Амундсен Руал
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Руал Амундсен (Roald Engelbregt Gravning Amundsen) (16 липня 1872 - 18 червня 1928). Норвезький полярний мандрівник i дослідник. Першим досяг Пiвденного полюса (14 грудня 1911). Єдиний, хто пройшов на судні і Північно-східним (вздовж берегів Сибіру), і Північно-західним морським шляхом (протоками Канадського архіпелагу).
На честь мандрівника названо море, гора і американська наукова станція Амундсен-Скотт в Антарктиді, затока і впадина у Північному Льодовитому океані, місячний кратер.
Зміст |
[ред.] Коротка хронологія
- В 1890-1892 вчився на медичному факультеті в университеті м. Христианія.
- В 1894-1899 плавав матросом и штурманом на різних суднах. Починаючи з 1903 здійснив ряд загальновідомих експедицій.
- Вперше пройшов (1903-1906) на невеликому промисловому судні «Йоа» Північно-західним проходом зі Сходу на Захід від Гренландії до Аляски.
- На судні «Фрам» вирушив у Антарктику; висадився в Китовій бухті і 14 грудня 1911 на собаках досягув Південного полюса, на місяць випередивши англійськую експедицію Р. Скотта.
- Літом 1918 експедиция вирушила з Норвегії на судні «Мод» і в 1920 досягля Берингової протоки.
- В 1926 очолив перший трансарктичний переліт на дирижаблі «Норвегія» маршрутом: Шпіцберген — Павнічний полюс — Аляска.
- 18 червня 1928 Амундсен, на гідролітаку «Латам», вилетів на допомогу італійській експедиції У. Нобіле, що зазнала катастрофи в північному льодовитому океані на дирижаблі «Італія», і загинув у Баренцевому морі.
[ред.] Юність і перші експедиції
Народився Руал Амундсен 16 липня 1872 року у Борзі, що поблизу Осло. Вступив на медичний факультет університету Христианії (зараз Осло), але дуже швидко вирішив залишити навчання.
Амундсен розказував, що вирішив стати полярним мандрівником у п'ятнадцять років, коли прочитав книгу Д. ФранкЛіна про експедицію 1819-1822 років, метою якої було знайти шлях з Атлантичного океану в Тихий навколо північних берегів Північної Америки. Але тільки у двадцять два роки юнгою Амундсен уперше ступив на борт судна. У двадцять шість він уперше зимував у високих широтах.
У 1897-1899 роках Амундсен був першим помічником капітана на кораблі «Бельжiка» під час експедиції в Антарктику (очолював експедицію бельгійський морський офіцер лейтенант Адрiен де Жерлаш). Вимушена, непідготовлена зимівля продовжувалася 13 місяців.
[ред.] Північно-західний морський шлях
Повернувшись в 1899 році в Європу, він здав екзамен на капітана, потім заручився підтримкою Нансена, купив невелику стару 47-тонну вітрильно-моторну шхуну «Йоа» («Gjøa») i розпочав підготовку власної експедиції. Він хотів здійснити те, що не вдалося Франкліну, що не вдавалося досі нікому, - пройти Пiвнічно-Захiдним проходом. I три роки ретельно готувався до цієї подорожі. Він запрошував у подорож людей від тридцяти років, i кожний, хто йшов з ним, знав i умів багато що. Екіпаж «Йоа» складався з семи членів.
Через п'ятдесят років після так званого відкриття Пiвнічно-Захiдного проходу Мак-Клуром, Амундсен першим обігнув на яхті Пiвнічну Америку. Вiд Захiдноi Гренландії він, слідуючи вказівкам книги Мак-Клінтока, повторив спочатку шлях нещасноі експедиції ФранкЛіна. Вiд протоки Барроу він попрямував на південь протоками Пiл i Франклін до Північного краю острова Кінг-Вільям. Але, врахувавши згубну помилку ФранкЛіна, Амундсен обігнув острів не із Західної, а зі східної сторони - протоками Джемс-Росс i Рей - і провів дві зимівлі в гавані Йоа, біля південно-східного берега острова Кінг-Вильям. Звідти восени 1904 року він обстежив на човні найвужчу частину протоки Сімпсон, а в кінці літа 1905 року рушив прямо на захід, вздовж берега материка, залишаючи на півночі Канадський Арктичний архіпелаг. Він обійшов ряд мілководних, усіяних островами проток і заток і, Нарешті, зустрів китобійні судна, прибулі з Тихого океану до північно-західних берегів Канади. Перезимувавши тут втретє, Амундсен Влітку 1906 року пройшов через Берингову протоку в Тихий океан i закінчив плавання в Сан-Франціско.
[ред.] Підкорення Південного полюсу
Наступним своїм завданням Амундсен вважав підкорення Пiвнічного полюса. Він хотів увійти у Північний Льодовитий океан через Берингову протоку i повторити, тільки в більш високих широтах, славнозвісний дрейф «Фрама». Нансен позичив йому свое судно. Поки йшла Підготовка експедиції, Кук i Пiрi оголосили, що Північний полюс вже підкорений.
«Щоб підтримати мій престиж полярного дослідника, - згадував Амундсен, - Мені необхідно було якомога швидше досягнути будь-якого іншого сенсаційного успіху... я повідомив моїм товаришам, що Оскільки Північний полюс відкритий, то я вирішив йти на Пiвденний.» Всi учасники експедиції погодилися з цим.
19 жовтня 1911 року полюсна партія у складі п'яти чоловік на чотирьох санях, запряжених 13 собаками кожні, відправилася в дорогу. Спочатку шлях проходив по сніжній горбистій рівнині шельфового льодовика Росса. На 85-й паралелі поверхня круто пішла вгору - шельфовий льодовик закінчився. Почався підйом по крутих засніжених схилах. На початку підйому мандрівники влаштували головний склад продовольства із запасом на 30 днів. На весь подальший шлях Амундсен залишив продовольства з розрахунку на 60 днів. За цей термін він планував дійти до Пiвденного полюса і повернутися назад до головного складу.
7 грудня 1911 року експедиція пройшла найпівденнішу точку, що досягалася до неї: три роки тому партія англійця Шеклтона досягла широти 88°23', але перед загрозою голодної смерті вимушена була повернути назад, не дійшовши до полюса всього 180 кілометрів.
14 грудня, на 35 днів раніше експедиції Скотта, експедиція Амундсена досягла точки на білій рівнині, на висоті 3000 метрів, де, за розрахунками, повинен був знаходитися Південний полюс. Вони залишили невеликий намет сіро-коричневого кольору, над наметом на тичці укріпили норвезький прапор, а під ним - вимпел з написом «Фрам». У наметі Амундсен залишив листа норвезькому королю з коротким звітом про похід i послання своему супернику - Скотту.
Вся подорож Амундсена до Пiвденного полюса і зворотно зайняла 99 днів. Ось імена першовідкривачів Пiвденного полюса: Оскар Вiстінг, Хелмер Хансен, Сверре Хассель, Олаф Бьяланд, Руал Амундсен.
7 березня 1912 року з міста Хобарта на острові Тасманія Амундсен сповістив світ про свою перемогу i благополучне повернення експедиції.
[ред.] Північно-східний морський шлях
Після повернення з Антарктики Амундсен розпочав організацію давно задуманої експедиції в Північний Льодовитий океан, однак Перша світова війна завадила йому. Все ж таки липні 1918 року експедиція залишила береги Норвегії на новому, спеціально побудованому судні «Мод» («Maud»). Амундсен сподівався пройти вздовж берегів Сибіру Північним морським шляхом, а потім вморозити корабель в лід і перетворити його в дрейфуючу наукову станцію. Експедиція була завантажена інструментами для метеорологічних досліджень, вивчення земного магнетизму і була, на той момент, найбільш оснащеною з усіх, що коли-небудь вирушали в полярні дослідження.
Льодові умови літом 1918 року були дуже важкими, судно просувалось повільно, постійно застрягаючи в льодах. За мисом Челюскін, який обійшли 9 вересня, льоди остаточно зупинили судно, і довелось приготуватись до зимування. Лише через рік, 12 вересня 1919 року, «Мод» змогла продовжити шлях на схід, але це плавання тривали лоше 11 днів. Друге зивування біля острова Айон забрало десять місяцев. Літом 1920 року Амундсен привів судно в селище Ном на Алясці.
[ред.] Трансарктичні перельоти
У 1925 році Амундсен вирішив здійснити пробний політ на літаку до Пiвнічного полюса від Шпiцбергена. Якби політ виявився вдалим, то потім він планував організувати трансарктичний переліт. Фінансувати експедицію викликався син американського мільйонера Лінкольн Елсуорт. Згодом Елсуорт не тільки фінансував повітряні експедиції норвежця, але i сам брав у них участь. Були придбані два гідроплани типу «Дорнье-Валь». Пiлотами були запрошені відомі норвезькі льотчики Рiсер-Ларсен i Дiтрiхсон, механіками - Фойхт i Омдаль. Обов'язки штурманів взяли на себе Амундсен i Елсуорт. У квітні 1925 року учасники експедиції, літаки i спорядження прибули пароплавом в Кінгсбей на Шпiцберген.
21 травня 1925 року обидва літаки піднялися в повітря і взяли курс на Північний полюс. На одному літаку знаходилися Елсуорт, Дітріхсон і Омдаль, на іншому - Амундсен, Рiсер-Ларсен i Фойхт. Приблизно за 1000 кілометрів від Шпіцбергена мотор літака Амундсена став давати перебої. На щастя, в цьому місці серед льодів виявилися ополонки. Довелося здійснити посадку. Сіли порівняно благополучно, але злетіти вже не змогли. Становище здавалося безнадійним. Вiдразу після аварії Амундсен ретельно підрахував все, що у них було, i встановив жорсткий пайок.
Нарешті, 15 червня, на 24-й день після аварії, підморозило, і вони вирішили злетіти. Летіли вони, як виразився Амундсен, «маючи найближчим сусідом - смерть». У разі вимушеної посадки на лід, навіть якби вони вціліли, їх чекала голодна смерть.
Зустрiч у Норвегії була урочистою. Iх зустріли натовпи тріумфуючих людей. Це було 5 липня 1925 року. Здавалося, всі негоди Амундсена залишилися в минулому. Він був національним героем. У 1925 році Елсуорт купив дирижабль, що отримав назву «Норге» («Норвегiя»). Керiвниками експедиції на Північний полюс були Амундсен i Елсуорт. Творець дирижабля італіець Умберто Нобiле був запрошений на посаду капітана. Команда була сформована з італійців i норвежців.
О 9 годині 55 хвилин 11 травня 1926 року, в тиху ясну погоду, «Норге» взяв курс на північ, до полюса. На борту знаходилися 16 чоловік. Через 15 годин 30 хвилин польоту, о 1 годині 20 хвилин 12 травня 1926 року, дирижабль був над Пiвнічним полюсом.
Повернення мандрівників було тріумфальним. 12 липня 1926 року Амундсен i його друзі прибули пароплавом в Норвегiю, в Берген.
[ред.] Останні роки і загибель
Повернувшись в свій будинок Бунне-фьорде, під Осло, великий мандрівник зажив самотнім життям, все більше і більше замикаючисть в собе. Він ніколи не був одружений і не мав тривалих зв'язків із жінками. Спершу господарство вела його стара няня, а після її смерті він став турбуватись про себе сам. Це не вимагало великих зусиль: він жив по-спартанському, ніби знаходився на борту судна.
Амундсен ставав дивним. Він продав всі ордени, почесні нагороди і відкрито посварився з багатьма колишніми соратниками. Нансен Фрітьоф в 1927 году писав одному з своїх друзів
- «У меня складається враження, что Амундсен остаточно втратив душевний спокій і не зовсім водповідає за свої вчинки».
Головним ворогом став Умберто Нобіле, якого він називав «зарозумілим, егоїстичним вискочкою», «безглуздим офицером», «людиною дикою, напівтропічної раси».
Нобіле, що став при Муссоліні генералом, в 1928 році задумав повторити переліт над Арктикою на новому дирижаблі «Італія» — на цей раз в ролі керівника експедиції. 23 травня він вирушив з Шпіцбергена і досяг полюса в запланований час. Однак на зворотному шляху радіозв'язок з ним перервався: через обледеніння зовнішньої оболонки дирижабль притиснувся до землі і розбився в крижаній пустелі, дев'ять вцілілих аеронавтів були викинуті на дрейфуючий лід.
На порятунок експедиції Нобіле вирушили моряки і льотчики Італії, Норвегії, Радянського Союзу, Фінляндії, Франції, Швеції. Поспішив на допомогу і Руаль Амундсен. 18 червня 1928 року він вилетів на гідролітаку «Латам-47» («Latham») з французським екіпажем з міста Тромсьо на півносі Норвегії і попрямував до Шпіцбергена. Через дві години, коли літак знаходився в районі острова Медвежий в Баренцевому морі, радист повідомив, що політ триває в густому тумані та попросив радіопеленгацію. Незабаром після цього зв'язок обірвався… Що сталось, залишається невідомим, бо літака Амундсена і досі не знайдено.
Амундсену було тоді 56 років.
Умберто Нобіле і ще сімох його супутників виявили через п'ять днів після загибелі Руаля Амундсена.
