Родина Ведмежі
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
?
Ведмежі |
||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Бурий ведмідь
|
||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||
|
||||||||||||
|
|
||||||||||||
|
Зміст |
[ред.] Загальні дані
Родина Ведмежі (Ursinae) – група ссавців ряду хижих. Порівняно з іншими родинами ряду, ведмеді відрізняються найменшою різноманітністю зовнішнього вигляду, розмірів та особливостей внутрішньої будови організму. До цієї родини належать найбільші з існуючих представників ряду Хижі, та одночасно найбільші наземні хижаки: білий ведмідь досягає ваги більше 1 тони при довжині близько трьох метрів; найдрібніший вид родини, малайський ведмідь, при довжині тіла 1-1,5 метри важить до 70 кілограмів. Самки у всіх видів менше самців; у білих ведмедів різниця у вазі та розмірах самців та самок досягає 1,5-2 рази.
У всіх ведмедів коренасте, міцне тіло, часто з високою холкою. Лапи сильні, п’ятипалі, з великими невтяжними кігтями. Кігті керуються міцними м’язами, що дозволяє ведмедям вилазити на дерева, а також рити землю та розривати здобич. Хода ведмедів шаркаюча, стопоходяча. За характерну постановку задніх лап пальцями під кутом всередину ведмедя називають "косолапим". У великої панди на передніх лапах є додатковий, "шостий" палец, який являє собою виріст сезамовидної кістки зап’ястя, вкритий шкірою. Хвіст дуже короткий, майже не помітний в шерсті. Голова велика, очі маленькі, шия товста, відносно коротка. Шерсть з добре розвиненим підшерстям, достатньо груба. Волосяний покрив по всьму тілу високий, часто кошлатий; у малайського ведмедя – низький та рідкий. Забарвлення загалом однотонне, від вугільно-чорного до білого; у великої панди контрастне, чорно-біле. На грудях та навколо очей трапляються світлі відмітини. У деяких видів наявна індивідуальна та географічна мінливість забарвлення. Забарвлення по порах року не змінюється; сезонний диморфізм виявляється у зміні висоти та густоти хутра.
Череп у всіх ведмедів великий, звичайно з видовженим лицевим відділом та розвиненими гребнями. Вилицеві дуги слабко розставлені (у малайського ведмедя – сильно), щелепи міцні. Різці та ікла великі, але інші зуби у зв’язку із змішаним типом харчування відносно невеликі та слабко спеціалізовані (у деяких видів – частково редуковані). Кількість зубів варіює від 32 до 40-42 у різних видів. Часто спостерігається індивідуальна так вікова мінливість зубної системи. Нюх розвинений дуже добре, слух та зір – гірше. Анальних залоз немає, або вони слабко розвинені. У самок функціонує одна пара сосків – грудна.
[ред.] Розповсюдження
В історичний час ведмеді водились на всіх континентах за виключенням Австралії та Антарктиди; але зараз вони знищені в Африці, де раніше мешкали в Атлаських горах. Раніше ведмеді були досить звичайними в Європі, включаючи Ісландію; Азії, окрім Аравійського півострова, острова Сулавесі та Філіпінських островів; в Північній Америці доходили на південь до центральних районів Мексики; очковий ведмідь, як раніше, так і зараз мешкає на відірваній від основного ареалу родини ділянці в Андах.
За історичних часів ареал родини сильно скоротився під впливом людини (пряме знищення або порушення природного середовища): ведмеді зникли на значних ділянках Європи, Північної Америки, повністю – в Африці.
В межах України родина представлена одним видом – бурий ведмідь.
[ред.] Спосіб життя
Представники родини мешкають в досить різноманітних умовах – від степу до високогір’я, від лісів до арктичної криги, у зв’язку з чим можуть досить сильно розрізнятись за способом життя та харчуванням. Більшість ведмедів мешкають в рівнинних або гірських лісах помірних та тропічних широт, рідше – на безлісих високогір’ях (альпійських луках). Для деяких видів характерна прив’язаність до води: як до ручаїв та річок, так і до морського узбережжя. Білий ведмідь населяє Арктику аж до кригових полів Льодовитого океану. Найбільш знаний бурий ведмідь зустрічається в степу і навіть в пустелі, в субтропічних лісах, тайзі, тундрі та на морських узбережжях. Всі види родини – наземні тварини, білий ведмідь, фактично, напівводна. Малайський ведмідь відмінно лазить, довго залишаючись на деревах та, таким чином, веде напівдревесний спосіб життя.
Ведмеді активні головним чином вночі, рідше вдень або цілодобово; білий ведмідь – переважно денна тварина. Час відпочинку проводять в печерах, ямах біля коренів дерев; малайський ведмідь будує на деревах щось подібне до гнізда. Тримаються ведмеді звичайно одинаком, за виключенням пар в період гону та самок з молодняком. Також збираються тимчасовими групами на кормних місцях – наприклад, на річках в період нересту лососей.
За характером харчування ведмеді всеїдні, але деякі види віддають перевагу рослинну їжу, а інші – тваринну. Білий ведмідь харчується практично виключно м’ясом ссавців; ведмідь-губач та малайський ведмідь часто розорюють мурашники (цим час від часу займаються і інші види) та термітники.
Велика панда спеціалізована на поїданні пагонів бамбуку, але окрім них споживають і деяку кількість тваринної їжі. В раціоні майже всіх видів рослинна їжа відіграє значну роль; звичайним є також поїдання комах та їхніх личинок, меду, риби, падла. Раціон може сильно змінюватись залежно від пори року та доступності різних видів кормів.
Більшість ведмедів веде осілий спосіб життя; самці білого ведмедя широко кочують протягом цілого року, самки з молодими – частину року. Бурий, гімалайський та чорний ведмеді проводять більшу частину зими в лігві (барлозі), в стані сплячки. В цей період вони живуть за рахунок накопичених жирових запасів. У білого ведмедя в зимовий сон впадають тільки вагітні самки. Всі інші види взимку не сплять.
На перший погляд ведмеді досить повільні та незграбні, але насправді здатні доволі швидко бігати (до 50 км/год), лазити по деревах та крутих схилах, деякі види досить добре плавають. Острота зору деяких видів подібна до людської. Встановлено, що переважно рослинноїдний чорний ведмідь має кольоровий зір, який дозволяє йому розрізняти за кольором плоди та горіхи. Але з усіх органів відчуття у ведмедів найкраще розвинений нюх.
[ред.] Розмноження
Ведмеді розмножуються з 3-4 року життя, але не щороку, а з інтервалом від 1 до 4 років. Період вагітності досить короткий – 60-70 днів, але за рахунок затримання імплантації плідного яйця може розтягуватись до 95-266 днів. Число дитинчат може бути від 1 до 5; вони сліпі та безпомічні, важать від 90 (велика панда) до 680 грам. У видів, що впадають в сплячку, пологи відбуваються взимку, в барлозі. Ведмеді – моногами, але пари недовготривалі, і самець про потомство не піклується. Молочне годування продовжується від 3,5 (гімалайський ведмідь) до 9 (велика панда) місяців, але молоді залишаються з матір’ю, щонайменше, на протязі 18 місяців. Статевої зрілості досягають у віці 3-6,5 років, але продовжують рости до 5 (самки) та 10-11 років (самці).
Тривалість життя досить велика, до 25-40 років. Бурий ведмідь може прожити в неволі більше ніж 45 років. У деяких видів, в той же час, висока смертність в дитинстві та молодому віці. Так, у чорного ведмедя (барибала) від 52 до 86% молодих гинуть до того, як досягнуть статевої зрілості; у білого ведмедя гине 10-30% дитинчат та 3-16% статево незрілих особин. Дорослі ведмеді майже не мають природних ворогів. Молодняк ризикує стати жертвою великих хижаків (котячих, собачих), або інших ведмедів (в останньому випадку не виключений канібалізм).
[ред.] Роль в екосистемах
Всі ведмеді, з огляду на особливості їхнього раціону та великий розмір, завдають помітний вплив на флору та фауну територій свого життя. Бурі та білі ведмеді регулюють чисельність ластоногих та копитних тварин. Рослинноїдні види сприяють розповсюдженню насіння рослин. Білих ведмедів часто супроводжують песці, які доїдають залишки їхньої здобичі.
На ведмежих паразитує велика кількість екто- та ендопаразитів: найпростіших (Eimeria, Toxoplasma), трематод (Nannophyetus salminicola, Neoricketsia helminthoeca), цестод (Anacanthotaenia olseni, Mesocestoides krulli, Multiceps serialis, Taenia, Diphyllobothrium), нематод (Baylisascaris transfuga, B. multipapillata, Uncinaria yukonensis, U. rauschi, Crenosoma, Thelazia californiensis, Dirofilaria ursi, Trichinella spiralis, Gongylonema pulchrum), вошей-пухоїдів (Trichodectes pinguis), бліх (Chaetopsylla setosa, C. tuberculaticeps, Pulex irritans, Arctopsylla species), кліщів (Dermacentor та Ixodes). Найбільш розповсюджене зараження трихінелою (Trichinella spiralis), що вражає до 60% популяції білих та бурих ведмедів.
[ред.] Значення для людини
В теперішній час практичне значення ведмедів для людини невелике. Вони слугуюьть об’єктом спортивного полювання. М’ясо багатьох видів їстивне, шкура йде на ковдри. Жир та жовч ведмедів використовують в традиційній медицині для лікування захворювань печінки та жовчних шляхів, нирок, сильних опіків. Об’єктом промислу слугує насамперед бурий ведмідь.
В деяких випадках ведмеді можуть шкодити посівам сільськогосподарських культур (овсу, маніоку) та полювати на свійську худобу, а також розорювати пасіки.
Ведмеді – улюблені об'єкти утримання в зоопарках та дресирування, в тому числі циркового, але в природі вони можуть нападати на людей; особливо небезпечними в цьому випадку є ведмедиці з малими ведмежатами.
Чисельність та ареали всіх видів ведмедів на протязі ХХ сторіччя значно скоротились, що поставило вимогу введення обмежень на полювання та спеціальних заходів охорони. До Червоного Списку Міжнародного Союзу Охорони Природи занесені: велика панда як вимираючий вид, гімалайський, очковий, білий ведмеді та ведмідь-губач – як вразливі види.
[ред.] Походження та класифікація
Ведмеді відносяться до підряду Caniformia ряду Хижих, представники якого, за припущеннями палеонтологів, походять від загального собакоподіюного попередника. Походження ведмедів простежується до Cephalogale, тварини розміром з єнота, що жила в середині Олігоцену – на початку Міоцену (20-30 мільйонів років тому) в Європі. Від нього пойшов рід Ursavus, хижаків розміром з собаку, чиї викопні рештки відомі з середньоміоценових відкладень Євразії. Один з ранніх видів, Ursavus elmensis, приблизно 20 млн. років тому дав початок родам Protursus та Pilonarctus, від яких, відповідно, походять справжні ведмеді та представники підродини Tremarctinae. До останньої, окрім сучасного очкового ведмедя, відносяться вимерлі флоридський печерний ведмідь (Tremarctos floridanus) та північноамериканські короткоморді ведмеді (рід Arctodus). Види Arctodus simus та Arctodus pristinus вважаються найбільшими представниками серед ведмедів, які коли-небідь існували (проміж них більш крупним був Arctodus simus). Найбільша кількість родів та видів ведмедів існувала в Пліоцені в Євразії та Північній Америці.
Перший справжній ведмідь (сучасного типу), Ursus minimus, з’явився приблизно 5-6 мільйонів років тому; цей ссавець, розміром приблизно з малайського ведмедя, відомий у викопному стані на території Франції (Руссільйон). Близько 2,5 мільйонів років тому з’явився більш крупний етруський ведмідь, Ursus etruscus, викопні рештки якого відомі як з Європи, так і з території Китаю.
Із зараз існуючих видів першою виникла велика панда, котра з’явилась в період від 18 до 22 мільйонів років тому. Її попередником був інший вид панди, Ailuropoda microta, який пізніше вимер. Наступним був очковий ведмідь, котрий з’явився від 10 до 15 мільйонів років тому з лінії Ursavus (див. вище).
Решта видів сучасних ведмедів, яких ще називають справжніми ведмедями, виникли як потомки підродини Protursus близько 10 мільйонів років тому. "Кореневим" видом в цій лінії був Ursus etruscus, від якого приблизно 2 мільйони років тому з’явились "чорні ведмеді" – американський чорний ведмідь (барибал) та гімалайський ведмідь. Більш крупні форми Ursus etruscus, що жили 1,5 мільйонів років тому, дали початок сучасному бурому ведмедю, а також вимерлим в плейстоцені ведмедю Савіні Ursus savini (вимер приблизно 1 мільйон років тому), ведмедю Денінгера Ursus deningeri (вимер приблизно 700 тисяч років тому) та печерному ведмедю Ursus spelaeus (вимер приблизно 10 тисяч років тому). Наймолодшим видом є білий ведмідь, який, згідно до останнії гентичних досліджень, відокремився від бурого приблизно 200 тисяч років тому. В антропогені вимерла найбільша кількість (6-7) родів ведмедів.
[ред.] Таксономічна структура родини
- Підродина Ailuropodinae
- Велика панда, Ailuropoda melanoleuca
- Ailuropoda minor †
- Підродина Tremarctinae
- Очковий ведмідь, Tremarctos ornatus
- Tremarctos floridanus †
- Arctodus simus †
- Короткомордий ведмідь, Arctodus pristinus †
- Бразильській ведмідь, Arctotherium brasilense †
- Arctotherium latidens †
- Підродина Ursinae
- Бурий ведмідь, Ursus arctos
- Барибал, Ursus americanus
- Білий ведмідь, Ursus maritimus
- Гімалайський ведмідь, Ursus thibetanus
- Ursus minimus †
- Етруський ведмідь, Ursus etruscus †
- Печерний ведмідь, Ursus spelaeus †
- Атласький ведмідь, Ursus crowtheri †
- Ведмідь-губач, Melursus ursinus
- Малайський ведмідь, Helarctos malayanus
Ведмеді підродини Ursinae можуть схрещуватись між собою і давати плодючі міжвидові гібриди.
[ред.] Джерела
- Жизнь Животных, Т. 7. Москва, "Просвещение", 1987.
- Большая Советская Энциклопедия
- Ursidae family diversity
- BearPlanet - Resource for all species of bears
- Indian Bear Rescue Mission and Various Bear Rescue Centers
- Spanish bear news regularly-updated news archive on bears in Spain
- The Brown Bear: Father of the Polar Bear? Alaska Science Forum Article #1314
- Facts about Black Bear hibernation
- Polar Bear Info
- The Ursidae Family
- Bears of the World, Terry Domico, Photographs by Terry Domico and Mark Newman, Facts on File, Inc, 1988, hardcover, ISBN 0-8160-1536-8
