Вільха чорна
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
?
Вільха чорна |
||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
| Alnus glutinosa Gaerth. |
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
|Вид: || Вільха чорна |} |}
Вільха чорна, Вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaerth.) – Дерево родини березових (Betulaceae) (10-30 м заввишки) з невеликою яйцеподібною кроною і струнким стовбуром, вкритим темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді пагони зеленуваті, тригранні, гладенькі або з рідким опушенням, клейкі. Бруньки, як і молоді листки, клейкі, тугі, на коротких ніжках. Листки оберненояйцеподібні або округлі (4-10 см завдовжки, 3-9 см завширшки), часто на верхівці з виїмкою, при основі ширококлиноподібні, зубчасті, листки темно-зелені, гладенькі, блискучі, з нижнього боку світліші, з пучками волосків у кутках жилок. Квітки одностатеві, тичинкові - зібрані в кінцеві пониклі сережки (4-7 см завдовжки), оцвітина чотирироздільна, тичинок чотири, квітка зовні прикрита червонувато-бурою лускою, до нижньої частини якої зсередини приростають один-два приквітки. Маточкові квітка у двоквіткових дихазіях, зібрані на розгалуженому безлистому квітконосі, гілочки якого поступово видовжуються (від 5 до 20 мм) . Приквітки маточкових квіток при плодах дерев’яніють і утворюють луски – “шишечки” (2 см завдовжки). Оцвітини немає, зав'язь нижня, двогнізда. Плід - плоский червоно-бурий яйцеподібний горішок (до 2 мм у діаметрі). Вільха чорна росте на лісових низинних болотах, по берегах річок, біля джерел, утворюючи чисті або мішані насадження, так звані вільшняки. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у квітні - травні. Поширена майже по всій Україні, особливо на Поліссі, менше в Лісостепу і Карпатах, рідко трапляється в Степу, здебільшого по берегах великих річок, біля гирла Дністра, у плавнях Бугу і Дніпра, на березі Дніпровського лиману. Вільхи займають 4,2% державного лісового фонду України. Райони заготівель - Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Хмельницька, Полтавська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області. Запаси сировини значні.
[ред.] Практичне використання
Лікарська, деревинна, медоносна, танідоносна, фарбувальна, волокниста, декоративна, фітомеліоративна і кормова рослина.
У науковій медицині використовують жіночі суцвіття - шишечки обох видів вільхи - Fructus Alni. У шишечках вільх містяться танін (2,33%) і галова кислота, знайдені також алкалоїди. застосовують їх як в'яжучий засіб при шлункових захворюваннях, гострому й хронічному ентериті та коліті, а також як кровоспинний засіб.
У народній медицині використовують тільки кору і листки при простуді, суглобному ревматизмі, подагрі тощо. У ветеринарії кору й шишечки застосовують від проносів. Вільха чорна дає цінну деревину, дуже стійку проти гниття у воді; з неї роблять палі, колодязні зруби, підпорки в шахтах, вона йде на виготовлення фанери (на Україні 42% фанери виготовляють з вільхи). заболонь за кольором не відрізняється від стиглої деревини. Свіжозрубана деревина білого кольору, на повітрі набуває червонуватого забарвлення, від вологи стає жовто-червоною. Деревина однорідної будови, легка, м'яка, малопружна, легко колеться, міцна в землі і воді, на повітрі легка пошкоджується шкідниками; дуже всихає, гарно фарбується, використовується для імітації горіха, червоного і чорного дерева.
Дрова з вільхи горять добре, але вугілля не утримує жару. Вільха рано навесні дає бджолам багато пилку і клею, яким укриті молоді листочки й пагони. Рекомендується підгодовувати бджіл пилком вільхи ще до її цвітіння. Для цього зрізують гілочки, кладуть у теплому приміщенні в сито, застелене папером. Як тільки пиляки розкриють я, сито обережно струшують і пилок висипається на папір. Його змішують з медом і цукровим сиропом і дають бджолам.
На вільсі іноді з'являється падь.
Кора і листки вільхи чорної містять багато танідів (у корі - 5,4-16,2%, у листках - 3,5-15,З% ), вільхи сірої - значно менше (в корі - 4,64-9,4%, в листках - 0,8-5,7 %) . Оскільки кора вільхи містить речовини, які надають шкірі темно-червоного кольору, жорсткості і зменшують її міцність, дубильні екстракти з вільх використовують у суміші з дубильними екстрактами дуба або верби.
Кора вільхи чорної містить барвну речовину альнеїн, який використовують для фарбування шкіри, вовни в чорний, червоний і жовтий кольори. Корою, зібраною на початку літа (сухого і свіжого), можна фарбувати шовк у вохряний і сіра-жовтий кольори (з галунами) . З лубу кора вільхи чорної плетуть мотузки. Як декоративну рослину вільху рекомендують висаджувати в лісопарках і парках, по берегах водойм, групами і поодинці. Вільха чорна як вологолюбна порода використовується при залісенні берегів річок, водойм, знижених місць з проточними ґрунтовими водами.
Листки вільх містять багато протеїну (до 20% і більше), сирого жиру (6%), порівняно небагато клітковини (14-22,0% ), вітамін С, каротин, кальцій. Вони добре поїдаються дикими тваринами, вівцями і козами (переважно в сухому вигляді) . Листя добре їдять кролики.
[ред.] Збирання, переробка та зберігання
Жіночі суцвіття (шишки) вільхи клейкої і сірої заготовляють восени і взимку. Секаторами або пилочками зрізують кінці гілочок з шишками, потім їх обривають. збирають шишки також на деревах, зрубаних під час головних рубок і рубок догляду. Сушать на горищах або під навісом з гарною вентиляцією, розстеливши тонким шаром (4-5 см) на папері або на тканині, і час від часу перемішують. Краще сушити в сушарках або в печі при температурі 50-60°, на печі тощо. Пакують у мішки або рогожеві кулі вагою по 10 - 20 кг. зберігають у сухих, вентильованих приміщеннях на підтоварниках або стелажах.
[ред.] Джерела
- Єлін Ю.Я., Зерова М.Я., Лушпа В.І., Шаброва С.І. Дари лісів. – К.: «Урожай», 1979
