Шельф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Схема будови шельфової зони: 1 — суходол 2 — ложе моря або океану 3 — шельф 4 — материковий схил

Ше́льф — материкова мілина, вирівняна частина підводної околиці материка, що примикає до суходолу та характеризується спільною з ним геологічною будовою. Межи шельфу — берег моря або океана і т.з. "бровка" (різкий перегиб поверхні морського дна — перехід до материкового cхилу). Глибина над бровкою звичайно 100-200 метрів (в деяких випадках більше: 500—1500 метрів в пiвденній частині Охотського моря та навколо Нової Зеландії).

Шельф як історико-геологічна категорія існував у всі геологічні періоди, в деякі з них різко розростаючись (Юрський та Крейдовий періоди Мезозойської ери), в інші займаючи невеликі площі (Пермский та Девонський періоди). Сучасна геологічна епоха характеризується помірним розвитком шельфу.

З огляду на те, що шельф є підводною околицею материка, в його межах розвинута земна кора материкового типу. Існують спільні риси між геоморфологічними особливостями прибережного суходолу та шельфу. Широко розповсюджені на шельфі різноманітні реліктові суберальні форми рельєфу та відкладення, а також чисельні сліди давніх берегових ліній, що вказує на виникнення шельфу в основному в результаті затоплення околиць континентів при підйомі рівня Світового океану в міжльодовиковий час і в наслідок новітніх тектонічних занурень земної поверхні. В меншій мірі розповсюджені шельфи, утворені при відступі берега під дією абразії або при підводному накопиченні потужних товщ опадів біля краю континенту.

Загальна площа сучасного шельфу — близько 32 млн. км². Найбільші за площею шельфи знаходяться біля північної околиці Євразії, де їхня ширина досягає 1.5 тис. кілометрів. а також в Беринговому морі, Гудзоновій затоці, Південно-Китайському морі, біля північного узбережжя Австралії.

Шельф здавна використовується для рибальства та промислу морських тварин; промисловий вилов риби у шельфових зонах складає 92% від загального. Широко розвернулись на шельфі і роботи з пошуку корисних копалин, особливо нафти та газу. В 1975 році на долю "морської нафти", що видобувалась на шельфах, припадало 20% світового видобутку. Також на шельфі проводиться пошук та експлуатація розсипних корисних копалин (касситеріту, титаномагнетиту, алмазів, золота і т. ін.).

[ред.] Шельф континентальний

Міжнародно-правовий режим шельфу регламентований спеціальною конвенцією, що прийнята на Женевській конференції з морського права в 1958 році. В конвенції терміном "Шельф континентальний" визначається:

Поверхня та надра морського дна підводних районів, що примикають до берегу, але знаходяться поза територіальними водами, до глибини 200 метрів або за цією межою до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природніх багатств;

Поверхня та надра подібних підводних районів, що примикають до берегів островів.

Конвенція визнає за прибережними державами суверенні права на розвідку та розробку їхніх природних багатств на шельфі: мінеральних та інших неживих ресурсів поверхні та надр морського дна, живих організмів, прикріплених до морського дна або таких, що по ньому пересуваються (корали, губки, молюски, краби і т. ін.). Інші держави не в праві робити цього без дозволу прибережної держави.

В якості загального принципу межа шельфу визначається по узгодженню між зацікавленими державами відповідно до правил, встановлених конвенцією.

Особливість правового режиму шельфу полягає в тому, що він не торкається правового статусу покриваючих його вод відкритого моря та повітряного простору над ним. Згідно до конвенції прибережна держава вправі споруджувати на шельфі, утримувати та експлуатувати необхідні споруди та устаткування, а також створювати 600-метрові зони безпеки навколо цих споруд та устаткувань, та приймати міри, необхідні для їхньої охорони. Передбачено, що ці споруди, устаткування та зони безпеки навколо них не повинні знаходитись на морських путях, що мають істотне значення для міжнародного судноплавства.