Об'єктно-орієнтоване програмування
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Об’єктно́-орієнтоване́ програмува́ння — одна з парадигм програмування, на відміну від процедурного програмування дозволяє ширші можливості застосування. У процедурному ("алгоритмічному") програмуванні (програмування за допомогою мов Fortran, Бейсік, Pascal та їм подібних "алгоритмічних" мов) уся увага зосереджується на розробці та проробці системи взаємодіючих процедур та функцій, часто згрупованих у модулі та бібліотеки за семантичними та іншими ознаками, котрі реалізують алгоритми необхідні для функціонування програми або операційної системи. Дані у таких програмах зберігаються у глобальних (відносно окремих процедур) змінних і передаються у процедури та функції як параметри.
На відміну від того в об'єктно-орієнтованому програмуванні (використовують мови Simula-67, Сі-плюс-плюс, Smalltalk, Java, Python та їм подібні) дані та методи (процедури) пов’язані з ними є комбінованими у класи (об’єкти), що відповідають онтологічним сутностям прикладної області або є допоміжними у програмі. Тоді конкретні значення полей(змінних) об’єкта визначають його стан, а його методи дозволяють іншим об’єктам програми взаємодіяти з ним. Доступні методи об’єкта ще називають його інтерфейсом (контрактом).
[ред.] Парадигми ООП
ООП базується на трьох парадигмах: інкапсуляція, успадкування, поліморфізм.
- Інкапсуляція — об'єкт приховує свою внутрішню реалізацію, залишаючи для користувачів інтерфейси взаємодії
- Успадкування — нащадок об'єкта отримує ті ж самі властивості, що й об'єкт-предок.
- Поліморфізм — об'єкт змінює свою поведінку у рамках інтерфейсу, успадкованому від батьківських об'єктів
[ред.] Дивіться також
- Мова програмування
- Парадигми програмування
 |
Це незавершена стаття про комп'ютери. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
