Поляки
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Поляки | |
|---|---|
 |
|
| З ліва на право: Микола Коперник, Фридерик Шопен, Марія Склодовська-Кюрі, Кароль Войтила |
|
| Раса: | європеоїдна |
| Загальна кількість | 58 міліонів |
| Найбільші розселення | Польща: 38,191,000 (2003) США: |
| Мова | Польська |
| Релігія | більшість віруючих католики |
| Етнографічні групи | Слов'яни, Західні слов'яни |
Поляки (польськ. Polacy — поляци) — слов'янська нація, основне населення Польщі (97%).
За межами Польщі живуть в Білорусії, Литві, в Україні, Російській Федерації, Казахстані, Латвії, США, Німеччині, Франції , Канаді, Великобританії, Бразилії, Аргентині, Чехії і Словаччині , Бельгії і в інших країнах. Загальна чисельність понад 58 млн. чоловік.
Зміст |
[ред.] Мова
Говорять польською мовою слов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Писемність на основі латинського алфавіту.
Діалекти:
- малопольский (польськ. małopolski, південна Польща — Краків)
- силезійський (південний захід Польщі — Катовіце)
- польсько-словацький (польськ. gуralski)
- мазовецький (польськ. mazowiecki, північна Польща — Варшава)
- великопольський (польськ. wielkopolski, західна Польща).
Також існує два регіональні варіанти польської літературної мови: варшавський і краківсько-познаньський.
[ред.] Релігія
Основна релігія християнство. Віруючі — в основному католики, є протестанти.
До Римо-католицької церкви належать від 80-90% поляків. Існує багато релігійних гілок і сект. Частина східних поляків православні.
По мірі можливості поляки стараются ходити до костьолу, відмічати всі католицькі свята та дотримуватись посту.
Головні релігійні свята: Різдво і Пасха.
Крім того поляки відмічають: День всіх святих (1 листопада), Попільна середа (відраховується від Пасхи), Великий тиждень (відраховується від Пасхи), Вознесіння, Тіла Господнього, Божої Матері Королеви Польщі (3 березня), Божої матері (15 серпня).
[ред.] Історія
[ред.] Походження
Поляки як народ складався з формуванням і розвитком стародавньої польскої держави. Його основу склали об'єднання західно-слов'янських племен полян, слензан, віслян, мазовшан, поморян. Процес консолідації Помор'я з рештою польських земель був загальмований не тільки неміцністю політичних зв'язків його з стародавньою польскою державою, але і своєрідністю його соціально-економічного і культурного розвитку (тривале панування язичництва і ін.). По говорам близькі були поляни, слензани і вісляни. В період політичної роздробленості (11-13 століття) окремі польські землі відокремилися, але культурні і економічні зв'язки між ними не уривалися. В ході опору німецької експансії і подолання політичної роздробленості (13-14 століття) здійснювалося об'єднання польських земель, розширювалися і зміцнювалися зв'язки між їх населенням. В цей же час йшов процес германізації захоплених німцями західних і північних земель (Нижня Силезія, Помор'я, Мазурія, Західна Великопольща).
[ред.] Формування
У 14-15 століттях об'єднання земель польської держави сприяло процесу національної консолідації поляків, що посилився в 17 столітті. В рамках багатонаціональної держави — Речі Посполитої (утворена 1569 Люблинской унією з Великим князівством Литовським) — відбувався процес консолідації польської нації. Цей процес ускладнився з кінця 18 століття у зв'язку з трьома розділами Речі Посполитої (1772, 1793 і 1795) між Росією, Австрією і Прусією і втратою єдиної польської державності. В кінці 18-19 столітті в збереженні і зростанні національної самосвідомості поляків видатну роль зіграли національно-визвольні рухи (повстання 1794, 1830-31, 1846, 1848, 1863-64); польський народ зберігав прихильність батьківщині, рідній мові і звичаям.
Але політична роз'єднаність поляків позначалася на їх етнічній історії. Ще в 19 столітті існувало декілька груп поляків, що розрізнялися діалектами і деякими етнографічними особливостями:
- на заході — великополяни, ленчицани і серадзяни;
- на півдні — малополяни;
- у Силезії — слензани (слензаки, силезці);
- на північному сході — мазури і вармяки;
- на побережжі Балтійського моря — поморяни.
До групи малополян входили гурали (населення гірських районів), краківці і сандомирці. Серед силезців розрізнялися ляхи, силезькі гурали і інші групи. До великополян відносилися куявяни, а до мазурамів - курпи. У Помор'ї особливо виділялися кашуби, що зберігали специфіку мови і культури (іноді їх вважають особливою народністю). Із зростанням промисловості і урбанізацією, особливо з кінця 19 століття, відмінності між цими групами стали стиратися.
Після 1-ї світової війни 1914-18 утворилася незалежна польська держава, до якої не увійшли багато північних і західних польських земель. Створення єдиної держави стало основою етнічної реінтеграції груп населення, роз'єднаних в період розділів. Возз'єднання Польщею її північних і західних земель наступило лише після 2-ї світової війни 1939-45. У країні відбулися значні переміщення населення. У західних районах Велікопольщі, в частині Силезії, Помор'я і на Мазурії, звідки виїхали німці, серед місцевих поляків поселилися поляки з інших частин Польщі, СРСР, Югославії, Румунії, західно-європейських країн. Польща стала країною з майже однорідним національним складом населення.
[ред.] Традиційні роди занять
Головні галузі сільського господарства — землеробство і тваринництво; основний напрям — обробіток зернових культур, значна частина посівних площ займає картопля. Важливе значення мають овочівництво, садівництво. Окрім сучасної сільськогосподарської техніки застосовуються старі знаряддя: рамкові борони, коси, граблі, вила. Тваринництво молочне і м'ясне (велика рогата худоба, вівці, свині). Для переїздів, перевезень, частково сільськогосподарських робіт селяни традиційно використовують ще коней, у меншій мірі — волів.
Відмінності природних умов, історичні долі різних областей сприяли виникненню реґіональних особливостей господарства і традиційної культури. Так, в господарстві гуралів — жителів гірських районів Малопольщі і Силезії зберігаються традиції відгонного скотарства. Згідно звичаю, власники овець вибирають старшого пастуха (бацу), у нього є помічники (юхаси) і погоняльщик (хонельник).
У Західному і Східному Помор'ї спрадавна розвинено морське рибальство: ним займаються головним чином державні промислові організації і кооперативи сучасного типу, але подекуди на побережжі збереглися старовинні рибальські артілі (машоперії), живі старовинні звичаї колективного лову риби. Рибальство розвинене також в річкових і озерних районах країни (Мазурське Поозер'я, райони перебігу Вісли і ін.). Застосовуються як сучасна техніка лову і транспортування риби, так і старовинні риболовецькі знаряддя: остроги, верші, неводи, сітки і ін. Підсобні заняття — бджільництво, збір грибів і ягід.
[ред.] Сім'я
Сім'я переважно мала (проста), менш поширена розширена (складна) сім'я. У 19 столітті зустрічалися складні "батьківські" сім'ї з батьків, їх синів з дружинами і дітьми і "братські", об'єднуючих декілька братів з дружинами і дітьми.
[ред.] Національний одяг
Більшість поляків носять сучасні костюми. Традиційний народний одяг надягають в частині сіл у свята. Різноманітні і барвисті традиційні костюми селян, що приїжджають з різних районів на свято урожаю, інші загальнонародні торжества. Більш ніж в інших районах традиційний одяг зберігся у околицях міста Ловіч і в горах, де селяни носять її повсякденно. Для ловичського костюма характерні смугасті тканини; з них зшиті спідниці, фартухи, жіночі накидки, чоловічі штани.
Зберігся верхній чоловічий одяг — сукман. У горах чоловіки носять коротку льняну сорочку із запонкою з срібла або іншого металу, штани з білого сукна, прикрашені серцеподібним узором, широкий шкіряний пояс, коротку куртку (цуху) з білої шерсті. Селянки носять спідницю з візерункової або однотонної тканини, сорочку, безрукавку. Зимовий одяг гуралей — кожухи. Своєрідний краківський костюм: жіноча спідниця з тканини в квіточку, фартух тюлевий або полотняний, поверх сорочки — суконний або оксамитовий корсаж, прикрашений золотим або срібним шиттям, металевими пластинками і др.; чоловічий — сорочка з відкладним коміром, штани в смужку, синій каптан з багатою вишивкою, з головних уборів (теплі хутряні шапки, капелюхи і ін.) цікава конфедератка, подібна головному убору польських військових.
[ред.] Національна кухня
Див.докладніше статтю: Польська кухня
Поляки зберегли немало традиційних способів приготування їжі. У гірських районах роблять фігурні сири, кислий освіжаючий напій з молока. Поширені кислі юшки — жур (з борошна, заквашеного на воді), квасниця (з квашеної капусти), баршч (з квашеного буряка) і ін. Перші блюда приправляють салом, маслом, сметаною; баршч готують з вушками — тісто з начинкою з м'яса або грибів, жур — з ковбасою. Поширене блюдо — бігос з квашеної або свіжої капусти, яку тушують з м'ясом або ковбасою, цибулею, грибами, яблуками, лавровим листом. Велике місце в живленні поляків займають блюда з картоплі, молоко, сир, і ін. Польська кухня славиться кондитерськими виробами — весільне і новорічне печення у вигляді птахів і тварин, пряники, торти, тістечка і т.п. У деяких селах печуть весільний "коровай". Звичайні напої — чай, кава із злаків і чорна.
[ред.] Поселення та житло
Більше половини поляків живе в містах (найбільш крупні — Варшава, Лодзь, Краків, Вроцлав, Познань), зайняті в багатогалузевій промисловості, торгівлі, побутовому обслуговуванні, у сфері охорони здоров'я, освіти, науки, культури.
Традиційні типи сільських поселень: вуличні села, окольниці і овальниці з будинками, розташованими навколо центральної площі або ставка (радіальне планування). В процесі соціально-економічного і культурного розвитку міняються планування і типи забудови польських сіл. У багатьох селах зведені нові будівлі — школи, клуби, кафе і ін., в архітектурі яких поєднуються сучасний стиль і місцеві традиції. У клубах (світлицях) і кафе можна побачити старовинні селянські меблі, інтер'єр кафе нерідко витриманий цілком в стилі старої корчми, що ще зберігається в окремих селах. Тут подають польські національні блюда і напої.
У сільських поселеннях багатьох районів переважають зрубові споруди. У Великопольщі, Любушській землі, в Західному Помор'ї, Вармії, на Мазурах застосовується каркасна конструкція стін із стовпів і балок із заповненням простору між ними глиною, цеглиною, зв'язками соломи і ін., що обмазали глиною Повсюдно росте використання нових будівельних матеріалів. Дахи споруд чотирьохскатні, двосхилі або полувальмовые, з невеликим навісом. На заході і північному заході збереглися удома з "підсіньми" у вигляді арки, ніші, галереї. Традиційне планування селянського житла - трикамерна, з центральним або бічним розташуванням сіней. У Силезії, Велікопольщі, Мазовії, в південних районах Малопольщі поширені сіни з великим склепінчастим каміном, в нього виходить гирло хлібної печі, що знаходиться в хаті. Сучасний сільський будинок має декілька житлових і господарських приміщень.
[ред.] Традиції
Із старовинних звичаїв збереглися деякі сімейні (наприклад, весільні) і календарні.
Традиційний весільний цикл включав у минулому сватання, домовленість (на ній домовлялися про придане і ін.), заручення, вінчання, весільний бенкет. На весіллі протистояли дві "дружини" — жениха і нареченої, що складалися з їх родичів і друзів. У сучасному весіллі багато старих обрядів вже не виконуються, інші носять головним чином ігровий характер. Зберігся звичай мати дружок, але дружини жениха і нареченої стали нечисленними. За традицією піклуються про те, щоб весільний бенкет був рясним, в деяких сільських районах до нього печуть ще обрядовий хліб — "колач", "коровай", дрібне фігурне печення.
Похоронна обрядовість Поляків скоротилася, але, як і раніше, носить подвійний характер — сімейно-споріднений і суспільний. У всій Польщі щорічно 2 листопада відзначають День поминання: у костьолах служать панахиди, всі прагнуть відвідати могили своїх родичів, навіть якщо треба для цього приїхати здалеку. На могилах і перед пам'ятниками на вулицях і площах запалюють свічки і лампади.
З календарних зимових свят особливо шанобливі різдвяні — "Роки"; у їх обрядовості простежуються елементи аграрної і магії скотарства , культу предків. Переддень Різдва (польськ. Boze Narodzenie) — святвечір і перший його день вважаються сімейними святами. Прийнято в святвечір збиратися в будинку батьків або в крузі своєї сім'ї. До цього дня наряджають ялинку. На вечерю обов'язково готують рибні блюда, вся решта їжі теж пісна. Перед їжею співтрапезники розламують облатни, одаровують ними один одного, бажаючи щасливого нового року, здоров'я, успіху. Їжа в перший день Різдва повинна бути рясною і складатися переважно з м'ясних блюд. На Різдво діти одержують подарунки, нібито від Святого Миколая. У минулому в різдвяні свята і на Новий рік колядували. Зараз колядують не повсюдно, колядниками бувають хлопчики, а сам обряд перетворився на гру, звеселяння. У тому ж значенні існують святочні і новорічні ворожіння, виступи ряджених.
Славиться суспільними гуляннями польський "карнавал" — масниця. На Масницю в останній четвер перед постом їдять спеціально до цього дня випечені пампушки, оладки. Головне весняне свято "Вельканоц"(польськ. Wielkanoc) — Великдень поляки відзначають дуже урочисто, як і за старих часів: до Великодня фарбують яйця, випікають обрядовий хліб, які освячують в костьолі, готують різноманітну святкову їжу. Збереглися частково ще звичаї ходіння ряджених по дворах і обливання водою в пасхальні понеділок (дівчат) і вівторок (хлопців). Деякі традиційні народні свята мають інше значення, ніж раніше. Наприклад, дожинки стали всенародним святом урожаю. Відзначають нові свята — День моря, День шахтаря, День дитини і ін.
У Польщі живі традиції народної творчості: скульптура, різьблення, живопис на склі, вирізування вицинанок — узорів з паперу, вишивка, кераміка, ткання і плетіння. Народні мотиви використовують в своїй творчості багато художників-професіоналів. Багато усна народна творчість (обрядові, календарні, ліричні, сімейні, трудові пісні, легенди, балади, байки, казки, прислів'я і ін.). Польські народні танці — полонез, краков'як, мазурка і ін. в переробленому вигляді розповсюдилися у всій Європі. Народні танці, пісні і музика увійшли до репертуару сучасних професійних і самодіяльних колективів. Народні танцювальні і пісенні мелодії звучать в творах польських композиторів.
[ред.] Поляки в Україні
Розселення поляків в Україні було пов'язане перш за все з Правобережжям і Східною Галиччиною. Саме тут сформувались найчисленніші польські етнографічні громади в межах українського етнічного масиву.
[ред.] Перші поселення
Поляки становили значний відсоток на теренах сучасної України ще за часів раннього середньовіччя. Ярослав Мудрий, після походів на Польщу 1030-1031 рр., захопив полонених і розселив їх у долині річки Рось, де вони займалися сільським господарством, а пізніше асимілювалися.
У Києві існував окремий польський квартал поблизу Лядської брами, де у ХІІ ст. була заснована католицька місія.
У Галицько-Волинській державі чимало поляків служили при князівських дворах.
[ред.] Середні віки
Перша хвиля польської колонізації була пов'язана із загарбанням у XIV ст. Галицько-Волинського князівства. Полонізації цього регіону сприяло створення у 1275 р. римо-католицької єпархії з архієпископом у Галичі (з 1412 р. у Львові) та єпископствами у Перемишлі, Холмі й Володимир-Волинському (з 1428 р. у Луцьку) і щедре обдарування латинського духовенства та чернечих чиновників земельними наділами.[1]
З середини XVI ст. посилилось переселення селян і міської бідноти із східних районів Жешувського, Келецького, Краківського і особливо Люблінського воєводств на західноукраїнські землі, що було спричинене наявністю "свобод", та ослабленням Речі Посполитой після приєднання України до Росії і поразкою у війні з Туреччиною (Бучацький мир 1672р.).
У XVII-XVIII ст. після Люблінської унії збільшилася кількість переселенців з центральних районів Польщі, Мазовії і частково Мазурського Поозер'я.[2]З часу Люблінської унії лише у Києві налічувалось 6 тис. польських жовнірів.[3]
[ред.] XVIII-ХІХ ст
Наприкінці XVIII ст. в усій Правобережній Україні налічувалось близько 350 тис. поляків. У цей період вони становили більшість серед правлячої поміщицької верхівки, католицького духовенства, служюовців і меншою мірою — серед "чиншевої шляхти", міщан і селян. Поляки брали участь і у військово-землеробській колонізації Півдня України, заснували ряд селищ у складі поселенців козацького полку.
Відчутного удару зазнало польське населення України після поразки повстання 1830-1831 рр. Царський уряд конфіскував маєтки польських поміщиків — учасників повстанського руху. Було вжито ряд репресивних заходів до польської освіти та культури. Таким чином у 30-40-х рр. ХІХ ст поляки на правобережжі з панівної нації перетворилися на соціально пригнічений етнос, який у подальшому помітно зменшився кількістю. Водночас чимало поляків, що втратили маєтки, поселилися у Києві, Одесі, Харкові, Миколайові та ін. за переписом 1897 року їх кількість складала 30% населення правобережної України (без західних земель).
[ред.] ХХ-ХХІ ст.
Після Другої світової війни чисельність польського населення України скоротилася внаслідок здійснення репатріаційних договорів між ПНР і СРСР. З Рядянського Союзу було репатрійовано близько 1526 тис. поляків, у тому числі з УРСР — 810,4 тис. чоловік (91,6% всього польського населення).[4]
За даними перепису 2001 року в Україні налічується 144130 поляків (219,2 тис. у 1989р.).
[ред.] Відомі поляки
Вчені:
- Микола Коперник — астроном, державний діяч, лікар.
- Марія Склодовська-Кюрі — фізик, двічі лауреат Нобелівської премії
Діячі мистецтв:
- Шопен Фридерик — композитор
- Міцкевич Адам — видатний поет
- Анджей Вайда — видатний кінорежисер
- Станіслав Лем — відомий письменник-фантаст
Релігійні діячі:
[ред.] Зовнішні посилання
[ред.] Література
- ^ Енциклопедія українознавства,Париж—Нью-Йорк, 1984, Т6, ст 2215-2216;
- ^ Макарчук С.А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. Львів, 1983, ст 398;
- ^ Куліш П. Материалы для истории воссоединения Руси. Москва, 1877, Т1, ст.295
- ^ Rocznik Statystyczny. 1949 Rok XIII.— Warszawa. 1950.— S.29
| Сучасні слов’янські народи | ||||
|---|---|---|---|---|
| Західні слов’яни | ||||
| кашуби • лужичани • поляки • словаки • чехи | ||||
| Східні слов’яни | ||||
| білоруси • росіяни • русини • українці | ||||
| Південні слов’яни | ||||
| болгари • боснійці • македонці • серби • словенці • хорвати • чорногорці | ||||
