Вікторія (королева Великобританії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Королева Вікторія

Вікторія (англ. Victoria, англ. Alexandrina Victoria) (24 травня 1819 — 22 січня 1901), королева Великобританії з 1837.

[ред.] Життя

Вікторія народилася 24 травня 1819. Спочатку шанси принцеси Вікторії на престол були невеликими, але до 1837 року серія смертей спадкоємців престолу від гемофілії зробила її єдиною претенденткою на трон. До речі, видимо, генам прабаби Вікторії був зобов'язаний своєю гемофілією російський царевич Олексій. Його батько цар Микола II у свій час женився на онученяті королеви Вікторії, одержавши на додачу ще й звання адмірала британського флоту. Втім, Микола II у даному відношенні був не самотній. Через те, що ще при житті королеви Вікторії її потомство через шлюбні союзи проникнуло в більшість царюючих прізвищ, вона одержала прізвисько 'всеєвропейська бабуся'.

20 червня 1837 року відбулася коронація 19-літньої королеви, по закінченні якої вона негайно ж попросила чашку чаю і свіжий номер "Таймс".

Молода двадцятилітня Вікторія, зустрівшись на балі з майбутнім імператором Олександром II не на жарт захопилася ним і подумувала про шлюб. Але такий союз був неможливий як по династичним, так і по політичних міркуваннях. Після цього випадку Вікторія на час втратила інтерес до заміжжя. Але випадок не змусив себе чекати. На одному з балів Вікторія танцювала з Альбертом, князем Кобургским. Молодий князь скорив серце Вікторії й у лютому 1840 відбулося одруження королеви з Альбертом. "Я люблю його більше, ніж думала", - запише Її Величність у своєму щоденнику, - і я зроблю все, що в моїй владі, щоб полегшити його жертву".

Якоюсь мірою це дійсно була жертва. Чоловік королеви Англії за законами країни не мав права на титул короля. Дружина могла зробити його тільки фельдмаршалом.

Є в щоденнику королеви й такі слова: 'Я читаю й підписую паперу, а Альберт їх промокає...' Відразу ж після весілля в кабінеті Вікторії був поставлений другий письмовий стіл - для Альберта. Але принц із самого початку вирішив не стосуватися державних справ. Родина їх була по-справжньому щаслива. У них було 9 дітей і 34 онука. Цей шлюб підняв в очах підданих моральний вигляд королівської родини на недосяжну висоту, що допомогло Британії уникнути антимонархічних потрясінь, що охопили Європу в 1848 році.

Королева Вікторія сама жила за певними правилами й розпорядку дня й вимагала того ж від своїх підданих. Вона власноручно розробляла правила етикету. Прагнення англійців додержуватися етикету приймалося іншим миром за англійську манірність, чудово відбиту в "Алісі в країні чудес" і розповідях про Шерлока Холмса й доктори Ватсона. Вікторіанську епоху часом згадують як епоху порядку й високих моральних принципів. Звичайно, справа було не тільки й не стільки в характері королеви. В Англії середній клас, що твердо став на ноги, постійно обвинувачуваний у вульгарному торгашеському дусі, успішно протиставив розпусті вищих, аристократичних верств власну систему моралі й поводження. З перших днів правління королева вживала спроби зближення з російським імператорським двором. В 40х роках розширилося співробітництво Росії й Великобританії в науково-технічній і військовій сферах. Королева Вікторія робила всілякі знаки уваги імператорові Миколаю. В 1846 році вона подарувала імператору яхту "Вікторія". Подарунок був присвячений до підстави Санкт-Петербургського Імператорського яхт-клубу. Але, що править російський кабінет не завжди відрізняла зважена зовнішня політика. Росія прагнула чинністю встановити своє панування на Чорному й частини Середземного моря. Цим вона настроїла проти себе Туреччину й Францію. Почалася Кримська війна. Росія понесла важкі втрати, втратилася Севастополя й Чорноморського флоту. Але, незважаючи на перемогу й протесту Туреччини, королева Вікторія повернула Севастополь Росії.

В 1851 р. у Лондоні відбулася Перша Всесвітня виставка, на якій були зібрані досягнення передової думки із всіх країн миру. Представлені в Кришталевому палаці експонати дали поштовх не тільки фантазіям Жуля Верна, але й реальному науково-технічному прогресу.

Новаторство торкнулося всіх сторін життя - від перших у світі електродвигунів до бутерброда лорда Сендвіча. Найбільший флот з найсучаснішим озброєнням (перші броненосці з'явилися в Англії) дозволив Великобританії розширити свої колоніальні володіння, зібравши під короною 40 країн. Англія була центром миру, а англієць (подібно американцеві сьогодні) почував себе як удома майже в будь-якій крапці земної кулі. Кіплінг, „співак британського імперіалізму”, оспівував у своїх баладах „тягар білої людини”, що цивілізовані англійці мужньо несуть у колоніях серед тубільців, цих „похмурих” бентежних дикунів.

Однак процвітаючу Британію і її королеву чекав серйозний удар. Занедужав тифом і помер принц Альберт. Після того, як в 1861 році принц Альберт умер, королева носила жалобу по чоловіку до кінця свого життя. Редьярд Кіплінг у своїх віршах буде називати її не інакше, як „вдовою з Виндзора”.

Але час ішов і золоте століття Британської імперії підходило до кінцю. Старіючій королеві важко було встояти проти натиску потребуючої більше агресивної зовнішньої політики проамериканської буржуазії. Королева намагалася влагодити всі по-домашньому, улаштовуючи шлюби своїх родичей зі членами монархових родин.

22 січня 1901 р. у заміському маєтку Осборн королева Вікторія доживала свою останню годину. Близькі оточували королівське ложе, а лікар і німецький імператор Вільгельм II, онук, тримали її голову, щоб полегшити подих, що переривався.

Важка 82-літня жінка, що пересувалася за допомогою крісла-коляски, не втратила ілюзій про особливе призначення своєї влади й бажання правити. "Я не хочу вмирати, я повинна завершити ще кілька справ", - були її передсмертними словами.

Увечері королеви не стало, а наступного дня ранком її старший син і спадкоємець престолу принц Уельский, хрещений під ім'ям Альберта Едуарда, відправився в Лондон. Тут у Сент-Джеймском палаці на засіданні Таємної ради він був проголошений королем, прийняв клятву архієпископа Кентерберийского Фредерика Темпла.