Чехія

1) Чехія (Čechy, Bohemia) - історична провінція в Центральній Європі між Сілезією, Моравією, Австрією, Баварією та Саксонією. Разом з Моравією і чеською Сілезією (české Slezsko) утворює Чеську Республіку. У минулому Чехія (Богемія) була ядром Чеського Королівства.

2) Чехія (офіційна назва - Чеська Республіка; Česko, латинська назва Tzechia, Tzekia) - держава на сході Центральної Європи, що межує на півночі і заході з Німеччиною, на північному сході - з Польщею, на південному сході - зі Словаччиною, на півдні - з Австрією.

Чехія (Česko) = Богемія (Čechy) + Моравія (Morava) + чеська Сілезія (české Slezsko).

Площа держави - 78864 км²

Населення:

10 320 тис. (1982)
10 250 тис. (2003)

Столиця - Прага

Рельєф - частково гористий

Ріки: Морава, Лаба (Ельба), Влтава, Сазава

Глава держави - президент Вацлав Клаус

Глава уряду - прем'єр-міністр Їржі Пароубек

Експорт: транспортні засоби, верстати, вугілля, залізо, сталь, хімікати, скло, кераміка, одяг

[ред.] Історія

На території сучасної Ч. слов. племена поселилися в 5 в. по Хр. Тут оформилася у 7 в. перша зах.-слов. держава кн. Сама. У 9 — 10 вв. Ч. належала до В.-Моравської держави. 845 чехи прийняли зах. християнство. У В.-Моравській державі діяла з 863 р. візант. місія св. Кирила і Методія, яка тут поклала основи слов. літургії і ц.-слов. мови. Слов.-візант. християнство, щоправда, не прищепилося в Ч., проте залишило сильну традицію самобутности і зв'язків зі слов. сходом. У 9 — 10 вв. на базі празького князівства утворилася в Ч. династія Пшемисловичів; кн. св. Вацлав здобув визнання для Ч. як васальної держави Священної Римської Імперії. З сер. 12 ст. Ч. стала спадковим королівством; 1306 вимерла династія Пшемисловичів і чес. корону перебрала Люксембурзька династія. Згодом мінялися на троні Яґайлони і Габсбурґи. У 15 в. рел. рух Я. Гуса виявив прагнення чехів до рел. нац. самобутности проти нім. залежности. Після програного бою на Білій Горі 1620 Ч. втратила свою незалежність на 300 pp., ставши провінцією Австрії.

Замок Градчани в Празі

Протягом 17 і 18 вв. чес. аристократія денаціоналізувалася і була утискувана нац. культура. Під впливом франц. революції почалося у кін. 18 в. нац. відродження, яке завдяки діяльності Й. Добровського, Й. Юнґмана, П. Шафарика, Ф. Палацького, К. Гавлічка-Боровського та ін. набрало характеру модерного культ. і політ. руху, який сильно виявився, з одного боку, в азстрославізмі (змагання до емансипації слов'ян в Австрії), а з другого — в рос. панславізмі. Після всебічного культ., політ. й екон. розвитку у відносно ліберальних умовах Австрії другої пол. 19 — поч. 20 вв. чехи в кін. першої світової війни (1918) здобули держ. незалежність і разом зі словаками створили Чехо-Словацьку Респ..

Комуністи прийшли до влади в 1948. Чеська соціалістична республіка в складі Чехословаччини створена в 1968. Продемократичні виступи в Празі 1989 привели до створення багатопартійної системи, включаючи Громадянський форум під керівництвом Гавела; у грудні 1989 сформувався коаліційний уряд, президентом був призначений Гавел, обраний потім на багатопартійних виборах у 1990. Громадянський форум розколовся на Громадянську демократичну партію і Громадянський рух, з'явилися сепаратистські тенденції. Вацлав Клаус став прем'єр-міністром у 1992. Рішення про створення окремих Чеської і Словацької республік було прийнято в серпні 1992, і з січня 1993 Чеська республіка стала суверенною державою. Прийнята в ООН, ОБСЄ і Раду Європи.

[ред.] Чехія і Україна

Між Чехією та Київською Руссю існували династичні, господарські та культурні зв'язки.

Вже Велика Моравська держава підтримувала торгівельні зв'язки з Руссю.

998 року в Києві перебували посли чеського князя Олдржіма.

Дві дружини Володимира Великого були чешки, від яких він мав синів Вишеслава, Святополка та Мстислава.

Король Данило ходив у походи на Чехію, а його син Лев Данилович уклав мир з чеським королем.

Доказом торгівельних зв'язків є знахідки в Україні чеських монет.

Впливи кирило-методіївського християнства сягали Русі ще до офіційного хрещення Києва.

У Карловому ун-ті (Прага) в 14-15 ст. існувала окрема колеґія для укр.-білоруських студентів з Великого Князівства Литовського.

Серед гуситів - вояків Яна Жижки мали бути й українці, а деякі гусити після поразки оселилися на укр. землях.

У братських школах в Україні помітні впливи педагогіки Яна Коменського.

Перший зразок українського фолкльору — "Пісня про Штефана воєводу" - зберігся в граматиці чеха Яна Благослова (1571).

У 16 ст. до Чехії заходили окремі козаки або їх з'єднання з польської армії. У 1594-1598 рр. до Праги приїздив висланець Запоріжжя Станислав Хлопицький. На поч. 17 ст. кілька моравських міст й окремі шляхтичі утримували козаків для охорони перед нападами військ семигородського князя Бочкая.

Господарсько-торгівельні зв'язки: до Чехії вивозили худобу, віск, шкури, частково збіжжя та східні тканини і приправи; головним імпортом з Чехії був текстиль, скляні вироби, метали і зброя.

У кінці 18 ст. з мукачівським єпископом А.Бачинським листувався чеський учений В. Фортунат Дуріка.

Чех Я.Прач, перебуваючи на Наддніпрянщині, записав мелодії укр. пісень (збірка видана у Петербурзі у 1790 р. і 1815 р. — перші музичні записи укр. пісні взагалі).

У 19 ст. між культ. діячами обох народів були персональні зв'язки: Й.Шафарик листувався з І.Могильницьким і Я.Головацьким та знайомив чехів з укр. справами та культурою. М.Шашкевич захоплювався працями Я.Коллара, Й.Юнґмана і В.Ганки. Листувалися з провідними чехами і відвідували Чехію О.Бодянський й І.Срезневський. А.Метлинський зробив перші переклади з чеської літератури.

1830 року Ф.Палацький відстоював самобутність укр. народу (Časopis Českého Muzea).

К.Гавлічек-Боровський уже 1848 року вважав українців за окремий народ між Росією і Польщею.

Делеґати Галичини й Закарпаття на Слов'янському Конґресі у Празі 1848 р. зустріли прихильне наставлення чеських діячів до своїх вимог.

Впливи видатних чехів (Коллара, Шафарика, Ґанки) позначалися на ідеології Кирило-Методіївського Братства. Одному з них Т.Шевченко присвятив поему «Ян Гус» з особистим «Посланіем славному Шафарикові».

У Празі вийшло перше повне (нецензуроване) видання «Кобзаря» (1876). З'явилися чеські переклади Шевченка й українських повістей М.Гоголя.

Й.Фріч написав 1865 року драму «Іван Мазепа».

Твори українських письменників (М.Коцюбинського, В.Стефаника, О.Кобилянську, Б.Лепкого, Лесю Українку), укр. пісні і казки перекладали Р.Єсенська, Я.Гудец, К.Єлінек (він також автор оповідань і нарисів на укр. теми); укр. нар. творчість досліджували Л.Куба, Й.Гануш і Ф.Ржегорж (кільканадцять pоків жив у Галичині). А.Єдлічка компонував на укр. мотиви (муз. обробка «Наталки Полтавки»).

І.Франко перекладав чеську літературу, написав низку статей на укр. теми до чеських видань, у т. ч. і до енциклопедії „Ottův Naučný Slovnik". Твори Франка перекладали Ф.Главачек, Я.Розвода, Р.Єсенська, а його драма «Украдене щастя» була виставлена як опера в Празі.

У 1860-1870-х pp. відвідали Чехію О.Потебня, М.Костомаров і П.Куліш. Між Прагою і Львовом існував обмін публікаціями. Ряд чеських учених обрано дійсними членами НТШ (Я.Бідло, Л.Нідерле, Ї.Полівка, З.Неєдли, К.Ходунський й ін.), а Чеська Академія Наук обрала членом-кореспондентом М.Грушевського, В.Гнатюк став членом Етнографічного Чехо-Словацького Т-ва. У високих школах Праги викладали укр. вчені І.Пулюй й І.Горбачевський.

На поч. 20 ст. після сецесії укр. студентів у Львівському Ун-ті кілька сотень укр. студентів опинилися у високих школах Праги. Зразком для укр. організацій «Січі» і «Соколи» був чеський Sokol.

Великий успіх мала поставлена в Києві М.Садовським 1907 року опера Б.Сметани «Продана наречена».

Влітку 1919 р. з великим успіхом виступала в понад 20 чеських містах Українська Республіканська Капела О.Кощиця.

За міжвоєнного часу українсько-чеські культурні зв'язки інтенсивно розвивалися в Празі, де виникли численні установи української еміґрації

В УСРР появився ряд перекладів з чеської; делегати з Чехословаччини брали участь у міжнародному з'їзді революційних письменників у Харкові 1930 року. Тоді з'явилися чеські переклади П.Тичини, Ю.Яновського, були поставлені на чеській сцені драми О.Корнійчука. Письменники та митці з УСРР у 1920-х pp. відвідували Чехословаччину.

Закарпатська тематика віддзеркалена в творах І.Ольбрахта («Микола Шугай розбійник», репортажі «Гори і століття», «Голет у долині»), В.Кані, в романах Я.Верби («Душа гір»), В.Ванчури («Останній суд»), трилогії К.Чапека («Гордубал»), в поезіях С.Неймана (цикл «Карпатські мелодії») й ін.

Нині чехістика в Україні зосереджена на слов'янознавчих катедрах у Київському, Львівському й Ужгородському ун-тах та при НАН України.

Студії з україністики зосереджені на катедрі Празького Унту (І. Зілинський, І. Панькевич, М. Затовканюк, К. Ґеник-Березовський, В. Жідліцький) та в укр. відділі Слов. Ін-ту (дир. чес. русист й україніст Ю. Доланський), Чехо-Словацької АН (О. Зілинський, В. Гостічка, А. Куримський). Більшість пряшівських культ.-наук. установ також сприяє чес.-укр. культ. зв'язкам. Укр. письм. Пряшівщини здійснили низку перекладів з чес.

[ред.] Українці в Чехії

Українці в Ч. Поза індивідуальними випадками чи невеликими групами українці не поселювалися громадами в Ч. до 20 в. У 19 в. це були студенти, вояки австр. армії, урядовці й сезонні робітники. Першу укр. орг-цію в Ч. створили студенти — Українська громада в Празі (1902). На поч. першої світової війни у Ч. опинилися втікачі з родинами з Галичини. У Нуслях б. Праги була заснована 1914 укр. початкова школа. Найбільшим скупченням цих втікачів був Святобожіцький табір (1917 — 18, бл. 1200 меш.); там діяла гімназія та розгорнулася культ.-осв. праця.

З травня 1919 почали переходити кордон Чехо-Словаччини вояки УГА, які були інтерновані гол. в Ч., зокрема в Нім. Яблонному, де ч. вояків перевищувало 5 000, Ліберці з понад 1 000 вояків, а згодом Йозефові, де до 1926 зберігся табір укр. вояків, туди спроваджувано й рештки з ін. таборів, коли вони поступово ліквідувалися. Ці вояки творили якийсь час напівлеґально Укр. бриґаду, сподіваючися, що будуть використані урядом ЗУНР проти поляків; очолював її ген. А. Кравс. У таборах велася інтенсивна культ, праця, існували сер. і фахові школи, виходили газ. («Укр. стрілець», «Укр. скиталець»). З весни 1920 чехо-словацький уряд почав розпускати табори, а частина вояків зголосилася до роб. відділів, що, як допоміжні охоронні частини, перебували в різних м. Ч. та на Словаччині і Закарпатті.

Ін. українці влилися до складу політ. еміграції з Галичини і Наддніпрянщини, лави якої збільшувалися припливом з Польщі й Австрії, де екон. і політ. умови були дуже важкі. У Ч. умови були порівняно найкращі; це була слов. країна з дем. урядом і багатьма прихильними людьми до українців. У Ч., а гол. у Празі постали високі школи та наук. установи: Укр. Вільний Ун-т (перенесений зі Відня 1921), Укр. Високий Пед. Ін-т ім. Драгоманова (з 1923), Укр. Студія Пластичного Мистецтва (заснована 1922), Укр. Ін-т Громадознавства, Укр. Іст.-Філол. Т-во (з 1923), Музей Визвольної Боротьби України (заснований 1925), Укр. гімназія в Чехо-Словаччині (1925 — 45). У 1922 створено Укр. Госп. Академію в Подєбрадах. У цих школах вчилися еміґранти, а згодом приїздили студенти зі Галичини і Закарпаття. Укр. акад. установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехо-словацького уряду до поч. 1930-их pp.; стипендії призначав Чес.-Укр. Комітет допомоги укр. та білор. студентам. Згодом ч. студентів зменшилося, деякі еміґранти повернулися до Галичини і навіть до УССР, ін. еміґрували до ін. зах.-евр. країн або за океан. Проте Ч. залишилася до 1945 найактивнішим осередком укр. еміґрації.

На поч. 1920-их pp. ч. укр. емігрантів доходило до 20000. Вони були сильно здиференційовані політ., фахово і територіальним походженням з перевагою інтеліґенції та осіб у силі віку. Частина швидко інтеґрувалася у місц. життя, а навіть дехто прийняв чехо-словацьке громадянство. Спершу в гром. житті тон надавали укр. соціалісти, вони також були ініціяторами заснування Укр. Гром. Комітету (1921 — 25), субвенційонованого урядом; його функції згодом перебрав Укр. Комітет в ЧСР (уже без підтримки чехо-словацького уряду). У 1930-их pp. діяв Союз Укр. еміґрантських оргцій в ЧСР. Найкраще в Ч. було організоване студентство; 1925 ч. студентів, що мали держ. стипендії, сягало 2 000. Крім заг. студентських т-в (здебільша «громад») по окремих м. (Укр. акад. громада в Празі, заснована 1919, у Брні, при УГА в Подєбрадах), діяли студентські т-ва в Лржібрамі, Мєлніку; існували окремі т-ва при укр. високих школах або організовані за фахами. Ще були жін. і спортові т-ва, мист. гуртки, а також т-ва з політ. профілем: соц. (Громада соц. молоді ім. Драгоманова, «Вільна Громада»); націоналістичні Група Укр. Нац. Молоді у Празі та Леґія Укр. Націоналістів в Подєбрадах; совєтофільське Ділове Об'єднання Поступового Студентства, що мало кілька філій. 1922 з осідком у Празі постав Центр. Союз Укр. Студентства, що об'єднував більшість укр. студентських орг-цій на еміграції та в Зах. Україні; тут був його осідок до 1935.

З проф. орг-цій в Ч. діяли Спілка Укр. Лікарів у Чехо-Словаччині, Укр. Правниче Т-во в Чехії, Укр. Пед. Т-во, Т-во Укр. Інженерів, яке з низкою ін. техн. і госп. т-в у Ч. і поза нею утворило 1930 Союз Орг-цій інженерів-українців на еміґрації з осідком в Подебрадах. З наук. установ діяли в Празі Укр. Акад. Комітет, Укр. Наук. Асоціяція, Укр. Т-во прихильників книги. У Ч. відбулися два укр. наук. з'їзди (1926 і 1932) з участю учених також з-поза Чехо-Словаччини.

Найрепрезентативнішою жін. орг-ціею серед ін. виявився Укр. Жіночий Союз в Ч. (заснований 1923). З орг-цій молоді діяли: спортово-молодіжний Укр. Січовий Союз з осідком у Празі (1927) з кільканадцятьма місц. відділами в Ч. і поза нею; кілька гнізд тіловиховного т-ва «Сокіл» (вони творили Союз Укр. Сокільства за кордоном, який підтримував приязні стосунки з чес. «Соколом»); з 1921 почав закладати свої курені і гуртки Пласт, і 1930 постав у Празі Союз Укр. Пластунів-Еміґрантів. Діяло також кілька спортових т-в. Ч. була визначним укр. вид. осередком. Тут діяли в-ва: Укр. Гром. Вид. Фонд, «Сіяч», «Колос», «Чес.-укр. книга» (Г. Омельченка), Ю. Тищенка й ін.

У 1930-их pp. почало збільшуватися ч. закарп. українців у Ч. Це були перев. студенти, вояки, урядовці, але також щораз більше робітників. Закарп. студенти мали свій Союз Підкарп. Укр. Студентів, а русофіли — «Воарождение». Після березня 1939 до Ч. наплинула політ. еміґрація з Закарпаття, у тому ч. і чл. уряду Карп. України на чолі з о. А. Волошином.

За нім. протекторату Богемія і Моравія над Ч. (1939 — 45) більшість укр. установ була ліквідована, ін. ледве животіли. Офіц. визнання мало тільки Укр. Нац. Об'єднання і Укр. Громада. Появлявся далі ж. «Пробоєм», почала виходити газ. «Наступ» (обоє вид. націоналістичні, закриті німцями 1943). До кін. діяли гімназія в Моджанах, Укр. Вільний Ун-т та УТГІ.

З приходом сов. військ у травні 1945 укр. організоване життя у Ч. цілком припинилося. Більшість емігрантів виїхала до Зах. Німеччини, згодом до ін. евр. країн і за океан. Зате до Ч. прибували українці з Закарпаття, зокрема як демобілізовані вояки чехо-словацької бриґади ген. Л. Свободи, що не захотіли повертатися до СССР. До них приєдналися українці з Пряшівщини, що приїжджали на працю або навчання. Більшість поселилася в Празі або по містах і селах на пограниччі, звідки були виселені німці. Дехто залишився в чехословацькій армії. З Пряшівщини постійно прибували, гол. до міст, робітники, які, як і всі українці в Ч. легко асимілювалися. 1947 — 48 з Румунії (села Ваґаш і Скеюш у Банаті) поселилися компактними групами бл. 500 українців у Тиховській і Зноймській округах та в м. Хомутові.

Спершу діяло в Празі русофільське студентське об'єднання «Возрождение» з його ж. «Костер»; всі укр. установи були ліквідовані, (останнім Укр. Музей 1948) під претекстом «буржуазного націоналізму». Ряд укр. діячів заарештовано і декого заслано до СССР. У 1950 Правос. Церква Чехо-Словаччини перебрала гр.-кат. парафію в Празі. Нині ця церква має свою орг-цію по всій Ч. і Моравії (1 митрополит і 1 єпископ з кільканадцятьма свящ.). Хоч вірні цієї Церкви здебільша українці, її характер скорше чес. і рос. (церк. вид. і богослужбова мова).

У 1968 відновлено гр.-кат. душпастирство в Празі з обсягом діяльности на всю Ч., з кількома свящ. Намагання заснувати окрему укр. культ. орг-цію (подібну до Культ. Союзу Укр. Трудящих на Пряшівщині) не вдалися. Існують тільки укр. гуртки мист. самодіяльности у Празі і Карлових Варах при будинках культури. У 1960 — 70-их pp. Ф. Приходько та П.Щуровська-Россіневич керували добрим укр. мішаним хором у Празі, який влаштовував Шевченківські концерти. Іноді до Ч. приїжджають укр. ансамблі з УССР або з Пряшівщини.

За переписом 1980 подали укр. національність в Ч. 15 тис. осіб; в дійсності ч. українців значно більше.

[ред.] Література

Брик І. Матеріали до історії українсько-чеських взаємин // Українсько-руський архів. - НТШ, т. XV. - Л., 1921
Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX вв. - Прага, 1924
Брик І. Боротьба чехів за волю. - Л., 1937
Наріжний С. Українська еміграція, частина І. - Прага, 1942
Шамрай А. Укр.-чес. літ. зв'язки в 19 ст. К. 1956;
Hostička V. Spolupráce Cechů a haličských Ukrajinců v leteh 1848-1849. - Прага, 1965
Zilinskyj O. Sto padesá let česko-ukrajinských literarních styků 1814-1964 // Vedecko-Bibliograficky Sbornik. - Прага, 1968
Мольнар М. Поетичний літопис чехо-словацько-української дружби (серія статей) // Дружньо вперед. - Пряшів, 1975-1981.
Енциклопедія українознавства