Чехословаччина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Чехо-Словаччина (Československo), Чехо-Словацька Республіка (ЧСР), історична країна в Сер. Европі. Федеративна респ. з офіційною назвою Чехо-Словацька Соц. Республіка (ЧССР), складалася з двох соц. респ. — Чехії і Словаччини. Територія 127 896 км2, населення — 15 420 000 (1983), столиця — Прага. ЧСР постала 28. 10. 1918, в серпні 1992 було прийнято рішення про створення окремих Чеської і Словацької республік.

Як окрема держава ЧСР постала 28. 10. 1918 у висліді поразки Австро-Угорщини у першій світовій війні та дії визвольного руху чехів і словаків за кордоном і в країні. Гол. творцями ЧСР були Т. Масарик, Е. Бенеш і ген. М. Штефанік. Складовою частиною цього руху були військ, з'єднання чехів і словаків, організовані на Україні 1917 з військовополонених та Чехо-Словацька Нар. Рада в Києві. Деякий час у Києві перебував Т. Масарик, утримуючи зв'язки з Укр. Центр. Радою. У боротьбі українців з Тимчасовим урядом і большевиками в кін. 1917 — на поч. 1918 pp. чехословацький політ. провід і військо оголосили прихильний невтралітет. У зв'язку з підписанням УНР Берестейського миру чехо-словацьке військо перед наступаючими нім. і австр. арміями подалося на сх. в Росію і на Сибір (див. також Чехи).

У 1919 уряд Директорії УНР встановив неофіц. дипломатичні взаємини з ЧСР; послом УНР у Празі був М. Славинський. Уряд ЗУНР також був репрезентований у Празі з кін. 1918 окремою дипломатичною місією, спершу очолюваною С. Смаль-Стоцьким, згодом Є. Левицьким. З 1921 ЧСР визнала де факто УРСР, повноважним представником якої в Празі був М. Левицький. У Харкові короткий час 1921 — 22 діяли чехо-словацькі торг. і дипломатична місії. У 1922 уряд ЧСР подав допомогу населенню півд. України, потерпілому від голоду, особливо на Мелітопільщині, де жили також чес. колоністи.

Ставлення уряду ЧСР до укр. держави було узалежнене від наставлення до неї альянтів і Мирової конференції та від ситуації на рос.-укр. фронті. У політ. колах ЧСР конкурували щодо цього дві течії — консервативна пророс. (К. Крамарж, ї. Стржібрні, Й. Дюріх й ін.) та кола, репрезентовані групою Масарика (Бенеш, Я. Нечас, П. Маха, А. Немец, В. Гірса й ін.), що вели проукр. політику. Зокрема це було засвідчене у ставленні до ЗУНР та невизнанні поль. претенсій до Галичини. З урядом ЗУНР Прага підтримувала приязні відносини, уклала торг. угоду, отримуючи бориславську нафту й експортуючи пром. товари та зброю. У Станиславові й Самборі діяли чехо-словацькі місії. Дипломатично ЧСР підтримувала вимогу нац. самовизначення щодо Сх. Галичини. Зацікавлення Праги Україною і Росією було мотивоване не тільки традиційним слов'янофільством, але й конкретними госп. інтересами, зокрема перспективами чес. торгівлі й капіталовкладів на Сході. З погляду безпеки ЧСР була зацікавлена спершу спільним кордоном з Україною чи Росією, а згодом утворенням бльоку країн, що ним можна було б шахувати Австрію й Угорщину; звідси концепція Малої Антанти, в існуванні якої ключеву ролю відогравала приналежність Закарпаття до ЧСР («міст» між ЧСР і Румунією). Не зважаючи на свою прозах. орієнтацію та непогодження з сов. режимом, керівники ЧСР намагалися нормалізувати відносини з СРСР, що в 1935 призвело до підписання пакту неаґресії і взаємодопомоги.

З другого боку, це не перешкоджало чехам ставитися прихильно до укр. еміграції, яка знайшла в ЧСР відносно найліберальніші умови та можливості своєї діяльности. Тут за міжвоєнного періоду розвинулися гол. осередки укр. культ., наук. і політ. життя еміґрації (див. Прага, Чехія).

Т. зв. перша респ. ЧСР (1919 — 38) була багатрнац. державою. Крім чехів і словаків, в ЧСР жили німці (23% населення), угорці (5,6%), поляки (0,6%) й закарп. українці (3,85%). Останні приєдналися до ЧСР у висліді домовлення між представниками закарп. еміґрації в США і Т. Масариком та рішення Руської Центр. Ради в Ужгороді 9. 5. 1919; це було санкціоноване Сен-Жерменським договором 10. 9. 1919, який ґарантував Закарпаттю статус автономного краю в рамках ЧСР. (Про політику ЧСР в укр. частині держави див. Закарпаття). Прага хронічно мала проблеми з своїми меншостями, гол. з німцями і угорцями, у справі яких велася ревізіоністична акція з боку Німеччини й Угорщини. Словаки також домагалися територіально-політ. автономії.

Восени 1938 гітлерівська Німеччина, підтримувана Угорщиною й Польщею; створила міжнар. кризу довкола ЧСР. Мюнхенська конференція 30. 9. 1938 схвалила перехід нім. земель на окраїнах Чехії й Моравії до нім. Райху. Під тиском Польщі уряд ЧСР відступив їй Тєшін, а Віденським арбітражем 2.11.1938 Угорщині передано півд. окраїни Словаччини і Карп. України, заселені здебільша угорцями.

«Друга», обкраяна, республіка, на чолі з през. Е. Гахою, проіснувала до сер. березня 1939 як федеративна держава з широкою автономією, наданою Словаччині, а законом 22. 11. 1938 Карп. Україні. 15. 3. 1939 Чехія й Моравія були окуповані німцями, ставши «протекторатом», а Словаччина і Карп. Україна оголосили самостійність; остання також була невдовзі окупована Угорщиною. З 1940 у Лондоні оформився екзильний уряд ЧСР на чолі з през. Е. Бенешем, який був визнаний альянтами. У цьому уряді інтереси закарп. українців відстоювали П. Цібере й І. Петрущак. В СРСР ген. Л. Свобода організував 1943 Чехословацьку бриґаду для боротьби з німцями по боці альянтів, у якій опинилося чимало закарпатців.

1944 — 45 територія ЧСР була звільнена від німців і угорців сов. військами (частково зах. альянтами), одночасно надійшов кін. словацькій самостійності. Була встановлена «третя» республіка; з листопада 1944 до лютого 1945 тимчасово діяла делеґація чехо-словацького уряду в Хусті, що її очолював мін. Ф. Нємец, управляючи 5 сх. округами Закарпаття. Діяльності делеґації перешкодила місц. ком. адміністрація Нар. Ради Закарп. України, утворена під егідою сов. військ. органів. Вкінці угодою 29. 6. 1945 ЧСР відступила кол. Підкарп. Русь СРСР, і вона увійшла до складу УССР. У висліді цієї угоди та примусового виселення нім. меншости, характер багатонац. держави змінився: Словаччина одержала широку автономію, поступово знову зменшену; кількість українців зменшилася до 180 000 (1,4% порівняно з 3,8% перед війною). Укр., поль. й угор. меншості користуються деякими культ. правами. (Про українців в ЧСР після 1945 див. Пряшівщина).

У лютому 1948 компартія СРСР вчинила переворот: ЧСР стала «нар. демократією» з монопартійним режимом, інтеґрованою в сов. бльоці. 1967 — 68, за А. Дубчека, почалися дем. реформи; ЧССР перебудовано на федерацію чехів і словаків; в обидвох законодавчих палатах, як і в Словацьких нац. зборах, були представники укр. меншости.

У серпні 1968 СРСР вчинив збройну інвазію в ЧССР і припинив експеримент «дем. соціалізму». ЧССР перебуває тепер фактично під сов. окупацією, хоч пасивний опір, гол. серед інтелектуальних кіл (рух «Хартії 77») триває. До влади в Празі і Братіславі прийшли виразно просов. елементи, серед яких визначну ролю відограе чл. політбюра КПЧ укр. роду. В. Біляк. Ген. секретарем партії, а згодом і през. ЧССР (після Л. Свободи) став словак Ґ. Гусак; у 1970-их pp. країна стала однією з найбільш інтеґрованих і контрольованих держав сов. бльоку.

Екон. взаємини між ЧССР і УРСР визначуються факторами їх сусідства, спільного перебування в Раді Екон. Взаємодопомоги і госп. структурою та ресурсами обидвох країн, які у значній мірі взаємодоповнюються. 1966 ЧССР посідала друге місце в експорті УССР; 1967 весь торг. оборот між Україною і ЧССР перевищив 550 млн карб. Україна експортує до ЧССР зал. руду (у 1958 — 3 657 000 т, 74% чехо-словацького імпорту, у 1964 — 6 953 000 т, 75%), манґан (1964 — 84% чехо-словацького імпорту), чавун (74%) і прокат (75%). УССР постачає також харч, продукти ЧССР: збіжжя, м'ясо, масло і сіль. 1967 відкрито газопровід «Дружба», який постачає ЧССР природний газ з Дашави. Через міжнар. електропровідну мережу «Мир» Україна постачає ЧССР електроенерґію. УССР брала участь в устаткуванні потужного сх.-словацького метал. зав. в Кошицях. ЧССР з свого боку спричинилася до модернізації укр. копалень і транспорту; чехо-словацьке обладнання послужило значною мірою до електрифікації залізниць. Між Чопом і Кошицями побудовано ширококолійну залізницю з метою ефективнішого довозу товарів з України. Ін. товари чехо-словацького імпорту до УРСР: точне приладдя, холодники, каблі, хім. і фармацевтичні продукти, меблі, деякі харч. продукти тощо. Екон. зв'язки й співпраця між ЧССР й УССР укладені у плані заг.-сов. екон. політики, часто без урахування госп. інтересів України. В орг-ції культ. - зв'язків деяку ролю відограють респ. установи (відділи чехословацького і сов. т-в Дружби) та міжобл. і міжінституційні форми співпраці (напр., між Київ, і Братіславським унтами). Іноді відбуваються дні укр. культури в ЧССР та чехо-словацькі дні на Україні. У Києві діє ген. консульство ЧССР. УРСР не має жадного представництва в ЧССР.

В. Маркусь

Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[ред.] Джерела:

Енциклопедія українознавства

[ред.] Література

Міністерство закордонних справ. Československá pomoc ruské a ukrajinské emigrace. Прага 1924;
Григоріїв-Наш Н. Т. Г. Масарик, його життя та діяльність. Прага 1925;
Sládek Z., Valenta J. Sprawy ukraińskle w czechoslowackiej polityce wschodniej w latach 1918 — 1922. „Z dziejów stosunków polsko-radzieckich. B. 1965;
Дзюбко І. Розв'язання нац. питання в Чехо-Словаччині — закономірність будівництва соціалізму. К. 1966;
Джеджула О. З історії укр.-чехо-словацьких екон. зв'язків 1920 — 1922. Укр. іст. журнал, ч. 2. К. 1967;
Ноdnett G., Potichnyj P. The Ukraine and the Czechoslovak Crisis. Канберра 1970. Lewadowskі K. Sprawa ukraińska w polityce zagranicznej Czechoslowacji w latach 1918 — 1932. Вроцлав 1974 (