Влад Дракула
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Влад III (Дракул) ( 1431 - 1476 ) - князь, володар Волощини (1452 - 1476)
Тяхутський перевал Карпатських гір - найкраще місце в Румунії. Тут, на недоступній скелі, збереглися руїни фортеці Поенари. Існує легенда, що тут блукає привид графа Дракули, який не пішов з цих місць, бо його душу не прийняли ні небо, ні земля. Його покарано було і після смерті - він ще й досі шукає людської крові. Вдень він спить, а вночі в образі вампіра чатує на чергову жертву.
У XIX столітті з цією легендою познайомився ірландський письменник Брем Стокер. На створення роману надихнула його ця страшна легенда, яку було доповнено матеріалами хронік. У 1897 році він створив пригодницький роман "Дракула".
Образ героя роману - графа Дракули - ось уже століття хвилює читачів; цікавість до нього не згасає, судячи з численних перевидань цієї книги і з багатьох літературних та кінематографічних варіацій на цю тему.
Але мало хто знає про життя справжнього Дракули (Стокер змінив прізвище Дракул на ім'я Дракула), приймаючи за історичні достовірні відомості художній образ, створений письменником та його багатьма послідовниками.
Мова йде про повелителя Волощини Влада III Цепеша - християнина, полум'яного борця за незалежність своєї Батьківщини.
Дата його народження точно не встановлена - приблизно між 1428 і 1431 роками. У будинку (збудований в XV столітті в Сигишоаре), де народився майбутній володар Волощини Влад IV, жив і його батько, князь Влад III, який мав прізвище Дракул, що в перекладі з румунської означає "дракон".
Князь Дракул входив до ордену Дракона, метою якого було підкорення невірних і навернення їх до християнства.
У цього князя було три сини, але ввійшов в історію лише один - Влад. Маючи середній зріст, він відзначався великою фізичною силою, прославився як чудовий вершник, добре плавав і володів зброєю. За мірилами тієї епохи Влад був справжнім лицарем; хоробрим воїном і геніальним полководцем, глибоко релігійним християнином, що завжди керувався нормами обов'язку і честі. Як державний діяч, він виступав за визволення країни від іноземних загарбників - османських турків і за її об'єднання. Сприяв і вітав розвиток торгівлі і ремесел (у центральному Державному історичному архіві Львова зберігається його грамота, дарована львівським купцям); боровся із злочинністю.
В усіх цих сферах він досяг значних успіхів. Методи його були простими і ефективними, які допомогли йому досягнути значних успіхів на ниві державності.
Влад III проводив політику планомірного очищення суспільства від "асоціальних елементів". Суд був простим і швидким: волоцюг і злодіїв чекали вогнище або плаха. Те ж саме чекало і на циганів, ненадійних людей та конокрадів. Справедливе покарання наздоганяло кожного, хто робив злочин, незалежно від національності і соціального становища. Природно, що такий сильний правитель мав безліч ворогів. Тому і ввійшов він в історію під прізвиськом Цепеш, що в перекладі означає "садити на палю". Це був його улюблений метод покарання, з допомогою якого він вершив не тільки внутрішню, а й зовнішню політику.
Проте серед простого люду Влад був популярним - ворогував з боярами і перемагав у боях з ненависними і могутніми ворогами - турками; його підтримувало також християнське духовенство, як свого вірного захисника.
Влад Цепеш і зараз вважається однією з визначних історичних осіб національного руху Румунії. Румунські історики та літературознавці вважають його жертвою історичної несправедливості: з легкої руки романіста Брема Стокера на Цепеша звели наклеп і зганьбили його ім'я перед усім світом.
Як же народився кривавий вампір замість видатного діяча?
У середині XV століття значна частина Балканського півострова вже входила до складу Османської імперії. Проти турецької влади то тут, то там виникали повстання, які жорстоко придушувались, але все ж таки змушували турків іти на деякі компроміси.
Одним з таких компромісів було збереження державного статусу окремих князівств за умови їх васальної залежності від султана. Кожному встановлювали щорічний податок - Волощина сплачувала своїм ворогам сріблом і лісом. А для того, щоб той чи інший князь ні на хвилину не забував про свої обов'язки щодо повелителя Стамбула, він змушений був відправляти в заручники до султанського двору свого сина. І якщо князь починав виявляти свою непокірність - юнака чекала смерть.
Така доля чекала і молодого Влада. Разом з кількома іншими юнаками - боснійцями, сербами, угорцями - він провів кілька років у Адріанополі як полонений.
Враження, набуті в цей період, стали вирішальними у формуванні характеру майбутнього волоського володаря. Турки були гарними вчителями. А Влад - розумним учнем.
1452 року він повернувся на батьківщину і зайняв батьківський трон. Правив він біля десяти років. Дуже швидко йому довелося зіткнутися з опозицією бояр, які заважали проводити єдину політичну лінію. Влад повів з ними безжальну боротьбу, спираючись при цьому на підтримку найбіднішого населення.
На четвертому році князювання Влад перестав виплачувати туркам данину. Дітей у князя не було, а тому і не було заручників. Спочатку султан Мехмед II відправив у Волощину каральний загін з тисячі вершників - дати непокірному добрий урок і привезти його голову в Стамбул. Але турки попали в засідку і потрапили в полон.
Розлючений султан послав на непокірну Волощину величезне військо. Вирішальний бій стався 1461 року. Турки програли бій, хоч за кількістю їх було більше, ніж волохів, у кілька разів.
Непокірний князь Влад накликав смертельну небезпеку з боку турків не тільки на Волощину, але і на всіх своїх сусідів, зокрема на багату Трансільванію, яка підтримувала з турками торговельні зв'язки. Розпочалась дипломатична кампанія щодо зміщення Влада з політичної сцени.
На престол вирішили посадити одного з фаворитів угорського короля Дана III. У зв'язку з цим стосунки між Угорщиною і Волощиною ускладнились настільки, що грізний князь мав вирушити з військом на північ, у Трансільванію. Трансільванці жорстоко заплатили за свою політику - міста були захоплені, а головні інтригани посаджені на палі.
Покаравши Трансільванію, Влад повернувся додому. Однак те, що не змогла зробити турецька зброя, зробило трансільванське золото. На кошти кількох торгових будинків був надрукований памфлет, в якому анонімні автори живописали всі «звірства» Влада і вигадані плани Цепеша стосовно Угорського королівства. Публікація справила очікуваний результат. Дії Влада викликали обурення в Європі.
У розправі з Цепешем допоміг випадок. У 1462 році турки знову напали на Волощину. Влад не встиг зібрати військо і потрапив в облогу в замку Поенери. Він зумів вислизнути з фортеці, намагаючись добути підкріплення, але запізнився. Турки захопили замок і повністю зруйнували його. Молода дружина Влада, не бажаючи потрапити в полон, викинулась з башти.
У Влада лишився один шлях до порятунку - на захід, в Угорщину. Проте король Дан зразу ж посадив його у в'язницю. Дванадцять років Влад пробув у полоні. Приборкавши свою гординю і керуючись політичними міркуваннями, прийняв католицизм. Повіривши в покірність полоненого, король звільнив його і дав згоду на шлюб зі своєю небогою, а також дозволив набрати військо, щоб знову зайняти престол Волощини.
Восени 1476 року Влад повернувся на батьківщину на чолі загону угорських найманців. Але війська волоських бояр розгромили його військо. Волоські бояри вимагали видачі Влада, і угорський король не став його захищати. Дізнавшись, що король погодився видати його, Цепеш втік і, як лицар, загинув у бою.
Бояри, знайшовши тіло Дракула, порубали його на шматки і розкидали довкола. Ченці Снагівського монастиря, які пам'ятали щедрість покійного, зібрали останки тіла і поховали його.
