Любецький з'їзд 1097

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Любецький з'їзд – з’їзд князів Київської Русі 1097 р. в м. Любечі з метою домовитися про припинення міжусобиць і об’єднання для боротьби проти половців, які плюндрували руські землі. Учасниками Л.З. був великий князь київський Святополк Ізяславич, переяславський князь Володимир Мономах, смоленський князь Давид Святославич, чернігівський князь Олег Святославич, володимир-волинський князь Давид Ігоревич, теребовльський князь Василько Ростиславич. На Л.З. князі домовились про припинення міжусобних воєн і проголосили засаду вотчинності, на підставі якої кожний князь мав володіти тими землями, що ними володів його батько, і зобов’язувався не зазіхати на володіння інших князів. Святополк Ізяславич як старший отримав Київ з Туровом і Пінськом та титул великого князя; Володимир Мономах - Переяславське князівство і Суздальсько-Ростовську землю; Олег і Давид Святославичі - Чернігів і Сіверську землю, Рязань і Тмутаракань; Давид Ігорович - Володимир-Волинський з Луцьком; Василько Ростиславович (з братом) - Теребовлю, Червен і Перемишль.

Любецький з'їзд формально перетворив одну суцільну державу на ряд незалежних держав, об’єднаних у своєрідну федерацію, яка для полагодження спільних справ скликала княжі з’їзди. Л.З. вирішив також відбути спільний похід проти половців. Постанови з’їзду було закріплено спільною присягою присутніх князів. Однак з’їзд не зміг припинити княжі міжусобиці. Вони знову почалися одразу ж після його закінчення. Осліплення володимирським князем Давидом Ігоровичем зі згоди Святополка теребовлянського князя Василька Ростиславича привело до нової міжусобної війни. Для її припинення Володимир Мономах скликав Витечівський з'їзд 1100.