Леґіон
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Леґіо́н (лат. Legio, від lego - збираю, набираю) — основна організаційна одиниця в армії Стародавнього Риму.
Спочатку легіоном називалося все римське військо, що було рабовласницькою міліцією чисельністю близько 3 тис. чоловік піхоти і 300 вершників з locupletes (заможних громадян), що збиралися тільки під час війни або для військового навчання.
Легіони поділялись на два призиви: iuniores (від 17 до 46 років), які складали діючу міліцію, і seniores (47—60 р.), тобто запас.
У 5-4 ст. до н. е. число легіонів збільшилося до 2-4 і більш.
З початку 4 ст. до н. е. воїнам було встановлено невелику плату.
Легіон налічував 3000 чоловік важкої піхоти (принципи, гастати, триарії), 1200 чоловік легкої піхоти (веліти) і 300 чоловік кінноти.
Різні категорії комплектувалися різними майновими класами римських громадян і мали різне озброєння.
Важка піхота ділилася на 30 тактичних підрозділів - маніпул (по 60-120 воїнів, що складали 2 центурії), яким додавалися веліти.
На чолі легіонів в період республіки стояв трибун, в період імперії - легат.
В кінці 2 ст. до н. е. Марій скасував відмінність в озброєнні важкої піхоти і комплектуванні різних категорій воїнів і змінив організацію легіонів, з'єднавши кожні 3 маніпули в когорту.
У зв'язку з розоренням вільного селянства була скасована військова повинність, солдатам було збільшено плату, і римська армія стала професійною найманою армією.
При імператорі Августі число легіонів досягло 75, до кінця його правління скорочено 25, але чисельність легіонів збільшено до 7 тис. чоловік. Легіонам були привласнені номери і різні найменування, кожен легіон мав "прапор" - срібного орла на жердині.
При розділі Римської імперії (кінець 4 ст. н. е.) в Східній імперії було 70, в Західній - 63 легіони.
Назва "легіон" вживалася в 16-20 ст. для різних військових формувань у Франції, Великобританії, Німеччині, Польщі, Росії.
