Волино-Подільська височина
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Волинсько-Подільська височина розташована на заході України, в межах Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, частково Волинської, Рівненської та Одеської областей.
На півночі межує з Поліською низиною, на півдні з Причорноморською низиною, на заході долиною Дністра відмежована від Передкарпаття, на сході прилягає до Придніпровської височини.
Волинсько-Подільська височина в структурному відношенні пов’язана з західним схилом Українського щита, Волинсько-Подільською плитою, Галицько-Волинською синеклізою. Докембрійський кристалічний фундамент височини нахилений в західному напрямі та переважно перекритий значною товщею осадових відкладень. Серед поверхневих – антропогенових опадів, що покривають майже всю височину, переважають пісок та лесовидні суглинки. Волинсько-Подільська височина – найбільш піднята та розчленована частина рівнинних просторів України. За характером такої розчленованості її ділять на Волинську височину та Подільську височину, які розділяє Буго-Стирська низька рівнина (Мале Полісся). Волинська височина займає північно-західну частину Волинсько-Подільської височини. Волинська височина – слабохвиляста рівнина висотою 200-300 м., поверхня її знижується з півдня на північ, в цьому ж напрямі течуть і основні річки – Буг та притоки Прип’яті (Турія, Стир, Горинь). Для Волинської височини характерний увалистий та увалисто-балковий рельєф. В південно-східній частині височини підіймається Мизочський кряж (вис. до 342 м). Зустрічаються також карстові форми рельєфу (вирви, западини). Карстові западини переважно заповнені водою та є невеликими озерами. Подільська височина відрізняється більшою висотою та розчленованістю. Висота значної її частини перевищує 300 м., а в найбільш піднятій північно-західній частині (Опілля) складає 350-400 м. Найвища точка Подільської височини – гора Камула, 471 с (на південний схід від Львова). Поверхня височини нахилена на південь та південний схід, південна її частина густо розчленована багаточисленними лівими притоками Дністра. Глибина річкових долин зростає вниз за течією і становить в низов’ї 150-200 м. Течія швидка, в руслах багато порогів та водоспадів. Різноманітність рельєфу Подільської височини надають вузькі кряжі – Толтри або Медобори, які є залишками вапнякових рифів неогенових морів. Вони підіймаються над навколишньою місцевістю на 50-65 м, іноді створюють ізольовані пагорби. В неогенових відкладеннях придністровської частини височини розповсюджені карстові печери, в. т. ч. одна з найбільших – Криштальна печера. Крайня північно-західна частина Подільської височини, відома під назвою Гологоро-Кременецього кряжу, в наслідок інтенсивного ерозійного розмиву набула виду столообразних масивів, розчленованих річковими долинами, балками та ярами. Серед них виділяють Гологори (висота до 471 м), Вороняки (висота до 436 м), Кременецькі гори (до 408 м).
