Болівар Симон
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Симо́н Болі́вар (повне ім'я ісп. Simón José Antonio de la Santísima Trinidad Bolívar y Ponce y Palacios y Blanco — Симо́н Хосе́ Анто́ніо де ла Санті́сіма Трініда́д Болі́вар-і-По́нсє-і-Пала́сіос-і-Бла́нко) (24 липня 1783, Каракас — 17 грудня 1830, Санта-Марта, Колумбія) — лідер боротьби за незалежність іспанських колоній в Південній Америці. Звільнив від іспанського панування Нову Ґранаду (суч. Колумбія і Панама) та підлеглі їй території, Венесуели й провінцію Кіто́ (сучасний Еквадор). В 1819—1830 - президент Великої Колумбії, утврореної на території цих країн. В 1824 звільнив Перу і став керівником утвореної на території Верхнього Перу Республіки Болівія (1825), названої на його честь. Національним конгресом Венесуели проголошений (1813) «Визволителем».
Зміст |
[ред.] Ранні роки
Народився у заможній креольській сім'ї баскського походження. Рано лишився батьків. На освіту та формування поглядів великий вплив спричинив його вчитель і старший друг С. Родрігес. Юнацтво провів у Європі (1799—1806, Іспанія, Франція, Італія), де рано одружився, але його жінка померла. 15 серпня 1805 на пагорбі Монте-Сакро у Римі, в присутності Родрігеса, поклявся боротися за звільнення Південної Америки від колоніалізму.
[ред.] Венесуельська республіка
Симон Болівар брав активну участь в боротьбі проти іспанського панування у Венесуелі (квітень 1810) та проголошенні її незалежною республікою (1811). Після розгрому останньої іспанськими військами, у 1812 оселився в Новій Ґранаді (сучасна Колумбія), а на початку 1813 повернувся на Батьківщину. В серпні 1813 його війська захопили Каракас; була проголошена 2-а Венесуельська республіка на чолі з Боліваром. Однак, не провівши реформи для нижчих верств населення, він не зміг заручитися їх підтримкою і в 1814 зазнав поразки. Болівар знайшов притулок на Ямайці, у вересні 1815 опубліковав там відкритий лист, де висловив впевненість у скорому звільненні іспанськой Америки.
[ред.] Утворення Колумбії
Симон Болівар визнавав необхідним визволення рабів і вирішення інших соціальних проблем. Болівар переконав презідента Гаїті А. Петіона надати повстанцям військову допомогу й в грудні 1816 висадився на узбережжі Венесуели. Відміна рабства (1816) та опублікований у 1817 декрет про наділення солдат визволительної армії землею надали йому змогу розширити соціальну базу його підтримки. Після успішних дій у Венесуелі його війська у 1819 звільнили Нову Ґранаду. У грудні 1819 він був обраний президентом проголошеної Національним конгресом в Ангостурі (суч. С'юдад-Болівар) республіки Колумбії, куда війшли Венесуела і Нова Ґранада. У 1822 колумбійці вигнали іспанські сили з провінції Кіто (суч. Еквадор), яка теж приєдналася до Колумбії.
[ред.] Визволення Південної Америки
У липні 1822 Болівар зустривсяся в Гуаякілі с Х. де Сан-Мартином, армія якого вже визволила частину Перу, але не зміг домовитись з ним про спільні дії. Після відтставки Сан-Мартина (20 вересня 1822) він у 1823 відправив у Перу колумбійські військові загони, і у 1824 (6 серпня біля Хуніна та 9 грудня на равніні Аякучо) отримав перемогу над останнімі іспанськими силами на американському контіненті. Болівар, ще у лютому 1824 став диктатором Перу, очолював утворену в 1825 на території Верхнього Перу республіку Болівію, названу так в його честь.
[ред.] Розпад колумбійської федерації
Прагнучи об'єднати іспано-американські держави, Болівар провів у Панамі конгрес їх представників (1826), але не досяг успіху. По закінченні визвольної війни в противагу його централістській политіці в регіоні посилилися центробіжні тенденції. В результаті сепаратистських виступів Болівар лишився при владі в Перу і Болівії (1827—1830). На початку 1830 він пішов у відставку і незабаром помер.
