Літера ґ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Літера “Ґ” ("дигама") - позначає проривний задньоязиковий приголосний (аналогічний англійському “g” чи російському “г”), п’ята літера українського алфавіту, використовується в таких власне українських та давно запозичених словах як ґава, ґанок, ґедзь, ґрати, ґрунт, ґудзик, ґуля, дзиґа, ґелґати, ґирлига та інших. Назва літери [ґе] вживається як іменник середнього роду: велике Ґ, мале ґ.

Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, у яких колись цей проривний звук [ґ] перейшов у [г]. У праслов’янській мові всі слова вимовлялися з [ґ]. Потім у деяких слов’янських мовах: в українській, у білоруській, у чеській, у словацькій, у верхньолужицькій він перейшов у [г], який позначає гортанний задньоязиковий приголосний, фарингальний звук, четверта літера нашої абетки.

Але звук [ґ] залишився у деяких українських словах, а згодом в українську мову почали потрапляти іншомовні слова і виникла потреба відтворювати цей проривний [ґ]. Тому у пам’ятках староукраїнської мови з XIV ст. він позначався або сполученням “кг” (підтриманим пізніше у правописах О. Павловського, 1818 та І. Бецького, 1843) або латинською літерою “g” (пізніше у правописі А. Метлинського, 1839, у кулішівці).

Особливе написання ґ вперше застосовується у Пересопницькому Євангелії (1556-61). А в 1619 році її вводить до алфавіту Мелетій Смотрицький у своїй "Граматиці" (1616), запозичивши курсивний різновид грецької гамми (γ), яку в західноєвропейській та польській традиціях вимовляли як проривний звук.

Тривалий час ця літера мала лише курсивну форму, потім оформився її сучасний варіант. В українській писемності на позначення проривного задньоязикового звука літера ґ вживалася з перервами: у XVIII - поч. XX ст. (до 1905 року) у підросійській Україні не вживалася, тому що була відсутня в гражданській азбуці, введеній в Росії 1708 р. Літера ґ передбачалася желехівкою, використовувалась у словнику Б. Гринченка, рекомендувалась "Найголовнішими правилами українського правопису" (1921) та правописом 1928 року. В 1933 році з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки. Літеру поновили у 3-му виданні "Українського правопису" (1990), і тепер вона має п’яте місце в українській абетці, використовується при класифікаційних позначеннях і означає "п’ятий".

Правила для її використання ще не розроблені остаточно. Рекомендується вживання цієї літери у назвах, особливо антропонімах, тобто в прізвищах і в іменах. (Наприклад, німецьке Goete передається Ґете, ім’я Haydn відтворюється як Гайдн, Heidegger як Гайдеґґер.)

[ред.] З Проєкту Правопису 1999 р.

§ 15. Літера Ґ

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґонт(а), ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик, ремиґати тощо та похідних від них, а також у власних назвах — топонімах України: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан, Ґжицький, Ґиґа, Ґоґа, Ґойдич, Ґонта, Ґриґа, Ґула, Ломаґа та ин.

§ 95. G

1. Літеру g, яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук ґ, у загальних назвах та у власних географічних назвах на письмі передаємо буквою г: агент, агітатор, агресія, багаж, газ, гараж, гарантія, гастролі, гвардія, генерал, глобус, гольф, граната, інтелігенція, легіон, магістр, міграція, навігація, прогрес, регіон, регістр, регулярний, серфінг; Англія, Бельгія, Гамбія, Гвінея, Гренада, Греція, Грузія, Катанга, Парагвай, Рангун, Чикаго та ин.

2. У власних назвах людей (іменах, прізвищах) відповідно до g у мові-джерелі пишемо ґ, а відповідно до h — г: Верґілій, Ґеорґ Вільгельм, Фридрих Геґель, Ґеорґ Фридрих Гендель, Васко да Ґама, Магатма Ґанді, Федерико Ґарсія Лорка, Вінсент ван Ґоґ, Ґрета Ґарбо (Ґустафссон), Едвард Ґриг, Курт Ґеорґ Кісинґер та ин.

3. Літеру g передаємо буквою ґ у не засвоєних українською мовою іншомовних словах, а також в іншомовних словосполуках, що транслітеруються засобами української графіки: лат. альтер еґо (alter еgo) — друге я, персона нон ґрата (persona non grata) — небажана особа, фата морґана (fata morgana) — марево; франц. Ґран-прі (grand prix) — найвища нагорода на конкурсі, змаганнях; англ. ґудбай (good bye) — до побачення; нім. “Фольксваґен” (“Volkswagen”) — назва автомобільної фірми, “Зюддойче цайтунґ”(“Süddetsche Zeitung”) — назва газети тощо.

3. Відповідно до вимови літеру g у словах англійського походження передаємо через дж: менеджер (mаnager), Джордж (George); у словах італійського походження — через дж: Джованні (Giovanni), Джотто (Giotto), Джузеппе (Giuseppe); у словах французького походження — через ж: кортеж (cortège), Жерар (Gerard), Жорж (Georges). Але традиційно Генуя (Genova).