Соціалісти-революціонери

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Соціалі́сти-революціоне́ри (есери), рос. партія, яка утворилася з об'єднання різних народницьких груп у Росії й на еміґрації в 1901 (серед ін. Союз С.-р., Партія С.-р.).

У 1901—05 значну ролю в партії мала Бойова Організація, що стосувала індивідуальний терор проти представників царського режиму. І з'їзд партії в кін. 1905 і на поч. 1906 у Фінляндії ухвалив програму, яку запропонував В. Чернов: партія боролася за побудову дем. федеративної респ., висувала програму соціялізації землі й передачі її сіль. громадам на засадах зрівняльного користування; вона зверталася насамперед до селянства; проте членство партії творила гол. народницька інтеліґенція. Ліві С.-р., т. зв. максималісти, вимагали також соціялізації зав. та створення «республіки трудящих». Здемаскування Азефа, керівника Бойової Організації, як аґента царської охранки, та програмові розходження спричинилися до значного послаблення С.-р.

По вибуху першої світової війни партія поділилася на т. зв. оборонців, під проводом Н. Авксентьвва. та інтернаціоналістів, під керівництвом В. Чернова і М. Натансона, які брали участь у конференції лівих соціялістів у Ціммервальді (Швейцарія). По лютневій революції С.-р. відогравали провідну ролго в Тимчасовому уряді (В. Чернов, А. Керенський, Б. Савінков); у виборах до Установчих зборів у листопаді 1917 здобуло понад 17 млн голосів (з усіх 41,7 млн). Проте по Жовтневій революції (на IV партійному з'їзді) С.-р. розкололися. Ліві С.-р., очолені М. Натансоном і М. Спірідоновою, почали співпрацювати з більшовиками (їхні представники В. Карелін, А. Шрейдер, І. Штейнберґ брали участь у больш. уряді), але після Берестейського миру вийшли з уряду, а в липні 1918 С.-р. зробили невдале повстання проти больш. режиму. У вересні 1918 їхні керівники В. Зензінов і Н. Авксентьєв брали участь в організованій в Уфі Всерос. Директорії, але в листопаді 1918 її ліквідував адмірал А. Колчак, проголосивши себе «верховним правителем Росії». 1922 в Москві відбувся процес чл. ЦК С.-р. (А. Ґоц. А. Тимофієв, Д. Донской). залишки С.-р. були знищені у 1930-их pp. Ті, що опинилися на еміґрації (Чернов, Зензінов та ін.) продовжували свою діяльність до 1950-их pp.

[ред.] С. — р. на Україні

Рос. народництво, що призвело до утворення партії рос. С.-р.. сильно впливало на укр. рев. думку, бо радикальні укр. елементи шукали співпраці з рос. рев. групами, насамперед з С.-р. Одночасно С.-р. як партія, яка орієнтувалася на селян, мали сприятливий ґрунт на Україні, де більшість селянства відчувала недостачу землі. Щойно зростання укр. нац. руху проти рос. царату почало відштовхувати укр. політ. діячів від рос. партій. Організацію рос. есерів у Києві напередодні першої світової війни очолював А. Козачок, родом з Глухівського пов. на Чернігівщині. Тоді есери видавали в Києві леґальну газ. «Голос Труда». Т. ч. укр. С.-р. і далі діяли в рамках, рос. С.-р. або являли собою окремі гуртки, а Укр. Партія Соціялістів-Революціонерів (УПСР) утворилася щойно в квітні 1917.

У першій пол. 1917 рос. С.-р. мали чималий вплив серед міськ. інтелігенції, яка горнулася до ідеології рев. народництва. У червні 1917 вони здобули більшість у виборах до міськ. рад (гол. у Харкові, Одесі, Симферополі, Катеринославі). Полк. К. Оберучев, правий есер, призначений Тимчасовим урядом начальником Київ. військ. округи (травень 1917) виступав проти автономного ладу України й творення укр. військ. формацій. Але у другій пол. 1917 гол. політ. фактором на Україні стала вже УПСР. Вона перемогла рос. С.-р. на III Військ. з'їзді (у жовтні 1917) та здобула найбільше голосів на Україні у виборах до Установчих зборів, а організовані укр. С.-р. сел. спілки витиснули оргцію рад (совєтів), що її становили рос. С.-р. Щойно після порозуміння Центр. Ради з Тимчасовим Урядом у липні 1917 до складу Малої Ради від рос. С.-р. увійшли А. Зарубін (він же і чл. Ген. Секретаріяту), І. Скловський, С. Сараджієв та Суховий. Проте вороже наставлення Тимчасового уряду і рос. С.-р. до нац. вимог Центр. Ради спричинювало постійні конфлікти. Навіть після больш. перевороту рос. С.-р. ухвалили на IV з'їзді в грудні 1917 постанову про збереження єдности федерації, хоч одночасно критикували політику Ради Нар. Комісарів щодо УНР, висловлювалися за окремі укр. військ. частини і т. д. Проте до складу першого сов. «уряду» України, т. зв. Нар. Секретаріяту, утвореного у Харкові 17. 12. 1917, входив один рос. лівий С.-р., Є. Терлецький, як нар. секретар зем. справ.

На еміґрації рос. С.-р., як й ін. політ. угруповання, ставилися вороже до самостійности нерос. народів. Вони вважали, що про держ. устрій майбутньої рос. федерації мяють вирішити Всерос. Установчі збори. (Див. Рос.-укр. політ. взаємини на еміґрації).

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства
• Винниченко В. Відродження нації, т. І — III. К. Відень 1920; Шaповал М. Рев. соціялізм на Україні. Відень 1921;
• Христюк П. Замітки і матеріяли до історії укр. революції 1917 — 20 pp., т. І — II. Відень 1921 — 22;
• Оберучев К. Воспоминания. Нью-Йорк 1930;
• Дорошенко Д. Історія України 1917 — 23 pp., т. І — II. Ужгород 1932, 2 вид. Нью-Йорк 1955;
• Сhernov V. The Great Russian Revolution. Нью-Гейвен 1936;
• Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917 — 21. Прага 1942;
• Radkey О. Н. The Agrarian Foes of Bolshevism. НьюЙорк 1958;
• Venturi F. Roots of Revolution. Нью-Йорк 1960; Ковалевський М. При джерелах боротьби. Інсбрук 1960; Radkey О. Н. The Sickle under the Hammer. НьюЙорк 1963.