Діалект
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Діалект (грец. διάλεκτος — наріччя, говір) ), різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю .
Зміст |
[ред.] Територіальний діалект
1) Територіальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, істор.-культур. традицій, самосвідомості. Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч — діалектну мову, що є однією з двох осн. форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови. У межах наріччя чи діалектної мови діалект протиставляється іншим діалектам сукупністю ознак у звуковій, грамат., словотв. будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення зумовлюється сукупністю і функц. навантаженням тих рис, якими ці Д. протиставляються. Межі Д. окреслюються на підставі лінгв. картографування (див. Лінгвістична географія) пасмами ізоглос. Взаємопроникнення рис сусідніх Д., їхня тривала взаємодія спричиняють появу говірок перехідного типу у «зоні вібрації» ізоглос; у перехідних говірках риси взаємодіючих Д. поєднуються з новими, що витворилися у їхній структурі. Крім власне мовного (лінгвогеографічного) окреслення меж Д., можливе виділення їх на підставі поєднання мовних особливостей і меж поширення типових явищ традиц. етногр.-культур. районування. Межі Д. історично рухомі, їхня зміна може зумовлюватися як переміщенням ізоглос визначальних рис Д. у процесі міждіалектної взаємодії (т. з. мовна експансія, напр., переміщення на північ ізофони дифтонгів), так і колонізацією носіями Д. нових територій (напр., поширення гуцульського Д. на Мараморощині й Буковині в XVII — XIX ст.). Структурні особливості Д. з часом зазнають змін внаслідок міждіал. взаємодії та впливу літ. мови (див. Діалект, Літературна мова), проте Д. як форма існування нац. мови не зникає, а лише трансформується у нову якість. Зміни у різних Д. і говірках того самого Д. відбуваються нерівномірно: інтенсивніші спостерігаються поблизу великих екон., культур. центрів, менш відчутні — у маргінальних та відносно ізольованих природними умовами (гори, ліси, болота) говірках. Напрям змін переселенських говірок в іншомов. оточенні визначається характером міжмов. взаємодії. Кількість укр. Д., їхні межі, глибина протиставності іншим Д., а також внутрішнє членування їх на групи говірок є наслідком племінної диференціації з доістор. часів, пізніших різночасових політ.-адм. об’єднань і перегрупувань земель, наявності і зміни впродовж тривалого періоду розвитку мови етносу адм., культур., реліг. та осв. центрів. Тому межі Д., ізоглоси окр. явищ лише зрідка можуть бути надійно пов’язані з конкр. кордонами, що існували в минулому між державами, феод. землями, племенами.
Рядом визначальних рис діалекти об’єднуються в наріччя:
- до північного наріччя входять діалекти: східнополіський, середньополіський, західнополіський;
- до південно-східного наріччя — середньонаддніпрянський, слобожанський, степовий діалект;
- до південно-західного наріччя — лемківський, надсянський, закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський, подільський діалект.
[ред.] Література:
- Жилко Ф. Т. Ареальные единицы укр. языка. В кн.: ОЛА МИ. 1970. М., 1972;
- Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980;
- АУМ, т. 1-2. К., 1984-88.
[ред.] Соціальний діалект
2) Соціальний діалект — відгалуження загальнонар. мови, уживане в середовищі окр. соціальних, професійних, вікових та інших груп населення. Характеризується специф. особливостями у формуванні, доборі й використанні певної частини лекс. та фразеол. засобів (у грамат. структурі такі особливості не спостерігаються). Обсяг словника таких груп зумовлюється ступенем їхньої відособленості від решти носіїв мови і включає в себе певну кількість специф. повнозначних слів — іменників, прикметників, дієслів, прислівників, рідше — числівників і займенників (останні засвідчуються тільки в таємних соціально-діалектних системах) чи загальнонар. слів у специф. значеннях (решта лекс. засобів — загальнонар. слова).
Варіювання у користуванні лекс. засобами залежить від середовища і сфери вживання. Є, наприклад, вікові особливості: мова дітей (передусім раннього віку) відрізняється від мови дорослих особливим словником (папка — хліб, биця — теля, паця — свиня, льоля - сорочка і т. ін.); специфічними для укр. мови дієсл. утвореннями: їстки, їстоньки, купоньки, питоньки, спатоньки, ходитоньки тощо.
Диференціація у користуванні лекс. засобами мови залежить від загальноосв. рівня: носіїв мови, їх сусп. становища, роду занять, кола інтересів, середовища, до якого належить носій мови і т. ін. Чинники, які зумовлюють соціально-діал. диференціацію мови, настільки різноманітні, що їх не завжди можна визначити. До того ж нерідко вони діють одночасно, що призводить до інтеграції різних соціально-діал. відгалужень від загальнонар. мови. Соціальні діалекти певною мірою можуть перехрещуватися з територіальними (у добу феодалізму останні — одночасно і селянські), проте, на відміну від територіальних, вони не охоплюють фонет. системи та грамат. будови. Соціальна (соціально-професійна) диференціація сусп-ва, а отже, і його мови залежить від рівня розвитку продукт. сил. Тому коли тер.-діал. відмінності в межах нац. мови поступово нівелюються, то соціально-діалектні зберігаються.
Серед різновидів соціальних діалектів звичайно виділяють професійні і групові жаргони, арго, різновиди таємних засобів спілкування. Явища диференціації мови з ширшою соціальною базою характеризуються як просторіччя або сленг.
[ред.] Література:
- Гнатюк В. Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т. п. про лірників повіту Бучацького. В кн.: Етн. зб., т. 2. Л., 1896;
- Жирмунский В. М. Нац. язык и социальные диалекты. Ленинград, 1936;
- Horbach O. Argot in Ukraine. НТШ. Філол. секція. Proceedings, 1. H.-Й. - Париж, 1952;
- СУЛМ. Лексика і фразеологія. К., 1973;
- Дзендзелівський Й. О. Арго волин. лірників. «Studia z filologii polskiej i słowiańskiej» (Warszawa), 1977, t. 16;
- Дзендзелівський Й. О. Укр. бурсацько-семінарський жаргон серед. XIX ст. На мат-лі повісті «Люборацькі» А. Свидницького. «Studia slavica» (Budapest), 1979, t. 25, fasc. 1/4;
- Винник В. О. Опрацювання лексики обмеженого вживання у Словнику укр. мови. В кн.: Слово і фразеологізми у словнику. К., 1980.
