Історія Маріуполя
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
История Маріуполя
Зміст |
[ред.] XVIII-XIXст.
Маріуполь відомий з початку XVІ ст. як козацька фортеця Кальміус, що охороняла землі від татар. У 1734 р. став центром Кальміуської паланки Запорізької Січі. У 1776 р. на місці ліквідованого посту створена Кальміуська слобода. У 1778 р. поблизу слободи було засноване повітове містечко Павловськ. Тоді у ньому нараховувалося 75 мешканців, в слободі - 93.
В 1780 р. Павловськ був перейменований в Маріуполь (псевдогрецька назва з елементом «-поль», тобто місто, «місто Марії»), на честь Марії Федорівни, жінки імператора Павла I. В місті була розташована значна частина греків, які переселялися урядом з Криму. В 1782 р. в місті нараховувалося 2948 мешканців.
До середини XIX ст. в Маріуполі розвивались майже тільки кустарні підприємства. З кінця XVIII ст. місто було значним торговим центром. Щорічно тут проводилися чотири ярмарки, на яких торгували хлібом, худобою, рибою, вином. Через Маріуполь проходили торгівельні путі чумаків. В середині XIX ст. в ньому нараховувалося 120 крамниць, більше 100 складів, при населенні 4579 чол.
В 1809 р. відкрито портове управління. Головним експортним товаром була пшениця. Після побудови в 1882 р. залізниці, що з'єднала Маріуполь з Донбасом, в порт почало поступати донецьке вугілля для вивозу закордон. В 1886-1889 рр. збудован новий Маріупольський торгівельний порт, який став другим за грузооборотом на півдні Росії після Одеси.
[ред.] Початок XX ст.
На початок XX ст. в місті побудовані трубопрокатний та металургійний заводи, які працювали на донецькому вугіллі та керченських залізних рудах. Тут також робили заводи сільськогосподарського машинобудування, чавуноливарний, цегляно-черепичні, макарона фабрика, паровий млин.
За переписом 1897 р., в Маріуполі мешкало 31000 чол. До Першої світової війни нараховувалося вже 58000.
У 1908 р. побудована міська електростанція, у 1910 р. у центрі був прокладений водогін. До 1910 р. в місті було 15 шкіл (парафіяльних, міських та приватних), 4 гімназії, реальне, духовне та технічне училища, приватна музична школа. У 1887 р. відкрито театр.
[ред.] Радянська влада
З 1930 р. в Маріуполі почалося будівництво металургійного заводу «Азовсталь». До 1941 р. були збудовані 4 доменні печі. В роки перших п'ятирічок з'явилися і інші промислові об 'єкти: заводи коксохімічний, металоконструкцій, трубопрокатний, судноремонтний, радіаторний, рибоконсервний тощо.
До 1941 р. населення Маріуполя складало 241000 чол. В місті працювали 8 лікарень, 9 поліклінік, 46 дитячих дошкільних закладів, 2 санаторії, 5 будинків відпочинку, 58 загальноосвітніх шкіл, 4 технікуми, 18 клубів, 4 кінотеатри, металургійний інститут, 175 бібліотек, краєзнавчий музей.
[ред.] Роки Великої Вітчизняної війни
Окупація міста тривала майже 2 роки (з 8 жовтня 1941 р. до 10 вересня 1943 р.). За цей час гітлерівці розстріляли в місті біля 10 тисяч мирного населення. Було силоміць забрано до Німеччини біля 50 тисяч молодих маріупольців. В концтаборах від голоду та хвороб померло біля 36 тисяч радянських військовополонених. Незважаючи на масові розстріли, на жорстокий окупаційний режим, в місті діяли підпільно-патріотичні групи, якими керували Є.М. Штанько, Д.М. Ломізов, О. Кравченко та інші. Після уходу гітлерівців у місті залишилося всього 85 тисяч чоловік.
[ред.] Повоєнні роки
У 1958 р. на базі машинобудівних цехів металургійного заводу імені Ілліча був створений завод важкого машинобудування.
В 1948-89 роках місто носило ім'я Жданов на честь радянського функціонера Андрія Олександровича Жданова.
[ред.] Місто сьогодні
Друге за значенням місто Донецької області (після Донецька), десяте за чисельністю населення в Україні. Має давню історію (Маріуполь - перший населений пункт на теріторії Донецької області, який отримав статус міста, 1779 рік), є "металургійною столицею" України разом з тим залишається його значення як курортного міста. Визнаний центр грецької культури в Україні (єдина в Україні кафедра новогрецької мови в Маріупольському гуманітарному університеті).
