Чернігівське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Чернігівське князівство, одна з найбільших і найміцніших держ. формацій України-Руси 11 — 13 вв., що існувала з 10 в. Основна територія Ч.к. була на Лівобережжі Дніпра, в басейні рік Десни й Сейму, на землях, заселених сіверським племенем, а почасти й полянським. Згодом територія Ч.к. поширилася на землі радимичів і частково вятичів і дреговичів. Столицею Ч.к. був Чернігів; ін. м.: Новгород-Сіверський, Стародуб, Брянськ, Путивль, Курськ, Любеч, Глухів, Чечерськ, Гомель, Вир та ін. Володіння й впливи Ч.к. до 12 в. поширювалися далеко на півн. сх. (Муромо-Рязанська земля) і півд. сх. (Тмутороканське князівство).

До 11 в. в Ч. к. правила місцева (племінна) старшина й воєводи з Києва, що їх присилали вел. князі для збирання данин, судівництва й оборони краю від зовн. ворогів, гол. кочовиків. У 1024 — 1036 pp. Ч. к. володів Мстислав Володимирович, який перейшов сюди з Тмуторокані. Після Ярослава Мудрого Ч.к. дісталося його синові Святославові, який дав поч. чернігівській галузі Рюриковичів. Деякий час Ч.к. правив Володимир Мономах, але за ухвалою Любецького з'їзду (1097) воно дісталося синам Святослава — Олегові й Данилові та їх нащадкам Ольговичам. Одночасно Ч.к. поділилося на удільні князівства: Чернігівське, Новгород-Сіверське (див. Сіверське Князівство) і Муромо-Рязанське (останнє стало колискою моск. народу). Попри це авторитет Черн. кн. був великий, і вони втримали титул великих кн. Столиця Ч.к. Чернігів був, побіч Києва, найбільшим екон. і культ. центром України-Руси. Чернігівська династія володіла деякий час в 11 — 13 вв. Києвом. Це було за В. кн. Святослава Ярославича (1073 — 1076), його внуків Всеволода (1139 — 46) й Ігоря (1146 — 47) Ольговичів, Із'яслава Давидовича (1157 — 1161), Святослава Всеволодовича (1176 — 1194 з перервами), Всеволода Святославича (Чермного; 1206 — 12)), Михайла Всеволодовича (1238 — 46). При цьому вони (або їх родичі) зберігали безпосередню владу й над Ч.к. У першій пол. 12 в. гол. увага зовн. політики чернігівських кн. була скерована на півд. сх., у бік Дону й Нижнього Поволжя (кол. Хозарія), Кавказу й Тмуторокані. Це визначало й стосунки з половцями, що виступали або союзниками Ч.к. в їх зовн. політиці та внутрішніх усобицях, або противниками в їх експансії на сх. Однією з останніх спроб черн. кн. у цьому напрямку був невдалий похід Ігоря Святославича 1185 p., оспіваний у «Слові о полку Ігореві». Це й дало можливість Візантії закріпити свій вплив на терені Тмутороканського князівства. Коли послабли сх. зв'язки Ч.к., політика черн. кн. звернулася на півн. зах. у бік білор. земель, де Ч.к. стало сюзереном полоцьких кн.; натомість не вдалося їм закріпити свої позиції в Новгороді.

У першій пол. 13 в., в наслідок дальшого дроблення на уділи та довгої боротьби черн. кн. за Київ і Галич, що велася з перемінним успіхом, Ч.к. занепало. Це спричинила тат. навала 1223 (битва на р. Калці, в якій загинув черн. кн. Мстислав Святославич). 18. 10. 1239 Чернігів був захоплений татарами, а кн. Мстислав Глібович урятувався лише втечею на Угорщину. Його наступник кн. Михайло Всеволодович був убитий татарами під час відвідин Орди (леґенда зробила з нього мученика за віру). Ч.к., розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Орди. Частина населення відійшла на півн., де постав новий центр — Брянськ. Останнім знаним черн. кн. з лінії Ольговичів був Леонтій (бл. 1300). 1345 — 46 лит. кн. Ольгерд Гедимінович приєднав Ч.к. до Литви та на удільних столах посадив своїх синів, і Ч.к. як цілість перестало існувати.

Література: Грушевський М. Історія України-Руси, тт. І — IV; Голубовский Н. История Северской Земли до половины XIV ст. К. 1882; Багалій Д. История Северской Земли до половины XIV ст. К. 1882; Андріяшев О. Нарис історії колонізації Сіверської Землі до початку XVI в. ЗІФВ ВУАН, т. XX. К. 1928; Kuczyński S. М. Ziemie Czernihowsko-Siewierskie pod rzadami Litwy. Варшава 1936; Мавродин В. Очерки истории Левобережной Украины. Л. 1940; Kuczyński S. M. Studia z dziejow Europy Wschodniej X — XVII w. Варшава 1965; Зайцев А. Черниговское Княжество, древнерусские княжества X — XIII ст. М. 1975; Ассев Ю. Джерела. Мистецтво Київської Русі. К. 1980; Dimnik M. Mikhail, Prince of Czernigow and Grand Prince of Kiev 1224 — 1246. Торонто 1981.

M. Ждан, О. Оглоблин