Галицьке князівство
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ГÁЛИЦЬКЕ КНЯЗÍВСТВО – давньоруське феодальне князівство, що займало північно-східні схили Карпатських гір, верхів’я Дністра, Пруту й Серету, на півдні його територія доходила до Чорного моря й Дунаю. Наприкінці 10 ст. за Володимира Святославича Галицька земля увійшла до складу Київської Русі. Головними містами її були: Галич, Перемишль, Звенигород і Теребовля. Економічному зростанню Галицької землі сприяли природні умови, приплив населення з Придніпров’я, віддаленість від степів, де кочували половецькі орди, зростання торговельних зв’язків з іншими руськими землями, західними і південними слов’янами, Західною Європою, Візантією. У Г.К. рано почали розвиватися феодальні відносини і склалась особливо сильна боярська верхівка. В кінці 11 – на початку 12 ст. Галицька земля, де князювали правнуки Ярослава Мудрого – Рюрик, Володар і Василько Ростиславичі, відокремилася від Києва. Спочатку вона була роздроблена на кілька князівств, але Володимирко Володарович 1144 р. об’єднав їх в одне князівство зі столицею у Галичі. Г.К. досягло найбільшої могутності за князювання Ярослава Осмомисла (1152-1187), який вів запеклу боротьбу проти боярства. Після смерті Ярослава настали занепад князівської влади і ослаблення впливу Г.К. З цього скористалися угорські феодали, які 1188 р. захопили Галич. Проти іноземних загарбників спалахнуло Галицьке повстання 1189 р. В 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич оволодів Г.К. і об’єднав його з Волинським князівством в єдине Галицько-Волинське князівство.
ДЖЕРЕЛА:
1.Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
2. Рад. енциклопедія історії України.- К., 1969.- т.1.
