Університет
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Університе́т (з лат. universitas — сукупність) — автономний вищий навчальний заклад, тип якого виробився в Європі за середньовіччя; в Університеті об'єднується низка факультетів для підготови фахівців високої кваліфікації з т. зв. точних і гуманітарних наук.
Зміст |
[ред.] Генеза університетів
На початку своєї історії практично всі університети мали релігійне спрямування. В Західній Європі засновниками їх були релігійні ордени. Університети тоді зосереджувалися в монастирях, де навчання поєднувалося з молитвою.
[ред.] Університети Середньовіччя
У XII столітті були засновані Болонський університет, Оксфорд, Тулуза. У всіх цих навчальних закладах вивчали богослов'я, церковне право та медицину. Більшість американських університетів (серед них — Гарвард, Єл) також була заснована релігійними групами.
Середньовічні університети розвивалися під прямим впливом Церкви, яка шукала нові філософські джерела для розуміння Божого слова.
[ред.] Університети епохи Відродження
В період Відродження більша увага надається гуманітарним наукам, із Просвітництвом прийшло зацікавлення природничими та практичними науками.
У XIX — XX ст. захоплення можливостями розуму та техніки відділяють релігійну складову освіти, секуляризують університети, що з часом призвело до цілковитого розділення науки і релігії в освіті.
[ред.] Види університетів
- Релігійні університети
- Каталоцькі університети
[ред.] Університети в Україні
[ред.] Університети в УРСР
На відміну від західних радянські університети автономії не мали. Відмінна була й структура радянських університетів від західних, зокрема відсутністю богословських й медичних факультетів. Останні після 1917 відокремлено від університетів і перетворено на самостійні інститути. У Донецьку створено університет у 1965 р., Сімферопольський відновлено у 1972 р., наслідком чого чисельність університетів в УРСР зросло з 7 до 9. Усі вони перейшли з республіканського до загально-союзного підпорядкування Міністерству Вищої Освіти СРСР. Число студентів на кінець 1970-их pp. — складало близько 110 000. Загальний стан українських університетів видно з таблиці:
| Дата заснування | Місто | Кількість факультетів | Кількість викладачів | Кількість студентів |
| 1661 | Львів | 13 (1978) | Понад 700 (1973) | Бл. 12000 (1973) |
| 1805 | Харків | 12 (1978) | Понад 900 (1977) | Бл. 12000 (1977) |
| 1834 | Київ | 17 (1979) | Пон. 1500 (1979) | Бл. 18 700 (1979) |
| 1865 | Одеса | 9 (1978) | 2 400 (1974) | 11500 (1974) |
| 1875 | Чернівці | 9 (1978) | Понад 500 (1977) | Бл. 10000 (1977) |
| 1918 | Дніпропетровськ | 10 (1978) | Понад 800 (1978) | Понад 12700 (1978) |
| 1918 | Сімферополь | 8 (1978) | Понад 300 (1975) | 5700 (1975) |
| 1945 | Ужгород | 11 (1978) | 570 (1976) | Понад 9400 (1979) |
| 1965 | Донецьк | 10 (1978) | Бл. 700 (1978) | 10200 (1978) |
Назагал кількість університетів в Україні пропорційно до кількості населення значно менше, ніж на Заході, але також менше й порівняно з іншими країнами радянського блоку: 1 на 5,4 млн (на 1975 — 76), тоді як по всьому СРСР це співвідношення було — 1 на 4,4, у Румунії — на 3,5, у Польщі — на 3,4, у Болгарії — на 2,9, у Східній Німеччині — на 2,7, в Угорщині — на 2,6, у Чехо-Словаччині — на 2,4.
На відміну від західних університетів в СРСР (й УРСР) практикується вечірнє й заочне навчання («без відриву від виробництва»), особливо поширене з ініціативи М. Хрущова від 1958 р. Воно зросло в УРСР з 44,2% від загального числа студентів 1958—59 до 61,3% 1965—66. Після падіння Хрущова, ця кількість почала спадати і на 1977—78 знизилося знову до попередніх 44,2%.
До університету приймають осіб віком до 35 pp. на основі (як і до інших високих шкіл) конкурсного іспиту. Перевага надається особам, що по закінченні середньої школи мають 2-річний стаж праці на виробництві (до якої прирівнюється перебування на військовій службі). Особливими привілеями користуються співробітники КДБ й міліції, яких приймають без іспитів, якщо вони мають бодай початок вищої освіти з свого фаху, або за наявності тільки середньої — за улегшеним іспитом поза конкурсом.
Навчання, залежно від факультету, триває 4-6 pp., на вечірніх і заочних відділах — 5-6, на так званих загально-технічних факультетах (в Ужгороді й Чернівцях) — 3 pp. До 1967 університети мали «загально-наукові» факультети з скороченою програмою до 2-3 pp.; деякі з них були філіями поза осередком університету (у Горлівці при Донецькому, у Рівному при Київському університеті). Після ліквідації цих факультетів філії в Горлівці й Рівному існували ще до кінця 1960-их pp. під назвою заочних відділів, 1968 відкрито (як заочний факультет, а потім відділ загально-технічного факултету) філію Ужгородського університету у Виноградові, ліквідований 1978.
Радянська політика в ділянці університетської освіти виявляє виразне спрямування на національну дискримінацію й русифікацію. Поряд з існуючою відсотковою нормою, понад яку не вільно приймати до університетів євреїв, так само всілякими засобами обмежується й кількість українських студентів, супроти яких перевага надається росіянам, навіть приїжджим з РСФСР, супроти місцевих українців. Наслідком чого в університетах УРСР на 1965 було тільки 61% студентів-українців. А за даними «Українського Вісника» (ч. 7-8, весна 1974), існує інструкція, за якою до високих шкіл західних областей України заборонено приймати понад 25% місцевої молоді. Адміністративно-викладацький персонал українських університетів також великою мірою російський, навіть в університетах, найменше зросійщених, наприклад, у Львівському на 1950 українців було менше половини, в Ужгородському на 1959 — тільки 61%.
Особливо від кінця [[Друга світова війна|другої світової війни] університети на Україні перетворилися на вогнища посиленої русифікації. Замість обов'язкових вступних іспитів з української й російської мов, від 1954 українську поступово усунено й обов'язковою лишилася тільки російська мова. Планомірне усування української мови з викладання набуло прискорення з 1959 (на основі хрущовського закону «Про зміцнення зв'язку школи з життям»), так що на 1970-і pp. українська мова тільки частково збереглася на українських відділах філологічних факультетів. Через те, що вчені звання централізовано надає Всесоюзна Атестаційна Комісія (ВАК) у Москві, кандидатські й докторські дисертації українські вчені зобов'язані писати російською мовою, навіть з української літератури й мовознавства. В університетських виданнях переважають, за малими винятками, російськомовні.
[ред.] Університети незалежної України
[ред.] Університети української еміґрації
На еміграції, крім Українського Вільного Університету, який існує з 1921 (тепер у Мюнхені), заходами Верховного Архієпископа Й. Сліпого створено 1963 Український Католичний Університет ім. св. Климента в Римі (з кількома філіями). УВУ має право надавати наукові ступені.
[ред.] Література
 |
Це незавершена стаття з освіти. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
