Українська Партія Соціалістів-Революціонерів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Українська Партія Соціялістів-Революціонерів (УПСР, популярна назва — есери) — споріднена з рос. партією соціалістів революціонерів.

У 1905 — 17 існували окремі гуртки укр. есерів у Симферополі, Одесі, Радомишлі, Баришполі, Києві (видавали нелеґально орган «Боротьба» 1913 — 15). Як всеукр. партія оформилася щойно 17 — 18. 4. 1917 у Києві; на установчих зборах устійнено тимчасову програму УПСР, ухвалено постанову про територіальну автономію України й скликання Укр. Установчих Зборів, вирішено домагатися націоналізації землі. Керівництво УПСР складалося головно зі студентів: М. Ковалевський, Л. Ковалів, П. Христюк, В. Залізняк, М. Шраг, О. Севрюк. З УПСР співпрацював М. Грушевський. Органами партії були: щоденник «Народна Воля» і тижневик «Боротьба». Завдяки ефективній пропаґанді («земля — народові без викупу») УПСР здобула у виборах до рос. Установчих Зборів перевагу над ін. партіями (50% всіх голосів на Україні). У повній залежності від проводу УПСР була Укр. Сел. Спілка.

За Центр. Ради УПСР брала участь в уряді В. Винниченка (П. Христюк, М. Стасюк, М. Ковалевський, В. Голубович, М. Шаповал). Після проголошення IV Універсалу 30. 1. 1918 створено уряд з есерів на чолі з В. Голубовичем (7 есерів і 2 есдеки). УПСР мала перевагу в Раді Міністрів також після повернення уряду до Києва (1. 3. 1918).

За гетьманату УПСР провадила діяльність нелеґально. На IV з'їзді, що відбувся 13 — 16. 5. 1918 в околицях Києва, стався розкол УПСР на ліве крило — боротьбістіів (Л. Ковалів, Г. Михайличенко, О. Шумський, В. Елланський, А. Приходько, А. Заливчий, Ю. Мазуркевич, П. Любченко), яке захопило ЦК і стояло на позиціях «радянської форми» влади та за співпрацю з большевиками, і праве крило, т. зв. «центр. течія» (І. Лизанівський, М. Чечель, М. Шраг, Микола Шаповал, Н. Григоріїв, М. Салтан, В. Голубович, О. Севрюк, Д. Одрмна, О. Жуковський, П. Христюк, О. Якко, А. Степаненко, Ю. Охримович). Боротьбісти перейменувалися 6 — 8. 3. 1919 на Укр. Партію Соціялістів-Революціонерів-Боротьбістів (комуністів). Центр. течія УПСР взяла участь в орг-ції Укр. Нац. Союзу (М. Шаповал) та у поваленні гетьманату. На Трудовому Конґресі есери домагалися соціялізації землі, націоналізації приватних зал., цукроварень, фабрично-заводських підприємств, передачі держ. органів влади колективам, складеним з представників трудового люду — селян і робітників. За Директорії до уряду В. Чехівського (УСДРП) входили М. Шаповал, О. Мицюк, І. Штефан, С. Остапенко. Натомість ін. діячі УСРП не входили до уряду Остапенка (він вийшов з УПСР), і на знак протесту проти його політики УПСР разом з ін. соц. партіями утворила Комітет Охорони Республіки (22. 3. 1919). В уряді Б. Мартоса (УСДРП) брав участь М. Ковалевський, І. Лизанівський, І. Паливода, Л. Шрамченко, з 9. 6. 1919 ще Д. Одрина (гол. ЦК партії) та Т. Черкаський (секретар ЦК партії); в уряді І. Мазепи — М. Ковалевський, М. Черкаський, Н. Григоріїв, Л. Шраменко, П. Христюк. В кін. 1919 частина чл. УПСР вийшла на еміґрацію (Чехо-Словаччина, Австрія), де пропаґувала принцип «диктатури трудових мас» (М. Шаповал, Н. Григоріїв). Дехто з лідерів УПСР — М. Грушевський, М. Чечель, М. Шраг, П. Христюк, Д. Ісаєвич заснували «закордонну делеґацію» УПСР у Відні, яка з 1920 видавала орган «Борітеся — Поборете» (1920 — 22), прагнучи перетворити УНР на «радянську республіку» та дійти до примирення з сов. Росією. Від 25. 2. 1920 до 5. 7. 1920 закордонні групи УП СР і Укр. Ком. Партії створили спільний «радянсько-рев. бльок». метою якого було створення укр. сов. радянської республіки. На поч. 1921 УПСР на еміґрації розкололася: 1) просов. група, очолена «закордонною делеґацією», 2) празька — на чолі з М. Шаповалом; видавала «Вільну Спілку» (1921 — 23) та 3) Орг. Комітет УПСР за кордоном (М. Ковалевський і M. Залізняк) у Відні. Після повороту «закордонної делеґації» на сов. Україну (1924) і смерти М. Шаповала (1932) орг-ції есерів об'єдналися і створили у Празі спільний ЦК УПСР за кордоном, що видавав «Трудову Україну» за ред. Н. Григорієва. По другій світовій війні УПСР відновила свою діяльність на еміґрації (лідери Я. Зозуля, Микола Шаповал), взяла участь у створенні Укр. Нац. Ради (1948) і в 1950 разом з ін. соц. партіями об'єдналася в Укр. Соц. Партію.

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства
• Література: Грушевський М. Укр. партія соціялістів-революціонерів. ж. Борітеся — Поборете, ч. 1. Відень 1320; Христюк П. Замітки і Матеріали до історії укр. революції 1917 — 20 pp., т. І — IV. Відень 1921 — 22; Животко А. 50 років. До історії Укр. Партії Соціалістів Революціонерів. Прага 1936.

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.