Українці
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Українці | |
|---|---|
 |
|
| Раса: | європеоїдна |
| Загальна кількість | 44-45 млн. (2001) |
| Найбільші розселення | Україна: 37 541 693 (перепис 2001) Росія: |
| Мова | Українська мова |
| Релігія | Переважно Православ'я, також Католицизм та Протестантизм. |
| Етнографічні групи | Індоєвропейці |
Українці (історичні етноніми: русь, русини; екзоетноніми: рутенці, козаки, черкаси, малороси), східнослов’янський народ, переважно проживає на території сучасної України.
Живуть також в Росії, Казахстані, Молдові, Білорусі, Киргизії, Узбекистані, Польщі, Канаді, США, Аргентині і інших країнах. В світі живе близько 46 млн. українців, з них 38 млн. в Україні.
Зміст |
[ред.] Мова
Див. також статтю: Українська мова
Розмовляють на українській мові слов'янської групи індоєвропейської сім'ї.
Розрізняється наступні говори:
- північний (лівобережно-поліський, правобережно-поліський, волинсько-поліський),
- південно-західний (волинсько-подільський, галицько-буковинський, карпатський, подністровський),
- південно-східний (подніпровський і східно-полтавський).
Поширені також російська мова (переважно на Півдні і Лівобережжі, особливо серед городян), на Західній Україні серед літніх людей — польська мова.
Писемність з 14 століття на основі кирилиці.
[ред.] Релігія
Віруючі Українці — в основному православні. Належать до:
- Української православної церкви (Московського патріархату),
- Української православної церкви (Київський патріархат)
- Української автокефальної православної церкви.
На Західній Україні є також католики. 90% їх — католики візантійського обряду (греко-католики, уніати), інші — католики латинського обряду. Відомий також протестантизм у формі п'ятидесятничества, баптизму, адвентизму і ін.
Головні релігійні свята: Різдво (7 січня) і Пасха.
Крім того святкують: День пам'яті Василя Великого. Старий Новий рік (14 січня); Хрещення Ісуса Христа (19 січня);Стрітення Господнє (15 лютого);Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня);Вознесіння (через 40 днів після Пасхи); Трійцю (15 червня);Святих Петра і Павла (12 липня);Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня);Святого Миколи Чудотворця (19 грудня).
[ред.] Історія
[ред.] Історичні Етноніми
Перший етнонім «русь»(множ.)/«русин»(од.) фіксується у Повісті временних літ 911 -- 912 рр. у договорах князя Олега з Візантією, походить від топоніму «Русь», та використовується, як самоназва українського народу з 13 ст. до початку 18 ст. В західних регіонах до початку 20 ст.
У XIV ст. константинопольським патріархатом були введені терміни Мала Росія та Велика Росія, за аналогією з термінами «Мала Греція» та «Велика Греція», під «Малою Росією» розуміли мітрополію — Південну Русь (сучасну Україну), а під "Великою Росією" — північні руські землі. Відтак, значно пізніше, розповсюджується прийнята у державному діловодстві Росії та підросійської України у 18 — 19 ст. форма «малоросіяни», «малороси», на відміну від «великоросіян», «великоросів» та «білорусів». Під такою назвою українці відомі в українській, російській, подекуди в іншомовній науковій літературі 19 — 20 ст.
Етнонім «українці» фіксується в кінці XVI століття у документах, присвячених повстанню Григорія Лободи та Северина Наливайко, а також у боротьбі з татарами. У першій половині 17 ст. «українцями» називали на сеймах Речі Посполитої послів від Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Етнонім походить від крайового топоніма «Україна», етимологію якого пояснюють наразї декілька гіпотез.
З першої половини 19 ст. українська інтелігенція починає використовувати назву «українці» як загальноукраїнський этнонім. Остаточно стверджується самоназва «українці» в Східно-Центральній Україні після національно-визвольного руху 1917—1920 рр. На Галичині і в Буковині починає поширюватися з кінця 19 ст., в часи піднесення українського національно-культурного руху, цому сприяють українська інтелігенція — рух січових стрільців і національно-визвольний рух, діяльність УПА, тощо.
[ред.] Культура
 |
Це незавершена стаття з культури. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
[ред.] Видатні українці
- Григорій Сковорода — мислитель, поет, композитор.
- Тарас Шевченко — мислитель, поет, художник.
- Іван Франко — мислитель, письменник, громадський діяч.
- Леся Українка — мислитель, поетеса.
- Петро Сагайдачний — гетьман, просвітитель.
- Іван Мазепа – гетьман, меценат.
- Михайло Грушевський — історик, громадський діяч, президент Української Народної Республіки.
- Василь Стус — поет.
- Петро Григоренко — правозахисник.
- Дмитро Бортнянський, Микола Лисенко — композитори.
- Серж Лифар — балетмейстер.
- Соломія Крушельницька — співачка.
- Іван Козловський — співак.
- Олександр Архипенко — скульптор.
- Дмитро Левицький, Георгій Нарбут, Марія Приймаченко, Катерина Білокур — художники.
- Борис і Варвара Ханенки — меценати.
- Костянтин Ушинський, Василь Сухомлинський – педагоги.
- Юрій Кондратюк, Сергій Корольов — вчені, засновники космонавтики.
- Ігор Сікорський — авіаконструктор.
 |
Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
[ред.] За кордоном
Див. також статтю: Українська діаспора
Українcька діаспора
- Росія - близько 5 млн.
- США - близько 1,5 млн.
- Канада - 1,3 млн.
- Бразилія - 0,9 млн.
- Молдова - 0,6 млн.
- Польща - 0,3 млн.
- Словаччина - 0,2 млн.
- Аргентина - 0,2 млн.
- Іспанія - приблизно 0,5 млн
[ред.] Поняття-символи українців
[ред.] Калина
Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ мертвих зі світом живих.
Калина символізує материнство: кущ – сама мати; цвіт, ягідки – діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина – український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:
- Ой у лузі червона калина похилилася.
- Чогось наша славна Україна зажурилася.
- А ми тую червону калину підіймемо.
- А ми нашу славну Україну розвеселимо!
[ред.] Вінок
Вінок – символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є також символом довершеності:
- А в цьому домочку, як у віночку
- Тут господар — багатства володар,
- Тут господиня — червона калина,
- Тут дівочки як квіточки,
- Тут синочки, як колосочки!
[ред.] Рушник
Смуга полотна сама по собі має насичене символічне значення — дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й має на собі виткані чи вишиті знаки-обереги — захисна сила її, відповідно, посилюється. По всій Україні рушником накривали хліб на столі. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник. Хлібом-сіллю на рушнику і досі зустрічають гостей. В українській хаті рушники вивішують над іконами і над портретами родичів. Рушник використовується в багатьох обрядах, насамперед тих, що пов'язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя.
[ред.] Писанка
Писанка — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».
[ред.] Одяг
Національний український стрій різниться у різних етнографічних груп народу. Спільністю в одязі різних регіонів, жінок і чоловіків є вишита сорочка, крайка.
Жіночі сорочки довгі (ніби сукні), вишиті на плечах, рукавах і подолках (по низу сорочки). Спідниці — полотняні кольорові або білі з тканим візерунком, вовняні ткані (в смужку), плахти (незшиті), горбочки, запаски. Фартушки — білі з вишивкою або барвисті, ткані. Головні убори — у дівчат віночки, у жінок — намітки, очіпки, хустки. Безрукавки–керсетки або кептарі. Верхній зимовий одяг — свитки, юпки, кожухи, кожушанки, сардаки.
Чоловічі сорочки в більшості регіонів короткі, вишиті по краю рукава та на пазушках (манішці). Штани — полотняні білі або з вибійчаним візерунком (у смужку), або ж вовняні кольорові (у гуцулів). Безрукавки — жилетки або кептарі. Пояси ткані або широкі шкіряні (гуцульські). Головні убори — смушкові шапки, солом'яні брилі, повстяні капелюхи.
[ред.] Житло
Найпоширенішим є тип тридільної хати — з сіней і двох кімнат — звичайно «чорної» і «світлиці» — по боках. Нерідко із власне житловим будинком зв'язана й решта господарських забудувань (комори, шпихлірі, стодоли, стайні, хліви), причому найбільш удосконаленим і найстаршим типом такого комплексу будівель слід визнати тип гуцульської «хати з ґраждою», тобто огорожею. У центрі стоїть хата, а по боках прямокутником ідуть господарські забудування («кошер» — стайні, «амбарі» — комори, тощо). Такий тип (окружний двір) зустрічаємо й на Бойківщині, Поділлі (так зване «обійстя»), на Волині та в деяких округах зазбручанської України. Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина по обидва боки Карпат, галицьке Підгір'я, Поділля, Волинь, Полісся, Київщина, Чернігівщина, Полтавщина й Слобідщина та Кубань — оце території України, кожна з яких витворила окремий тип хатнього будівництва.
[ред.] Традиційна музика і співи
В українському музичному фольклорі найпоширенішими є пісні (календарно-обрядові, псальми, родинно-обрядові, соціально-побутові, історичні, чумацькі, жартівливі, коломийки, дитячі), а також думи (епічні речитативи в супроводі кобзи або бандури), які співали незрячі кобзарі й лірники.
Календарно-обрядові пісні — це [[колядки] й щедрівки, веснянки, троїцькі, петрівчані, купальські. Родинно-обрядові — весільні, голосіння.
Серед інструментальних ансамблів найпоширеніший — троїсті музики, які грали на весіллях, ярмарках, танцях. Це скрипка, басоля і бубен або ж скрипка, цимбали і бубен.
Бандура — український традиційний струнний щипковий інструмент, можливо, походить від давньоруських гуслів. Має ковшеподібний корпус з грифом і 12 струн (іноді більше, до 30). На бандурі грають, перебираючи струни обома руками, тримаючи її на колінах вертикально. Найбільшого розповсюдження бандура досягла в епоху козацтва.
У радянські часи бандура трансформована у важкий, немобільний багатострунний інструмент. Однак збереглася в первісному вигляді завдяки зусиллям архітектора і музиканта Георгія Ткаченка і сьогодні відновлена молоддю з Київського кобзарського цеху під керівництвом художника і музиканта Миколи Будника.
Кобза — старовинний інструмент, що на початку мав три струни, вузьку шийку і довгастий корпус. Згодом число струн збільшилося, гриф укоротився, корпус округлився, з'явилися приструнки і зникли лади («українця, що любить прикрашати свою музику найтоншими мелізмами, не задовольняла визначеність ладу», – писав дослідник Гнат Хоткевич). На поширеній у минулі століття в Україні народній картині «Козак Мамай» можна побачити цей інструмент. Має стрій, подібний до гітари (4-8 струн). На кобзі грають, притискаючи лівою рукою струни на грифі. Рігельман у своїх замітках XVIII століття писав, що в селі більше грають на кобзі, а в місті – на бандурі.
Басоля — український народний смичковий інструмент, що формою нагадує віолончель. Має 4 струни.
Ліра колісна . У її супроводі незрячі мандрівні співці-лірники співали псальми, також грали жартівливі, танцювальні мелодії на ярмарках. Прототипом такої ліри є грецький монохорд, що мав одну струну й одну клавішу, яка пересувалася вздовж струни. У зміненому вигляді інструмент у ІХ століття був поширений у Західній Європі. В Україні колись існували цілі школи лірників.
Торбан — струнний інструмент з грифом. Поширений серед української шляхти, називався ще «панська бандура». На торбані грав Іван Мазепа (тривалий час торбан з гербом гетьмана зберігався у Чергінівському музеї).
Коза (дуда). Інструмент на зразок волинки. Прототип сучасної гармоніки. Міх виготовляється з шкури кози — білий і кудлатий. Має свисток і кілька дудок.
Трембіта . Духовий інструмент з дерева смереки, що довжиною буває до 3 метрів. Інструмент гірняків-гуцулів. Трембітають на полонинах, та в час поховального ритуалу. Звуком трембіти сповіщають сумні вістки, а на полонинах передають необхідні сигнали на далеку відстань.
Цимбали — струнний ударний інструмент. Дерев'яна пласка скринька у формі трапеції або дерев'яна рама, на якій натягнуті струни. На цимбалах грають за допомогою паличок чи молоточків. Цимбали поширені також у Польщі, Угорщині, Румунії, Білорусі.
[ред.] Танцювальна культура
Найпоширеніші танці в українців — гопак, гречаники, плескач, голубка, ойра, краков'як, карапет, полька. Є багато гарних традиційних вальсових мелодій. Українські танці, різноманітні за хореографічним малюнком, будуються на таких танцювальних рухах: перемінний крок, присядки, дрібушки, вихилясники, тинки тощо. Гопак — народний танець, швидкий, запальний. Чоловіки імпровізують складні фігури, аж до високих стрибків, змагаючись у спритності. «Кругові» та «ключеві» хороводи (у пісенному супроводі). До «кругових» належали такі хороводи, в час яких одна з дівчат у середині утвореного товаришками кола зображувала рухами все те, про що вони співали. Після закінчення пісні, дівчина ставала в коло, а на її місце виходила інша. «Ключеві» хороводи виводили дівчата довгою лінією — «ключем».
[ред.] Іграшки
Бувають з глини, тіста, дерева, соломи, лози, паперу та ін. До нас дійшли переважно керамічні й дерев'яні зразки, датовані 19 ст. — «лялька», «кінь», «вершник», «птах» тощо. Глиняні забавки майже в усіх гончарних осередках виробляли переважно жінки і діти гончарів для власних потреб, а з окремих центрів іграшки вивозили на ярмарок. Подільські майстри налагодили випуск свищиків у вигляді коників, баранців, півників. Окрему групу утворюють дотепні механічні забавки з відповідно рухомими елементами — виразні фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів, теслярів, що «працюють» у наслідок руху планок. Найбільш поширенішою іграшкою українських дівчаток були ляльки, ув'язані з клаптів тканини. Їх виготовляли для дітей мами і бабусі.
Іграшки, пов'язані з календарними обрядами: «жайворонки» з тіста, котрих випікають навесні мами для своїх дітлахів, аби ті закликали з їх допомогою із вирію пташок; різдвяні пряники — «півники» і «коники»; великодня лялька-панянка з трави. Побутові іграшки: іграшковий посуд, човники, візочки, коники з вершниками, дзиги, вітрячки, деркачі, фуркала, всілякі цяцьки з кори, дерева, глини, соломи, з овочів, квітів, трави тощо. Діти виготовляли їх самі (для себе або молодших братів і сестер).
[ред.] Див. також
- Русини
- Поділи України — динаміка i сучасний стан соціально-економічних відношень поділеної української держави
[ред.] Посилання
[ред.] Етнографія
Українські дослідники:
- Українська етнографія
- В.Балушок «Як русини стали українцями»
- В.Балушок «Коли ж народився український народ?»
- (рус.) В.Балушок «Своевольная» Украина
- О.Чирков «Зовнішня міграція — головна причина наявності етнічно неукраїнської людності в сучасній Україні»
Міжнародні дослідники:
[ред.] Карти
| Сучасні слов’янські народи | ||||
|---|---|---|---|---|
| Західні слов’яни | ||||
| кашуби • лужичани • поляки • словаки • чехи | ||||
| Східні слов’яни | ||||
| білоруси • росіяни • русини • українці | ||||
| Південні слов’яни | ||||
| болгари • боснійці • македонці • серби • словенці • хорвати • чорногорці | ||||
 |
Цю сторінку необхідно дописати чи вдосконалити. Саме Ви можете допомогти проекту, зробивши це! Цей шаблон також треба замінити на конкретніший |
