Велике князівство Литовське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Велике князівство Литовське - держава, що існувала у Східній Європі в XIII-XVIII ст. ст.

В 1230-1240 рр. князь Міндовг об'єднав частину литовських племен у державу - Велике князівство Литовське. За Гедиміна (1316-1341) відбулося зміцнення територіальної єдності В.к.Л., утвердження спадковості князівської влади. В 14 ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли білоруські землі, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Чернігівщина. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це була федерація великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя. З 1398 р. держава називалась Велике князівство Литовське, Жемайтійське і Руське, що відбивало велику роль українських, білоруських і російських земель у його розвитку в 14 ст. Ці землі становили 9/10 його території, мали великий економічний потенціал. Князівські литовські роди сприйняли їх політичну культуру, закони, звичаї, мову, релігію, зливалися з місцевою аристократією руських земель. Руська еліта в 14 ст. поділяла панівні позиції у В.к.Л. з литовською знаттю.

[ред.] 14-15

Для зміцнення зовнішньополітичного становища В.к.Л. у боротьбі з експансією Тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації в 1385 р. князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею. Унія створила умови для перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві (1410), приєднання Жемайтії та земель за Німаном до В.к.Л., водночас сприяючи привласненню українських земель польським панством, поширенню в Україні польського шляхетського права та фільварково-панщинної системи. Яґайлу не вдалося створити єдину державу, але унія визначила процес зближення В.к.Л. і Польщі й поступове зменшення ролі руських елементів у державі, що стало ще помітнішим із переходом у католицтво правлячої верхівки В. к. Л. (1387). У 1447 р. Кревська унія 1385 р. перетворилася на династичну - через обрання великих литовських князів одночасно і польськими королями (до 1572 р. - Ягеллони, нащадки Ягайла).

Політичний та державний устрій В.к.Л. формувався у 15-16 ст. як станово-представницька монархія, влада в якій сконцентрувалася в руках литовської магнатсько-шляхетської верхівки. За Віленським привілеєм 1447 р. юридично оформлялися права "князів, панів, шляхти". На поч. 16 ст. князівська влада в різних юридичних актах закріпила та розширила майнові й особисті права шляхти, її судові імунітети, право на власний суд. Як вищий дорадчий орган складалася державна рада - Пани-рада. Формувався сейм - від надзвичайних з'їздів боярства-шляхти (перші з'їзди - 1401, 1413, 1447 рр.) до постійно діючого органу. Відбувається посилення влади феодалів над селянством, оформлення їх особистої залежності, втрата прав на землю.

Радомська конституція 1505 р. визначила органи станової монархії В. к. Л. - двопалатний сейм (сенат, шляхетська ізба), шляхетські сеймики, що отримали право на законодавчу діяльність та деякі функції управління. В 1-й пол. 16 ст. під впливом соціально-політичних процесів у Польщі зростала активність литовської шляхти, посилилося прагнення обмежити всевладдя магнатів, розширити свої політичні права. З 1512 р. шляхта стала надсилати своїх депутатів до сейму. Виключне становище шляхти та магнатів у В. к. Л., закріпачення селянства оформили Литовські Статути 1529, 1566, 1588 рр. Одночасно князівська влада проводила політику ліквідації автономних князівств на руських землях, адміністративної централізації. За адміністративною реформою 1564-1566 рр. В. к. Л. було поділене на 13 воєводств; на українських землях утворено Київське, Волинське та Брацлавське воєводство.

З 2-ї пол. 15 ст. в становищі В.к.Л. відбуваються серйозні зміни: падіння Золотої Орди призвело до втрати союзника в боротьбі з Московським князівством, посилились зіткнення з Московською державою за кордони (у війні 1500 - 1503 рр. Литва втратила Чернігово-Сіверщину), з виникненням Кримського ханства починаються набіги татар на В. к. Л. (з 1480-х рр.).

Неспроможність протистояти тискові Московської держави в Лівонській війні (1558-1583), а також прагнення шляхти обмежити магнатів, зрівняти права з польською шляхтою дали поштовх до підписання у 1569 р. Люблінської унії. В. к. Л. утворило з Польщею федеративну державу - Річ Посполиту. У її складі В. к. Л. зберегло певну автономію: свої органи управління, військо, фінанси, судочинство, що велося на основі Литовських статутів, державну ("руську") мову. Одночасно відбувається швидке спольщення В. к. Л. - переселення поляків, поширення польської мови, домінування польської культури. Майже всі українські землі за Люблінською унією було включено до складу Польщі. У межах В. к. Л. залишились тільки північно-західні руські землі: Берестейщина і Пінщина.

Внутрішню та зовнішню політику Речі Посполитої визначала Польща. Але провідна роль магнатів у В. к. Л. зумовила посилення їх ролі і в Речі Посполитій. Розорення дрібної та середньої шляхти з кінця 16 ст. сприяло підпорядкуванню її магнатам та домінуванню магнатської верхівки в соціально-політичному житті держави. На поч. 17 ст. шляхта зробила спробу посилити свої позиції, використавши Реформацію та конфіскацію церковних земель. Але в 1606-1607 рр. Сиґізмунд ІІІ розгромив рокош - масовий збройний виступ протестантської шляхти.

Виникнення козацтва відбувається на південних кордонах В. к. Л. з кінця 15 ст. Правлячі кола, магнати В. к. Л. в 1-й пол. 16 ст. в основному прихильно ставились до козацтва, як до вільних служилих людей нижчих прошарків; тут давалися взнаки прагнення зняти соціальну напругу, що виникала під час ревізій, а також необхідність оборони південних кордонів В. к. Л. В умовах турецько-татарської агресії в державі фактично не було створено систему оборони, бо така система вимагала постійної армії, великих податків, що могло посилити владу великого князя і привести до втрати станових привілеїв магнатів і шляхти. Знать В. к. Л., що одночасно виступала й державцями на місцевому рівні, розглядала козаків як союзників та як постійну силу, що вела боротьбу проти татар і турків.

Але вже в 1-й пол. 16 ст. козацтво починає формуватись як самостійна сила у В. к. Л., що діяла всупереч офіційній політиці польсько-литовського уряду стосовно Кримського ханства, Османської імперії, Московської держави. У 1550-х рр. діяльність старости черкаського і канівського Дмитра Вишневецького сприяла виділенню козацтва в автономну, незалежну від В.к.Л. організацію, що вела власну міжнародну політику, утворенню військово-політичного центру козацтва - Запорозької Січі.

У 1560-х рр. козаки брали активну участь у війні В. к. Л. та Росії. Уряд В. к. Л. і гетьман Г.Ходкевич використовували їх як гарнізони фортець, для розвідки, охорони. Козацькі загони підпорядковувались великому князю литовському. В 1568 р. створюється перший реєстр козаків у В. к. Л. - 300 чол., які служили князеві за плату. Як особливі частини литовської армії вони несли службу в гарнізонах у районі Вітебська, Орші. Після Люблінської унії політику щодо козацтва в Україні визначала Польща.

Як частина Речі Посполитої Литва в кінці 16 - 1-й пол. 17 ст. вела війни з Московською державою, Швецією, Туреччиною. Литовські магнати і шляхта були активними учасниками польської інтервенції в Московію на поч. 17 ст.

Під час Визвольної війни українського народу середини 17 ст. війська В. к. Л. брали участь у боротьбі проти Української держави Б.Хмельницького. Литовський гетьман Януш Радзивілл (1612-1655) керував каральними походами в Україну, розправою над населенням у захопленому 1651 року Києві. 1654 року його війська були розгромлені українськими козаками в Білорусі.

Із середини 17 ст. спроби В. к. Л. зберегти свою широку автономію в Речі Посполитій закінчилися невдачею. Цьому сприяла шляхетська анархія, політика литовських магнатів, які прагнули задовольнити власні амбіції, а також зовнішні фактори. Поступово В. к. Л. втрачає елементи державності, перетворюється у провінцію Польщі. З 2-ї пол. 17 ст. вже не збирались окремі сейми В. к. Л.; його представників у сеймі Речі Посполитої було менше третини. А події Північної війни (1700-1721) - воєнні дії на території В. к. Л., захоплення Швецією та Росією - призвели до економічного хаосу, загибелі третини населення. Рішеннями сейму в 1788-1792 рр. ліквідовано залишки автономії В. к. Л. - створено єдині для Речі Посполитої органи виконавчої влади, військо, фінанси.

Як складова частина Речі Посполитої в 1795 р. більша частина В. к. Л. за третім поділом увійшла до складу Російської імперії.

Історичним спадкоємцем В. к. Л. стала Литовська Республіка, що відновила державну незалежність у 1918 р. У 1940 р. Литву окупував СРСР; 1991 року вона знову здобула державну незалежність.

[ред.] Література

• История Европы. - Т. 3. - М., 1993
• История Литовской ССР. - Т. 1. - Вильнюс, 1978
• Пичета В.И. Белоруссия и Литва в XV-XVI вв. - М., 1961
• Україна - Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. - К., 1993