Савченко Яків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Савченко Яків (1890-1937), поет і літ. критик. Нар. на Лохвиччині в сел. родині. Вчився в Київ. Унті, потім учителював на Сумщині. Перший вірш був надрукований у львівській «Ілюстрованій Україні» (1913). У 1917-26 друкувався в ж. «Шляхи», «ЛНВ», «Універсальний Журнал», «Мистецтво», «Глобус», «Життя й Революція», «Гарт». Автор зб. «Поезії, кн. 1» (1918), «Земля» (1921). З пол. 1920-их pp. перейшов на літ. критику: зб. ст. «Поети й белетристи» (1927), «Доба й письменник» (1930) та публіцистику — зб. ст. «Азіятський Апокаліпсіс» (1926), «Проти реставрації греко-римського мистецтва» (1927), спрямовані з тогочасних режимних позицій проти ідей і поглядів М. Хвильового й М. Зерова. Був також автором кн. про О. Довженка «Народження укр. радянського кіно» (1930). У поезії розпочав від оспівування нац.-визвольної революції, перебував якийсь час під впливом франц. (С. Маллярме) і рос. символізму (Ф. Сологуб) і став символістом тичинівського типу з його неоромантикою і рев. патетикою. Як ред. «Літ.-Критичного Альманаха» (1918) й один із засновників «Музагету», С. належав до основоположників укр. символізму. Якийсь час співпрацював з панфутуристами. Перейшовши на літ. публіцистику і ставши провідним чл. літ. організацій «Жовтень» та ВУСПП, дотримувався у своїй діяльності офіц. позицій і настанов, виступаючи проти неокласиків і ваплітян. Заарештований у сер. 1930-их рр. і згодом розстріляний. Про творчість С. писали: А. Ніковський (у зб. «Vita Nova», 1920), М. Зеров, Ю. Меженко, Д. Загул, О. Дорошкевич й ін. М. К.