Мезозойська ера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мезозо́йська е́ра, мезозой (від грец. μεσο — середній і грец. ζωον — життя) — четверта єра геологічної історії Землі, що настала після палеозойської ери і змінилася кайнозойською ерою.

Тривалість Мезозойської ери оцінюється приблизно у 160 млн. років. Поділяється вона на тріасовий період (250-199 млн. років тому), юрський період (199-145 млн. р. тому) і крейдяний період (145-65 млн. р. тому). Кожен з цих періодів відзначається своїми, властивими тільки йому фізико-географічними умовами, певним розподілом моря і суші, а в межах останньої — гірських хребтів і рівнин, специфіч. краєвидами, складом органічного життя, проте зберігає загальні риси, характерні для мезозою в цілому. Наприкінці палеозойської ери завершуються великі горотворні рухи в земній корі, об'єднані під назвою герцинських. Вони зумовили різкі зміни фізико-географічних умов на Землі і, в зв'язку з цим, значні зміни в складі органічного світу.

На початку Мезозойської ери вимерло багато деревовидних вищих спорових рослин, дуже поширених раніше, зникли амфібії — стегоцефали, не стало багатьох морських безхребетних трилобітів, чотирипроменевих коралів, гоніатитів тощо. Їх змінили голонасінні рослини гінкгові, бенетитові, саговникові, хвойні та ін. Наприкінці мезозою, у крейдовому періоді, з'явилися перші покритонасінні рослини — платани, лаври, магнолії, різні бобові тощо. Серед безхребетних широкого розвитку набули молюски, устриці, іноцерами, а з-поміж головоногих — ператитя, амоніти, белемніти та інші.