Потоп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Потоп, Світовий потоп — історія знищення першого світу (людства) Богом через сорокаденний дощ і затоплення всієї землі водою. Історія потопу відображена в історіях і легендах більшості культур світу. Найбільш детально описана в Біблії (книга Буття), в індуїських Пуранах і в вавілонській поемі про Гільгамеша.

Зміст 1 Біблія про потоп 2 Вавилон 3 Шумер 4 Дослідження потопу 5 Додаткова література

[ред.] Біблія про потоп

Згідно книги Буття, після створення людини (Бут.1:26-31; Бут. 2:7-25), через 1656 років, і вигнання з Едена (рай) через непослух Богу (Бут.3:1-24) людство зіпсувалося (вбивство Авеля Каїном (Бут. 4:1-16); зневажання Духом Святим (Бут. 6:1-6)) і земля наповнилася насильством (Бут.6:13). Тому "пожалкував був Господь, що людину створив. І засмутився Він у серці Своїм." (Бут.6:6). Вирішив Господь: "Зітру Я людину, яку створив, з поверхні землі..." (Бут.6.7). Тільки Ной знайшов милість в Господніх очах (Бут.6:8).

Бог звелів Ною побудувати ковчег, щоб спасти світ в 8-ми душах (Ной, три його сини: Сим, Хам, Яфет) і їхні дружини), а також тварин (чистих тварин по сім, нечистих -дві), птахів (по сім), вмістивши їх у ковчег з достатніми запасами їжі.

На 600-му році життя Ноя і 1656 років після створіння Адама і Єви Бог послав потоп. 10-го дня 2-го місяця (приб. 10 травня) Ной ввійшов в ковчег, 17-го числа (приб. 17 травня) — почався лити дощ. До цього часу дощу не існувало. "Відкрилися джерела великої безодні і розчинилися небесні розтвори" інтерпретуються деякими сучасними вченими як можливе існування в стародавній час водородного прошарку над повітряною атмосферою і підземні запаси води, що можливо слугували охолодженням земної кори (що підтверджується Бут. 1 і фізичними дослідницькими моделями землі).

Дощ тривав безперестанно на протязі 40 днів. Земля була вкрита водою на протязі 150 днів. 17-го дня 7-го місяця (приблизно 17 жовтня) ковчег зупинився на горі Арарат. 1-го дня 10-го місяця (приб. 1 січня) вода спала так, що стали видні верхівки гір. Вода зійшла 17-го дня 12-го місяця (приб. 17 березня). Земля висохла повністю і Ной вийшов з ковчега 27-го дня 2-го місяця (приб. 27 травня). Всього в ковчезі було проведено 377 днів.

Після потопу Ной приніс в жертву чистих тварин і Бог пообіцяв не знищувати світ потопом, навіть якщо нахил серця людини недобрий з початку. Тепер сівба, жнива, холод, спека, літо , зима, день і ніч не повинні припинитися. (Бут. 8:20-22; 9:1-17)). І знаком, що потопа більше не буде Бог назвав веселку (Бут. 9:11-17).

[ред.] Вавилон

В вавилонському епосі Гільгімеш, приблизно вкінці розділу "Він, хто бачив глибину" версії (11-та таблиця) є посилання на всесвітній потоп. Герой поеми Гільгамеш шукаючи безсмертя знаходе (його ім'я є прямим перекладом з шумерського Зіусудра) в Ділмуні. Ділмуном (Dilmun) вважається сучасний Бахрейн, місце де давні люди вказували на місцезнаходження давнього Едена (Рай). Унапіштім відповідає Ною в біблійній історію про потоп. Унапіштім розповідає Гільгамешу як Іє (шумерською Енкі) попередив його про Божий план знищити все живе через великий потоп (повінь) і навчив його побудувати судно в якому він міг спати його сім'ю і друзів, його багатство і худобу. Після потопу боги шкодували про їх дію і зробили Унапіштіма безсмертним.

[ред.] Шумер

Шумерська історія про Зіусудру розповідає як бог Енкі попереджає Зіусудру (ім'я значить він бачив життя в поясненні дару безсмертя, дарованого йому богами), царя Шуруппака, про боже рішення знищити людство в потопі - частина історії, де пояснюється чому боги вирішили це втрачений. Енкі навчає Зіусудру побудувати великий човен - текст, що описує інструкції втрачений також. Після семиденного потопу , Зіусудра приносить необхідні жертвоприношення і звернення до Ана (бог неба) і Інліля (голові богів), і отримує вічне життя в Ділмуні (Шумерський рай) від Ана і Інліля.

Список Шумерських царів, є родоводом Шумерських царів, що багато зних відомі історично, також має на увазі потоп. Список пояснює, що "царювання вперше було вспадковане Іріду", і потім перейшло до Лрака, Бад-Тібіра, Сіппара і Шаррупака.

Excavations in Iraq have shown evidence of a flood at Sharrupak about 2,750 BCE, which extended nearly as far as the city of Kish, whose king Etana, supposedly founded the first Sumerian dynasty after the flood.

The myth exists in a single copy, the fragmentary Eridu Genesis, datable by its script to the 17th century BC. ^[1]

[ред.] Дослідження потопу

На сьогоднішній день існують великі прошарки глини, що пов'язують з можливими наносами потопа. Радіокарбонне датування ціх прошарків дає дату потопа між 100,000-10,000 рр. до РХ. Висловлюється думка про загибель неандертальської цівілізації саме через потоп, які як відомо зникли 35,000-27,000 рр. до РХ. Критики теорії потопа висувають ідеї неможливості існування великих об'ємів води, що вкрила б всі гори. Знахідки залишків морської флори і фауни в древніх відкладинах високо в горах підтвержує затопленність водою всієї поверхні землі.

Геологи, що відкидають можливість всесвітнього потопа говорять про перевищені потопи річок, що можливо послугували основою для історії про потоп. В кінці льодникового періоду, 9,000-8,000 рр. до РХ, в результаті таяння льодовиків багато річок вийшли з берегів. Райан-Пітман теорія, одна з останніх теорій, змальовую катастрофічний потоп, що стався 5600 р. до РХ через відкриття Дарданел водоми з Середземного моря і затоплення причорноморських земель. Також згадуються можливі великі цунамі. Так відома грецька історія про Деукаліоновий потоп що зрунував Теру скоріш за все була зумовлена великим цунамі, що сталося в 1,800-1,500 рр. до РХ [2]. Висувається також теорія про гігантський астероїд, акбо астероїди, що випарили велику масу води в нижню атмосферу, що спричинило дощ.

Християни, ортодоксальні юдеї і мусульмани визнають потоп як історичний факт. Велика кількість історій про всесвітній потоп з взаємонезалежних джерел різних народів світа вказує на єдину історичну подію. Деякі різниці в історіях про потоп пояснюються безписьмовим переказом на протязі поколінь від часу всесвітнього потопу.

[ред.] Додаткова література

• Всемирный потоп: 3 000 лет до р.Х., Дэвид Ливингстон
• Noah's Flood from a Jewish perspective at chabad.org
• Parallels Parallels between versions of the Ancient Near East flood myths.
• Noah’s Ark and the Ziusudra Epic A local flood theory that combines six Ancient Near East flood myths.
• Laputan Logic on Babylonian version of the flood myth
• The Atrahasis Epic and its Significance for our Understanding of Genesis 1-9
• Mark Isaak, "Flood stories from around the world"
• "The House Of The Sky" - Exploring flood myths and ancient astronomy and the mythical stories of mankind's past and future
• Noah’s Flood and the Gilgamesh Epic A Creationist viewpoint on the origin of flood myths.
• "Biblical Evidence for the Universality of the Genesis Flood" by Richard M. Davidson
• About the Ethical Unconscious and the Menominee Story of the Flood
• The Flood: Myth and Science
• Collaboration for Biblical flood from history
• Video- Startling Evidence
• Noah's Flood Q&A
• Overview of Mesopotamian flood myths
• Gaster, Theodor H. Myth, Legend, and Custom in the Old Testament, Harper & Row, New York, 1969. [1]
• Canada's Fist Nations - Native Creation Myths
• This story has all the hallmarks of a Christianized tradition, heavily influenced by knowledge of the Biblical story of Noah. It is unlikely to represent a genuine Hawaiian tradition.

[edit]

Посилання:

• Alan Dundes (editor), The Flood Myth, University of California Press, Berkeley, 1988. ISBN 0-520-05973-5 / 0520059735
• Lloyd R. Bailey. Noah, the Person and the Story, University of South Carolina Press, 1989, ISBN 0-87249-637-6
• Robert M. Best, "Noah's Ark and the Ziusudra Epic", Enlil Press, 1999, ISBN 0-9667840-1-4
• John Greenway (editor), The Primitive Reader, Folkways, 1965
• G. Grey, Polynesian Mythology, Illustrated edition, reprinted 1976. (Whitcombe and Tombs: Christchurch), 1956.
• A.W. Reed, Treasury of Maori Folklore (A.H. & A.W. Reed:Wellington), 1963.
• Anaru Reedy (translator), Ngā Kōrero a Pita Kāpiti: The Teachings of Pita Kāpiti. Canterbury University Press: Christchurch, 1997.
• W. G. Lambert and A. R. Millard, Atrahasis: The Babylonian Story of the Flood, Eisenbrauns, 1999, ISBN 1-57506-039-6.