Едіп
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ЕДІ́П (гр. Oidipus) — син Лаія та Іокасти, фіванський герой. Оракул провістив, що Лаія вб’є власний син. Коли народився Е., Лаій наказав пробити дитині ступні й залишити на горі Кітерон на поживу звірам. Раб пожалів хлопчика й відніс його корінфському пастухові, який передав дитину своєму бездітному цареві Полібу. Поліб назвав хлопчика Е. (дослівно «пухлоногий») і виховав як рідного сина. (Первісний варіант: батько кинув Е. вморе, але він урятувався, і його всиновив сікіонський цар). Нічого не знаючи про своє походження, хлопець ріс при корінфському царському дворі, готуючись до геройських подвигів. Коли Е. ще був юнаком, [[дельфійський оракул]] застеріг його: «Уникай своєї батьківщини, бо станеш убивцею власноп батька і чоловіком рідної матері». Е. переконаний, що його батьківщина Корінф, утік до Беотії, в Фіви. На роздоріжжі він зустрів Лаія, який їхав до Дельфів, і в сутичці вбив його. Е. прибув до Фів, де на скелі перед міською брамою сидів Сфінкс, що звертався до подорожніх із загадками. Хто загадки відгадати не міг, того Сфінкс пожирав (варіант: скидав у безодню). Е. він загадав таке: «Хто вранці ходить на чотирьох, удень на двох, увечері на трьох ногах?» Е. відповів: це людина в дитячому віці, доросла і в старості. Розгадавши загадку та вбивши потвору (варіант: Сфінкс сам Кинувся в прірву), Е. визволив фіванців. які обрали його своїм царем і дали йому за дружину вдову Лаія Іокасту. Від цього шлюбу народилися сини Етеокл, Полінік і дочки Антігона й Ісмена (варіант: усіх дітей народила друга дружина Е.). Після багаторічного щасливого владарювання Е. в Фівах почався голод, спалахнула чума. Дельфійський оракул провістив, що лихо минеться, коли буде покараний убивця царя Лаія. Дбаючи про щастя держави, Е. енергійно розшукує винуватця злочину. Нарешті він довідується, що сам убив батька, а одружився з матір’ю. Іокаста з розпуки вкоротила собі віку, а Е. осліпив себе. Найдавніший міф розповідає, що сліпий Е. аж до смерті перебував у Фівах. За пізнішими міфами, Е. прогнали його сини. Залишаючи Фіви, Е. прокляв синів, і це прокляття стало причиною їх розбрату й загибелі (варіант: загибель Етеокла й Полініка спричинена суперечкою за володіння намистом Гармонії ). Згідно з афінським переказом, Е. у супроводі своєї дочки Антігони прибув до передмістя Афін Колона, де володарював Тесей. За допомогою Тесея Е. випросив прощення у розгніваних богів; Аполлон оповістив, що щасливою й непереможною буде та країна, яка матиме прах Е. Міф про Е. — варіант поширеного серед багатьох народів переказу про дитину, яка приносить нещастя. У покаранні Е. відбито заборону шлюбу між кровними родичами. Трагічна доля Е. привернула увагу Софокла («Е.-цар», «Е. у Колоні»), Сенеки «Е.», Стація «Фіваїда». В літературі нового часу образ Е. надихав Вольтера, Шеллі та ін. Композитор І. Стравинський написав однойменну оперу-ораторію.
