Стародавній Єгипет
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Стародавній Єгипет — давня держава в нижній течії річки Ніл в північно-східній Африці.
[ред.] Історичний нарис
Заселення території Єгипту належить до епохи палеоліту. В 10-6 тисячоліттях до н.е. коли клімат був вологішим, розрізнені кочові племена жили в саванах біля ріки Ніл, дельта якого ще була заболоченою. Племена займались збиральництвом, полюванням, пізніше рибальством. Зміна клімату в епоху неоліту примусила їх спуститися до заплави Нілу. Серед них були протосеміти, бербери і кушіти, зі змішування яких до 4 тис. до н.е утворився єгипетський народ. Зростання населення, яке не могло більше існувати за рахунок полювання і рибальства, присткорило перехід до скотарства і землеробства. Потреба в додаткових посівних площах викликала необхідність утворення мережі каналів і дамб.
Біля сер. 4 тис. до н.е з багатьох невеликих територіальних утворень — номів — утворилися два царства: на півночі — Нижній Єгипет, на півдні — Верхній Єгипет (зі столицями в Ієраконполі і Буто). Остаточно країну об'єднав біля 3000 до н.е цар півдня Менес (Мена), що захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю «Білі Стіни» (грец. Мемфіс), що стала в 28 ст. до н.е. столицею Єгипту. З об'єднання Єгипту почалась династична епоха. До другого завоювання Єгипту персами в 341 до Р.Х. змінилося 30 династій — за підрахунком єгипетського історика жерця Манефона (кін. 4 — поч. 3 ст. до Р.Х.) До кінця 4-го — початку 3-го тис. належать перші пам'ятки, написані єгипетським ієрогліфічним письмом.
[ред.] Раннє царство (біля 3000-2800 до н.е)
У 30-28 століттях почалися війни з сусідами: кушітами (нубійцями) — на півдні, з лівійцями — на заході і кочівниками з Сінайского півострова — на північному сході.
[ред.] Давнє царство (біля 2800-2250 до н.е)
У 28-23 століттях сформувалася давньоєгипетська цивілізація. Єдність Єгипту втілювалася у владі фараонів — необмежених господарів всієї країни. Фараон був главою культів всіх богів Єгипта і сам оголошувався богом. Висловленням цього було будівництво у цей період пірамід — гробниць фараонів Джосера, Снофру, Хеопса (Хуфу), Хефрена (Хафра) і Мікерина (Менкаура). Збільшилось значення геліопольского культу бога сонця Ра, синами якого називали себе всі фараони (в титулатурі).
[ред.] Перший розпад Єгипту (біля 2250-2050 до н.е)
У 23-21 століттях Єгипет розпадається на безліч номів.
[ред.] Середнє царство (біля 2050-1700 до н.е)
Нове об'єднання Єгипту почалося з піднесення номархів Гераклеополя (в Середньому Єгипті), пізніше посилилися правителі південного міста Фіви. Фіванський фараон Ментухотеп I став правителем об'єднаного Єгипту. У 21-18 століттях покровителем фараонів оголошений Бог Амон. Аменемхет I переніс столицю з Фів в Іттауі в Файюмській оазі.
[ред.] Другий розпад Єгипту (біля 1700-1580 до н.е)
Новий розпад Єгипту у 18-16 століттях привів до захоплення його азіатськими володарями — гіксосами, які захопили владу у Нижньому Єгипті і зробили своєю столицею місто Аваріс в східній частині дельти Нілу.
[ред.] Нове царство (біля 1580-1070 до н.е)
Знищити панування гіксосів вдалося Яхмосу I. Переслідуючи їх, він вдерся до Палестини, Сирії. Його наступники встановили панування Єгипту в Палестині, Фінікії, Сирії; країна Куш до 4-го нільського порогу стала провінцією Єгипту.
При Аменхотепі III Єгипет досяг найбільшої могутності. З провінцій в Азії і в країні Куш Єгипет отримував данину деревиною, міддю, оловом, свинцем, сріблом, а також худобу, рабів, вина, ювелірні вироби, слонову кістку. З країни Пунт, куди цариця Хатшепсут направила експедицію, в Стародавній Єгипет надходили пахощі. У цей період армія Єгипту стала регулярною. Релігійна реформа Аменхотепа IV (Ехнатона) проголосила культ єдиного для єгиптян бога Атона (сонячного диска). На честь цього бога будується нова столиця Ахетатон. Після смерті Ехнатона в 1335 р. до н. е. відновили шанування колишніх богів, і Фіви знову стали столицею Єгипта. Захопившись релігійною реформою, Ехнатон закинув управління державою. Занепад тривав і після його смерті, але близько 1290 р. до н. е. фараон Рамзес II відновив могутність Єгипта. Він вів вперту боротьбу з хеттами та їх сирійськими союзниками. Столицею Єгипта при Рамзесі II став Пер-Рамзес, побудований на місці Аваріса.
[ред.] Пізній період (біля 1070-332 до Р.Х.)
У 11-7 століттях зміцнилася влада номархів.
У 945 р. до н. е. лівійський воєначальник Шешонк I проголосив себе фараоном, зробивши своєї резиденцією місто Бубастіс в дельті Нілу. Він захопив Єрусалим і пограбував його.
У 671 р. до н. е. ассірійська армія Асархаддона захопила і розграбувала Мемфіс.
У 667 р. і 663 р. до н. е. ассірійці захопили Фиви. Псамметиху I вдалося знову об'єднати Єгипет. При Нехо II, синові Псамметиха I, було прорито канал, що з'єднав Ніл з Червоним морем.
У 528 р. до н. е. Єгипет був завойований перським царем Камбісом і став перською провінцією (сатрапією). У 341 р. до н. е. перси знову вторглись в Єгипет, піддавши його страшному руйнуванню.
[ред.] Греко-Римський період (332 до Р.Х. - 395 н.е )
У 332 до н. е. в Єгипет вступила армія Александра Македонського: Єгипет став частиною його держави. Після розділу його імперії між діадохами Єгипет дістався полководцю Птолемею Лагу — засновнику греко-македонської династії Птолемеїв Лагідів (в 305-30 рр. до н. е.). Столицею стало місто Александрія.
При Птолемеях Єгипет став головним постачальником хліба в елліністичному світі. У цей період флот Єгипта панував в Середземному морі. При правлінні цариці Клеопатри, останньої з династії Птолемеїв, Єгипет виявився втягнутим у політичну боротьбу в Римом. Після поразки флоту Єгипта при мисі Акцій в 31 р. до н. е. і самогубства Клеопатри був перетворений в римську провінцію (30 р. до н. е.).
Після розпаду Римскої імперії в 395 р. н. е. Єгипет став провінцією Східної Римської імперії (Візантії). Нащадками давніх єгиптян — коптами — була прийнята християнська релігія монофісітського штибу.
У 639-642 роках Єгипет був завойований арабами.
 |
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
