Етнос
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Етнос (грец. ethnos — група, плем'я, народ) — загальновизнаного визначення не існує. Найчастіше етнос визначають як міжпоколінну групу людей, об'єднану тривалим спільним проживанням на певній території, спільною мовою, культурою і самосвідомістю. Поняття етносу, як категорії, що узагальнює ознаки етнічних спільнот на всіх етапах історії людства, розроблялося переважно в російській, радянській і пострадянській етнографії. У російській етнології термін «етнос» уживається майже у всіх випадках, коли мова йде про народ і навіть націю.
Основи теорії етносу були закладені в 1920-х С. М. Широкогоровим. Він розглядав етнос як основну форму існування локальних груп людства, а основними ознаками його вважав «єдність походження, звичаїв, мови й укладу життя». У 60-80-і концепція Широкогорова була розвинута радянськими етнографами. Найбільш послідовною її марксистською інтерпретацією стала теорія Ю. В. Бромлея. Він пропонував розрізняти етнікоси (етнос у вузькому значенні слова) як сукупності людей, об'єднаних спільною мовою, культурою і самосвідомістю, і етносоціальні організми (етнос у широкому значенні слова) як етнос, сполучені з територіально-політичними спільнотами. Останні, за Бромлеєм, являють собою самостійні макроодиниці суспільного розвитку. У залежності від приналежності до певної суспільно-економічної формації етносоціальні організми виступають у формі племені, народності (рабовласницької або феодальної), нації (буржуазної або соціалістичної). Значне місце в теорії Бромлея займала деталізована класифікація етнічних процесів — змін етносу, проінтерпретована стосовно до різних епох прогресу людства.
У роботах представників іншого теоретичного напряму А. С. Арутюнова і Н. Н. Чебоксарова етнос був розглянутий у контексті теорії комунікації. Етноси представлялися як ареали підвищеної щільності інформації. Особлива увага була звернута на міжпоколінну трансляцію інформації, що забезпечує наступність і стабільність етнічної системи в часі. Стадіальні типи етнічних спільнот — племена, народності і нації розглядалися як три різних типи інформаційної щільності. Концепція Арутюнова і Чебоксарова стала найбільш продуктивним в інструментальному і прикладному відношенні варіантом теорії етносу.
Послідовно немарксистський підхід до феномена етносу відрізняє роботи Гумільова. У них етносом представлені як елементи етносфери — особливої біосоціальної реальності, що розвивається за своїми унікальними законами. Етнос, за Гумільовим, може перебувати в «персистентному» (циклічному) і «динамічному» стані. Перехід в останній обумовлений свого роду мутаціями — пасіонарними поштовхами. За Гумільовим, етнос проходить ряд стадій розвитку, і, подібно живому організмові, помирає. Завдяки відвертому нонконформізмові концепція Гумільова набула надзвичайну популярність, особливо за межами професійної аудиторії. При всіх розходженнях концепції етносу мають ряд спільних недоліків. Опора на поняття, обсяг яких сам собою є предметом дискусії (мова, культура, територія), робить побудову теорії і самого визначення етносу вкрай утрудненим. Поняття етносу відбиває повною мірою лише властивості етнічних спільнот індустріальної епохи — націй. Стосовно донаціональних стадій розвитку, з характерними для них культурно-лінгвістичною варіативністю і позаетнічними формами самосвідомості, поняття етносу виявилося непродуктивним (наприклад, категорія «народність»).
У західній соціально-культурній антропології поняття етносу уживається порівняно рідко, а побудова його теорії не вважається актуальним. Більш уживаним є поняття «етнічність», що відбиває приналежність до певної нації або етнічної групи. Дотепер зберігає свою значимість дане Максом Вебером визначення етнічної групи: ця така група, члени якої «мають суб'єктивну віру в своє спільне походження через схожість фізичного вигляду або звичаїв, або того й другого разом, або ж через спільну пам'ять про колонізацію і міграцію». Важливу роль у створенні теоретичної основи для вивчення етнічності відіграли роботи норвезького вченого Ф. Барта з проблеми співвідношення етнічних і соціальних границь. Цей учений звернув увагу, що характеристики, використовувані для визначення етнічних груп, не можуть зводитися до суми культурного матеріалу, що міститься в межах етнічних границь. Етнічні групи (або етноси) визначаються насамперед за тим характеристиками, що самі члени групи вважають для себе значимими і які лежать в основі самосвідомості. Таким чином, етнічність — це форма соціальної організації культурних розбіжностей.
