Шопен Фридерик
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Шопен Фридерик Франсуа (Frédéric-François Chopin) (1 березня 1810 - 17 жовтня 1849) найвидатніший польский композитор та піаніст. Уроджений Fryderyk Franciszek Chopin, приймає французький варіант "Frédéric-François" коли виїзджає з Польщі до Парижу у 20 років, і не повертається. Прізвище іноді пишеться Szopen в польских текстах.
Зміст |
[ред.] Біографія
[ред.] Дитинство і юність
Фрідерік Шопен народився в 1810, ймовірно, 22 лютого, в Желязової Волі під Варшавою. Його батько Никол́а (Міколай) Шопен, французький емігрант, служив гувернером і шкільним вчителем; мати виховувалася в дворянській сім'ї. Вже дитиною Шопен проявив яскраві музичні здібності; у 7 років його почали учити грі на фортепіано, і в тому ж році був виданий складений їм маленький полонез сіль мінор. Перші професійні уроки гри на фортепіано, отримав від віолончеліста Войцеха Живного (нар. 1756 у Богемії), що тривали з 1816 до 1822. Незабаром Шопен став улюбленцем аристократичних салонів Варшави.
Подальшим розвитком Шопена опікувався Wilhelm Würfel (нар. 1791 у Богемії). Цей відомий піаніст та професор Варшавської консерваторії давав Шопену цінні (хоча нерегулярні) уроки органної музики і можливо фортепіано. З 1823 по 1826, Шопен навчався у Варшавському ліцеї, де його батько був профером. Восени 1826, Шопен почав вивчати музичну теорію, фігурний бас, і композицію з Józef Elsner (нар. 1769 у Сілезії) у Варшавській консерваторії. У 1831 він виїхав з Польщі до Відня, перед тим як оселився у Парижі, де провів значну частину життя.
[ред.] Кар'єра в Парижі
Шопен вперше відвідав Відень на початку 1829, де давав концерт на фортепіано і отримав перші похвальні рецензії. Наступного року він повернувся до Варшави де давав прем'єру свого Концерту для фортепіано у F Minor у Національному Театрі 17 березня. 1831-го Шопен покидає Польщу і оселяється в Парижі. Він починає працювати над своїми першими скерцо і баладами, також починаю першу книгу етюдів. Тоді починається його боротьба з туберкульозом, що триватиме все життя.
Початок і середина 1830-их у Парижі були плідним часом композитора. Він завершив свої найвідоміші роботи і регулярно давав концерти, що мали шалені відгуки. До 1838 Шопен став ідомою людиною в Парижі. Серед його найближчих друзів був оперний композитор Вінченцо Беліні і художник Єжен Делакруа. Його друзями також були композитори Гектор Берліоз, Франц Ліст і Роберт Шуман, і хоча він іноді критикував їх музику, Шопен присвятив їм деякі свої композиції.
[ред.] Шопен і Жорж Санд
У 1836 Шопен попрямував до Чехії побачитися з батьками. Знаходячись в Марієнбаді, він захопився юною полькою Марією Водзіньськой. Проте їх змовини були незабаром розірвані. Осінню того ж року в Парижі він познайомився з видатною жінкою – баронесою Дюдеван, про життя якої в Парижі ходило немало сплетений і яка придбала на той час широку літературну популярність під псевдонімом Жорж Санд. Шопену було тоді 28 років, мадам Санд – 34. Їх союз продовжувався вісім років, причому велику частину цього часу вони провели в сімейному маєтку письменниці в Ноані.
Взимку 1838–1839, яка була прожита з Жорж Санд на Майорці (Балеарські острови) здоров'я композитора значно погіршилось. Поєднання поганої погоди з безладом в домашньому господарстві, мабуть, згубним чином подіяло на його вже зачеплені туберкульозом легені. У 1847 відносини Шопена з Жорж Санд остаточно зіпсувалися в результаті втручання музиканта у відносини його подруги з своїми дітьми від першого браку. Це обставину, разом з прогресуючою хворобою, повергнуло Шопена в стан чорної меланхолії. Останній раз він виступив в Парижі 16 лютого 1848. Через вісім днів вибухнула революція, що повалила короля Луї Пилипа. Друзі композитора відвезли його до Англії, де, вже дуже хворий, він грав у королеви Вікторії і дав декілька концертів – останній з них відбувся 16 листопада 1848.
[ред.] Смерть і поховання
Через тиждень він повернувся до Парижа. Не взмозі більш давати уроки, Шопен вимушений був прийняти щедру допомогу від своєї шотландської шанувальниці Джейн Стірлінг. Доглядати хворого приїхала з Польщі сестра композитора, Людвіка; не залишали його увагою і французькі друзі. Шопен помер в своїй паризькій квартирі на Вандомськой площі 17 жовтня 1849. Відповідно до його бажання на відспівуванні в церкві св. Мадлен прозвучали фрагменти реквієму Моцарта.
Шопен похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Серце Шопена згідно його заповіту було перевезено на батьківщину і покоїться в соборі Святого Хреста у Варшаві
[ред.] Творчість
Композиторська техніка Шопена вельми нетрадиційна і багато в чому відступає від прийнятих в його епоху правив і прийомів. Шопен був неперевершеним творцем мелодій, він одним з перших привніс в західну музику невідомі їй доти слов'янські елементи ладів і інтонаційних і таким чином підірвав непорушність класичної ладогармонічеськой системи, що склалася до кінця 18 ст. Те ж саме стосується ритму: використовуючи формули польських танців, Шопен збагатив західну музику новими ритмічними малюнками. Він розробив суто індивідуальні – лаконічні, замкнуті в собі музичні форми, які найкращим чином відповідали природі його такої ж самобутньої мелодійної, гармонійної, ритмічної мови.
[ред.] Фортепіанні п'єси малих форм.
Ці п'єси можуть бути умовно розділені на дві групи: переважно «європейські» по мелодиці, гармонії, ритму і виразно «польські» по колориту. До першої групи відносяться більшість етюдів, прелюдій, скерцо, ноктюрнів, балад, експромтів, рондо і вальсів. Специфічно польськими є мазурки і полонези.
Шопен створив близько трьох десятків етюдів, мета яких – допомогти піаністові в подоланні специфічних художніх або технічних труднощів (наприклад, у виконанні пасажів паралельними октавами або терціями). Ці вправи належать до вищих досягнень композитора: подібно до бахівського Добре темперованого клавіру, етюди Шопена – перш за все геніальна музика, притому що блискуче розкриває можливості інструменту; як би відсуваючи дидактичні завдання на другий план.
Хоча Шопен спочатку засвоїв жанри фортепіанної мініатюри, він ними не обмежився. Так, протягом зими, проведеної на Майорці, їм був створений цикл з 24 прелюдій у всіх мажорних і мінорних тональностях. Цикл побудований за принципом «від малого до великого»: перші прелюдії – лаконічні віньєтки, останні – справжні драми, діапазон настроїв – від повної безтурботності до лютих поривів. Шопен написав 4 скерцо: ці масштабні п'єси, виконана мужність і енергії, займають почесне місце серед шедеврів світової фортепіанної літератури. Його перу належить більше двадцяти ноктюрнів – прекрасних, мрійливих, поетичних, глибоко ліричних одкровень. Шопен – автор декількох балад (це єдиний у нього жанр програмного характеру), в його творчості представлені також експромти, рондо; особливою популярністю користуються його вальси.
[ред.] «Польські» жанри.
Шопен вразив Париж своїми оригінальними мазурками і полонезами – жанрами, в яких знайшли віддзеркалення слов'янські танцювальні ритми і гармонічна мова, типова для польського фольклору. Ці чарівні, барвисті п'єси вперше привнесли в західноєвропейську музику слов'янський елемент, що поступово, але невідворотно змінило ті гармонічні, ритмічні і мелодійні схеми, які великі класики 18 ст. залишили своїм послідовникам. Шопен склав більш за півсотню мазурок (їх прототип – польський танець з тридольним ритмом, схожий на вальс). Як майже все написане Шопеном, мазурки вельми піаністічни і вимагають від виконавця великого мистецтва – навіть якщо не містять явних технічних труднощів.
Полонези більше за мазурки і по протяжності, і по фактурі. Полонез-фантазія і полонез, відомий під назвою «військового», цілком вистачило б, щоб забезпечити Шопену одне з перших місць у ряді найоригінальніших і майстерніших авторів фортепіанної музики.
[ред.] Крупні форми.
Час від часу Шопен звертався до крупних музичних форм. Можливо, найвищим його досягненням в цій області слід вважати відмінно збудовану і дуже переконливу по драматургії фантазію фа мінор, створену в 1840–1841. У цьому творі Шопен знайшов модель форми, що повністю відповідала характеру вибраного їм тематичного матеріалу, і таким чином вирішив завдання, яке виявлялося не під силу багатьом його сучасникам. Замість того щоб слідувати класичним зразкам сонатної форми, він дозволяє задуму твору, мелодичним, гармонічним, ритмічним особливостям матеріалу визначати структуру цілого і способи розвитку. У баркаролі, єдиному шопеновськом творі даного жанру (1845–1846), примхлива, гнучка мелодія у розмірі 6/8, характерному для пісень венеціанських гондольєрів, варіюється на тлі незмінної фігури супроводу (у лівій руці).
Шопен створив три фортепіанні сонати. Перша, до мінор (1827), – юнацький твір, який нині рідко виконується. Друга, сі мінор, з'явилася десятиліття опісля. Її третя частина – відомий у всьому світі поховальний марш, а фінал – вихор, подібний до «вітру, що виє над могилами». Друга соната, що вважалася невдалою по формі, у виконанні великих піаністів предстає як вражаючий цілісний твір. Остання шопеновськая соната, сі-бемоль мінор (1844), має крізну структуру, об'єднуючу її чотири частини, і є одним з вищих досягнень Шопена.
[ред.] Інші твори.
Шопену належить також ряд творів для фортепіано з оркестром і нечисленні камерні п'єси. Для фортепіано з оркестром їм створені Andante spianato і полонез мі-бемоль мажор, два концерти (мі мінор і фа мінор), фантазія на польську тему, рондо-краков'як, а також варіації на тему Моцарта La ci darem la mano (арія з опери Дон Жуан). Разом з віолончелістом О.Ж.Франшоммом він склав Великий концертний дует для віолончелі і фортепіано на теми з опери Мейєрбера Роберт-диявол, сонату сіль мінор, інтродукцію і полонез для того ж складу, а також тріо сіль мінор для фортепіано, скрипки і віолончелі. Шопеном створений ряд пісень для голосу з фортепіано на польські тексти. У всіх творах з оркестром позначається недосвідченість автора в області інструментування, і майже завжди при виконання до партитур вносяться зміни.
[ред.] Твори
- 57 (41+2) мазурок
- 16 (7) полонезів
- 19 (8) вальсів
- 19[1] (18) ноктюрнів
- 4 балади
- 4 скерцо
- 3 сонати для фортепіано і одна для віолончелі та фортепіано
- 26 (25) прелюдій
- 27 (24+3) етюдів
- 4 (3) екосези
- 2 концерти (op.11 e-moll, op.21 f-moll)
- 4 інші твори для фортепіано з оркестром
- 2 твори для віолончелі та фортепіано (крім Сонати), фортепіанне тріо
- Окремі твори для фонртепіано: Фантазія, Баркарода, Тарантела, Болеро, Колискова
- Інші твори для фортепіано (рондо, варіації, марши), кілька творів в 4 руки
[ред.] Посилання
- Польський сайт, присвячений Ф.Шопену (пол.)
- Національний інститут Ф.Шопена (пол.)
- Біография композитора в енциклопедії "Кругосвет" (рос.)
- Біография композитора (рос.)
- 76 midi
- Мазурки (mp3)
- Шопен в mp3 на сайті Аркадія Чубрика
- Шопен в mp3 на сайте ArfOfPiano.ru
[ред.] Бібліографія
- Асафьев Б.В. Шопен (1810–1849). Опыт характеристики. М., 1922
- Богданов-Березовский В.М. Шопен. Краткий очерк жизни и творчества. Л., 1935
- Лист Ф. Ф.Шопен. М., 1956
- Кремлев Ю.А. Фредерик Шопен. М., 1960
- Фридерик Шопен. Статьи и исследования советских музыковедов. М., 1960
- Ивашкевич Я. Шопен. М., 1963
- Бэлза И.Ф. Шопен. М., 1968
- Мильштейн М.И. Очерки о Шопене. М., 1987
- Шопен Ф. Письма, тт. 1–2. М., 1989
- Венок Шопену. М., 1989
- Цыпин Г.М. Шопен и русская пианистическая традиция. М., 1990
