Відмінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Відмінок — граматична категорія імен (іменників, прикметників, займенників,числівників), що відбиває його синтаксичний стосунок до инших слів у реченні. Категорія відмінку характеризує аналітичні мови. Так, зміна синтаксичних стосунків слова «книга» у реченнях «Книга — джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Що написано в цій книзі?», «Усі полиці завалено книгами» є зміною слова «книга» за відмінками або відмінюванням.

Граматично, відмінок означає зміну форми імени за рахунок додавання або зміни відмінкового закінчення (у флективних мовах) (напр. укр. вікно — вікна, англ. Mary «Марія» — Mary's «Марійчин, Марі (чий?)», лат. schola «школа» — scholam «школу») або спеціального афіксу (в аглютинативних мовах) (напр. фін. Soumi «Фінляндія», Suomelle «до Фінляндії», Suometta «без Фінляндії», тур. Türkiye «Туреччина», Türkiye'ye «до Туреччини», Türkiyede «у Туреччині»).

Українська мова має сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний. Инші слов'янські мови мають або тi ж сім відмінків (польська, чеська, сербська) або ж шість (російська, словацька), або ж не мають їх геть (болгарська). Відмінки відсутнi у більшости європейських мов (окрім німецької та ісландської), а в англійській та скандинавських мовах існують тільки прямий (називний) та родовий відмінки.

Основним відмінком, від якого творяться инші відмінки, умовно вважаться називний (або номінатив) (хто? що?). Зазвичай виконує функцію підмета та позначає об'єкт, який творить дію (аґенс). Він також називаться прямим відмінком та так протистоїть усім иншим, непрямим відмінкам (напр. Петро знає багато мов. Землю вкрив пухнастий сніг.)

Об'єкт, що зазнає прямої дії з боку аґенса, яка позначаться перехідним дієсловом, висловлюється за допомогою знахідного відмінку (або акузатива). Слово у знахідному відмінку відповідає на питання кого? що?: Козак знайшов свого коня. Програміст має скласти програму.

Належність одного іменника до иншого позначає родовий відмінок (або ґенитив). Відповідає на питання кого? чого?: Це булава гетьмана. У Миколи новий мобільний телефон.

Роль отримувача чого-небудь у результаті дії аґенса позначається давальним відмінком (дативом). Відповідає на питання кому? чому?: Андрієві прислав листа його тато. Викладач роздав нове завдання студентам.

Орудний відмінок (інструменталіс) означає засіб, інструмент, яким робиться дія: ким? чим?. Напр.: Немов снігом за шкуру сипнуло. Крим відомий гарними краєвидами.

Місцевий відмінок (локатив) висловлює місце або час дії (на кому? на чому?, у кому? у чому?): сидить, як чорт у болоті; У хаті тепло й затишно.

Звертання позначаться кличним відмінком (вокативом): О Руськая земле! Сину мій!

За вживання з прийменниками, відмінки втрачають свої первісні синтаксичні значення та набувають нових. Порівняймо вживання знахідного відмінку: «Я знайшов книгу (кого? що?)» та «Я поклав грош у книгу (насправді тут питання куди?, але формально у що?)».

У деяких мовах світу існує по кільканадцять відмінків — як, наприклад у фінській або угорській. Ці відмінки зазвичай перекладаються українською за допомогою імен у відповідному відмінку з прийменником: фінський відмінок комітатив — Naapurimme tuli vaimoinensa ja lapsinensa «наш сусід прийшов з жінкою та дитиною».

Відмінок прикметника, займенника, числівника завжди узгоджуться з відмінком іменника, до якого вони відносяться: мисливець вийшов на полювання зi своїми двома вірними псами (займенник «свій», числівник «два», прикметник «вірний» узгоджуються з орудним відмінком іменника «пес» («пси» у множині).