Арістофан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Арістофан

АРІСТОФАН (Aristophanes) (бл. 450 до н. е. — бл. 385 до н.е.), давньогрецький комедіограф, найбільш уславлений представник політичної комедії кінця V і початку ІV ст. до н. е., єдиний, чиї твори дійшли до нас не тільки у фрагментах.

[ред.] Життя

Обставини життя нам майже невідомі. Дати його народження і смерті встановлюються за вказівками, що містяться в його творах, а також за іншими джерелами. Арістофан народився, ймовірно, в Афінах, в епоху розквіту афінської демократії і був сучасником тривалої Пелопоннеської війни зі спартанцями (431 до н. е. — 404 до н. е.), коли в Афінах відбувалася запекла політична боротьба.

Він був сином Філіппа з філи Пандіони, з дема (округи) Кідатенайон (або Кідафін), південніше Акрополя. Батько Арістофана мав невелику земельну ділянку на сусідньому з Аттикою острові Егіні, тоді колонії Афін У пізньому джерелі його матір'ю названа Зенодора. Мав щонайменше двох синів, Філіппа й Арара, обидва стали комічними поетами. Іноді згадується ще один син, Нікострат або Філетр, також комедіограф, однак ми не знаємо, яке ім'я правильне, і часто припускають, що Арістофан мав четверо синів.

В античності заперечували афінське походження Арістофана. Деякі автори стверджували, що він з'явився на світло в маєтку батька на Егіні, на Родосі або навіть у Єгипті, однак збережені написи свідчать про те, що Арістофан був повноправним громадянином Афін. Всі звинувачення в чужоземному походженні варто вважати або жартом, або зловмисним наклепом, що походив, цілком ймовірно, від політика Клеона, головного ворога Арістофана. Однак, хоч би де Арістофан народився, значну частину свого життя провів в Афінах: він чудово знав і щоденну політичну ситуацію, і всі міські чутки про відомих суспільних діячів, і правила судової процедури, і побут своїх співгромадян. Арістофан не був аристократом, але у молодості був діяльним членом аристократичних клубів (так зв. гетерій), що готували олігархічний переворот, і отже співчував ідеології земельної аристократії.

Арістофан написав сорок чотири комедії, авторство чотирьох з них спірне. До нас дійшло одинадцять комедій, а крім того, майже тисяча фрагментів.

Про зовнішність Арістофана відомо тільки, що він був лисий.

[ред.] Творчість

Писати комедії Арістофан почав зовсім молодою людиною. Перша з них, "Бенкетуючі", до нас не дійшла. Відомо, що вона була поставлена в 427 до н.е., коли поетові було близько двадцяти років. Імовірно, через молодість Арістофана за автора виступив його друг Калістрат, як і під час постановки двох наступних, утрачених комедій "Вавилоняни" (426 до н. е.) і "Ахарняни" (425 до н. е.). За ними були поставлені "Вершники" (424 до н. е.), "Хмари" (423 до н. е.), "Оси" (422 до н. е.) і "Мир" (421 до н. е.). Останньою п'єсою завершився ранній період творчості поета. Для цих комедій характерна неприборкана політична сатира. У ряді комедій Арістофан нападає на демократію і жорстоко осміює демагогів з торгівельного стано — її вождів, що лестять народу й обманюють його, переслідуючи лише свою вигоду.

Першим з творів другого періоду, що дійшли до нас, більш стриманих й обережних, є "Птахи" (414 до н. е.), потім "Лісістрата" і "Жінки на святі Тесмофорій" (обидві 411 до н. е.). Нарешті, у 405 до н. е. були поставлені Жаби |"Жаби".

У двох п'єсах третього періоду спостерігаються значні зміни, що свідчать про занепад древньої комедії і появу нових форм. У комедії "Жінки в Народних зборах" (бл 392 до .н. е.) уже намічені риси так званої середньої комедії, а "Багатство" (388 до н. е.) — у повному смислі зразок цього жанру. Ця комедія і дві наступні, що не дійшли до нас "Аеолосікон" і "Кокал" (обидві 387 до .н. е.), були, відповідно до легенди, подаровані Арістофаном синові Арару, щоб створити йому ім'я в театральних колах. У "Кокалі" вводяться сюжети зваблення дівчини і впізнання давно загубленої дитини, що незабаром стали неодмінними елементами нової аттичної комедії.

У комедіях Арістофан яскраво відображає афінське життя V ст. до н. е., і в цьому їхнє побутове значення. Як комічний поет Арістофан не вніс яких-небудь нововведень у структуру і форму комедії, але, володіючи багатством фантазії й істинно аттичною дотепністю, він вміє розкривати свої ідеї в забавних, яскравих і оригінальних сценах; основна ідея в нього ніколи не силує розвитку дії, усе начебто в нього випадкове і імпровізоване, однак фабула, при всіх її варіаціях, завжди злита з основною тезою і слугує його поясненням. Дійові особи Арістофана — здебільшого типи відомих класів і груп; риси їхнього характеру часто перебільшені до шаржу, однак поряд з цим вони майстерно наділені і реальними рисами, як надзвичайно реальна і та обстановка, у котрій вони діють. Талант Арістофана виявляється й у "парабасах", інтермедіях, у яких поет звертається до публіки, і в сатиричних куплетах і задерикуватих пісеньках.

Мова комедій повсякденна, розмовна, міська аттична мова, заповнена каламбурами і влучними словами з жаргону, багата і дотепними сполученнями, і комічними словотворами; мова і віршовані розміри відрізняються жвавістю, швидкістю і гнучкістю. Усе це разом узяте робить комедії Арістофана видатним й у своєму роді єдиним пам'ятником світової литератури, тим більше, що інші представники грецької політичної комедії до нас не дійшли.

[ред.] Перелік творів, що дійшли до нас

Ахарняни (425 до н. е.)
Вершники (424 до н. е.)
Хмари (другий варіант, 423 до н. е.)
Оси (422 до н. е.)
Мир (перший варіант, 421 до н. е.)
Птахи (414 до н. е.)
Лісістрата (411 до н. е.)
Жінки на святі Тесмофорій (перший варіант, 410 до н. е.)
Жаби (405 до н. е.)
Жінки в Народних зборах (бл. 392 до н. е.)
Плутос ("Багатство", другий варіант, 380 до н. е.)

[ред.] Датовані твори, що не збереглися

Бенкетуючі (427 до н. е.)
Вавілоняни (426 до н. е.)
Селяни (424 до н. е.)
Торгові кораблі (423 до н. е.)
Хмари (перший варіант, 423 до н. е.)
Проагон ("Попереднє змагання"422 до н. е.)
Амфіар (414 до н. е.)
Плутос ("Багатство", перший варіант, 408 до н. е.)
Геритади (непевна, ймовірно 407 до н. е.)
Кокал (387 до н. е.)
Аеолосікон (second version, 386 до н. е.)

[ред.] Недатовані п’єси, що не збереглися

Аеолосікон (перший варіант)
Анагир
Жаровні
Даідали''
Данаїди
Діоніс
Кентавр
Ніоба
Герої
Острови
Лемнійські жінки
Старість
Мир (другий варіант)
Фінікійські жінки
Поезія
Полід
Пори року
Лелеки
Telemessians
Triphales
Жінки на святі Тесмофорій (другий варіант)
Жінки на відпочинку

[ред.] Політичні й соціальні погляди

В Арістофані звичайно убачають свідомого мораліста, послідовного прихильника миру і соціального реформатора. Хоча в античності комедію і сатиру вважали доброчинними для моральності, у випадку Арістофана, якщо звернутися до його творів, таке уявлення підтвердити важко. Безумовно помилиться той, хто буде вичитувати в його творах послідовну політичну алегорію. Арістофан був скоріше консерватором за духом, але навряд чи він схилявся на бік крайніх консерваторів, тих, хто вчинив переворот 411 до .н. е. Поставлена в тому ж році комедія "Жінки на святі Тесмофорій" свідчить скоріше про зворотнє. Опозиція Арістофана Пелопоннеській війні і його мрії про мир зовсім не є доказом його пацифізму, а говорять усього лише про утому від війни, у чому з ним були згодні всі жителі Афін, крім корисливих вождів, яких Арістофан невпинно критикував. У його ненависті до Клеона більше особистої антипатії, ніж принципових мотивів. Дві інші його мішені, Сократ та Евріпід, звичайно ставлять у приклад, ілюструючи протидію, що він надавав новаторству першого в області освіти, а другого — у трагічній поезії. Хоча це почасти вірно, така точка зору здається перебільшенням, і в будь-якому випадку питання, чи не так вже подобалося Арістофану все старе, залишається відкритим. Часом він зображує старше покоління як ідеальних героїв, але настільки ж часто ці люди з'являються в нього упертюхами і роззявами. Якщо судити по "Бенкету" Платона, Арістофан був приятелем Сократа. Оновлена трагедія Евріпіда безсумнівно давала чудовий матеріал для пародії, однак у "Жабах" Арістофан настільки ж майстерно пародіює свого улюбленого Есхіла. І узагалі важко назвати грецького поета, якого б він не пародіював. Його дотепність була готова скористатися будь-яким приводом, а його програма, якщо така в нього була, не піддається визначенню. Сучасники явно не сприймали Арістофана як духовного вождя; цілком імовірно, що як поет він вважав себе зобов'язаним відбивати події, що відбуваються, але не підштовхувати політичне життя в тому чи тому напрямі.

[ред.] Спадок

Як комедія політична комедія Арістофана не знайшла собі наслідувачів у пізнішій літературі Греції, але вже з XVІ ст. викликала наслідування як у Франції (Расін), так і в Англії, особливо ж у Німеччині (Ленц, Ґете). Платону приписується епіграма: "музи улаштували собі в нім притулок", а Ґете називає Арістофана "невихованим улюбленцем муз".