Узбецька мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Узбецька мова — одна з тюркських мов. Поширена в Узбекистані, а також у Казахстані, Киргизстані, Туркменістані, Таджикістані, північному Афганістані та на північному заході Китаю.
Сформована на базі трьох мовних спільнот — кипчацької, огузької та карлуко-чигиле-уйгурської, узбецька мова багата діалектами. Говірки — ташкентська, самаркандська, бухарська, ферганська, хорезмська — значно відрізняються одна від одної.
Характерною рисою узбецької мови порівняно з іншими тюркськими мовами є відсутність сингармонізму. Лексика налічує великий шар перських та таджицьких запозичень.
Староузбецька мова сформувалася до 15 сторіччя, чому значною мірою сприяла творчість поета Алішера Навої.
В основу сучасної літературної мови покладено говірки Ташкенту та Фергани зі значним впливом староузбецької мови. До 1927 року узбецька мова записувалася арабським алфавітом, надалі - латинкою, а з 1939 року - кирилицею. З набуттям незалежності на початку 90-х років узбецькій мов було повернено латинку зразка 1927 року.
[ред.] Джерело
В.Н. Ярцева и др. Лингвистический энциклопедический словарь, Москва, «Советская энциклопедия», 1990.
