Японська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Японська мова 日本語
Поширена в:	Японія, Бразилія, США (особливо Гаваї), Гуам, Маршалові острови, Палау, Тайвань, Північна Корея, Південна Корея, Перу, Австралія
Регіон:	Східна Азія
Кількість мовців:	~ 128 мільйонів
Класифікація:	Азійські мови Японсько-рюкюська сім'я
Офіційний статус
Офіційна:	Японія
Коди мови
ISO 639-1	ja
ISO 639-2	jpn
SIL	jpn

Японська мова (яп. 日本語, - ніхонґо^файл ) - мова, якою розмовляють більше 128 мільйонів чоловік у світі. Поширена переважно в Японії, а також у середовищі японських емігратнів. Перші документальні свідчення, які підтверджують існування японської мови датуються 8 століттям. Японська мова графічно виражається трьома складовими елементами - двома азбуками кана (хіраґана і катакана) та китайськими ієрогліфами. Існує також латинізована абетка ромадзі для передачі японських фонем. Словник японської мови нараховує більше міліона слів. Він зазанав сильного впливу китайської мови. Після другої світової війни має місце активне запозичення англійських слів.

Зміст

1 Поширення в світі
2 Класифікація
3 Діалекти
4 Система письма в Японії
- 4.1 Направлення письма
5 Граматика
6 Приклад
7 Посилання
8 Дивись також

[ред.] Поширення в світі

Більша частина япономовних проживає на Японському архіпелазі. Японська мова також частково використовується в країнах, які були її колоніями (Північна Корея, Південна Корея, Тайвань, північно-східний Китай). Спостерігається вживання мови японськими емігрантами в деяких областях Північної й Південної Америки (Каліфорнія, Гаваї, Бразилія). Японський вивчається як друга мова у більшості країн Азії й Океанії.

[ред.] Класифікація

Країни, в яких поширена японська мова.

Генетичні зв'язки японської мови до кінця не з'ясовані. Лексика та граматика японської мови є подібною до лексики алтайських і австронезийских мов. Японська мова розглядається більшістю вчених як ізольована мова.

[ред.] Діалекти

Завдяки географічним особливостям Японії (безліч ізольованих островів, високі гірські перевали) існує з десяток діалектів японської мови. Вони різняться словниковим запасом, морфологією, уживанням службових часток, а в деяких випадках — вимовою. Серед розповсюджених можна виділити такі, як діалект Кюсю (九州弁 - кюсю бен), діалект Хіросіми (広島弁 - хіросіма-бен), діалект Кансай (関西弁 - кансай бен), діалект Тохоку (東北弁 - тохоку-бен) і діалект Канто (関東弁 - канто-бен, токійський діалект). Часто мовці віддалених діалектів не розуміють один одного. Найбільші мовні розходження мають місце між південними (острови Рюкю, префектура Каґосіма) і північними районами Японії (Хоккайдо, префектура Аоморі). Основні діалекти поділяються на західну й східну групи. На основі токійського діалекту була сформована "загальна мова" (共通語 - кьоцуго). З 1886 року вона стала вкладатися в навчальних закладах як "літературна" японська. Сьогодні діалекти японської мови поступово вимирають завдяки урбанізації, стадартизації освіти та активному використанню "літературної мови" у ЗМІ.

[ред.] Система письма в Японії

Японська писемність

Ієрогліфи 漢字

Кана 仮名

Історичні

Використання

Ромадзі ローマ字 Кірідзі

Японська писемність послуговується ієрогліфами запозиченими з Китаю — кандзі, двома силабічними абетками кана, що були створені в Японії, — катакана і хіраґана, а також пізнішими запозиченнями — латинською абеткою й арабськими цифрами. Кожний з цих видів письма має свою сферу застосування у сучасній писемності. Виключення якогось з вищезазначених видів письма або заміна одного іншим у нетрадиційний спосіб перетворює текст на важко зрозумілий потік інформації.

В японській літературі і засобах масової інформації зазвичай використовується змішений стиль написання — ієрогліфами і каною. Майже всі слова з певним лексичним змістом пишуться ієрогліфами, а допоміжні слова — каною. Іменники, займенники й числівники записуються ієрогліфами. Стосовно відмінюваних частин мови (тобто прикметників і дієслів), то їх лексичний зміст передається ієрогліфами, а змінювана частина або закінчення — силабічною абеткою.

З такого сполучення ієрогліфів і кани виходить так званий "змішаний текст з ієрогліфів і абетки" (漢字かな混じり文 кандзі кана мадзірібун). Він є нормою сучасного японського письма, у якому основне місце належить безсумнівно ієрогліфам.

Хіраґана використовується в основному для запису суфіксів і закінчень слів. Нею також видається література для дітей-дошкільнят. Хіраґана часто застосовується з метою полегшити прочитання слів, тим хто не знає ієрогліфів. Зокрема назви станцій, які містять рідкісні сполучння ієрогліфів часто записують цієї абеткою.

Катакана вживається переважно для запису іноземних імен і взагалі іноземних запозичень (крім запозичень із китайської і частково корейської мов). Крім цього, катакана може використовуватися у тому випадку, коли традиційне ієрогліфічне написання заміняється каной — у назвах рослин і тварин. Вона також застосовується замість хіраґани задля виділення тієї чи іншої частини тексту на зразок курсиву, або акцентування на тому чи іншому терміні. Катакана використовується й у тексті телеграм в межах Японії (однак адреса завжди записується ієрогліфами).

Латинська абетка ромадзі застосовується у міжнародних телеграмах японською мовою , а іноді в електронній пошті. У Японії існує рух за відмову від традиційної писемності і повний перехід на латиський шрифт. Існує невелика кількість книг, газет і журналів які виходять лише на ромадзі.

[ред.] Направлення письма

Традиційно японці використовували китайський спосіб написання — ієрогліфи-символи писалися згори до низу, а стовчики (рядки) розміщувалися справа на ліво. Цей спосіб досі широко використовуватися у художній літературі та газетах. Однак, у науковій літературі найчастіше застосовується європейський спосіб письма — зліва на право, зверху вниз. Це пов'язане з тим, що в наукових текстах дуже часто доводиться вставляти іншомовні слова й фрази, а також математичні, хімічні та інші формули.

Офіційно горизонтальне письмо європейського зразка зліва на право було прийняте лише у 1959 році. До цього більшість текстів набиралися з право на ліво. Проте, навіть зараз можна зустріти горизонтальне письмо, знаки якого розміщені зправа на ліво. Таке написання є підвидом вертикального традиційного письма, у якому кожний стовчик (рядок) складається всього з одного знака.