Рим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Римський Колізей

Фонтан ді Треві

Рим (іт.Roma)— столиця Італії. Адміністративний центр провінції Рим та області Лаціо. Розташований на річці Тібр біля Середземного моря. Населення — 2,546,806 (2004), 3,3 млн. жителів метрополії

Рим — одне з найстаріших міст світу, давня столиця Римської імперії. Тому, Рим часто називають «вічним містом». Також Рим називають «містом на семи пагорбах». Це пов'язано з тим, що спочатку поселення було на пагорбі Палатин, згодом були заселені сусідні пагорби — Капітолій і Квіринал.

Рим, метрополія старовинного світу (за переказом, з 753 до н. е.), від пол. 1 в. гол. осередок зах. християнства, з 1870 — столиця Італії; 3,4 млн мешканців (1970).

Як осідок пап, Р. має титул Апостольської Столиці (Апостольського Престола), хоч тепер ця назва стосується до осідку папів Ватикану, що охоплює базиліку св. Петра, папські палаци й низку установ на просторі 0,44 км² та екстериторіяльні об'єкти поза Ватиканом. Вільне Ватиканське М. з суверенними правами існує на підставі лятеранського пакту з Італією 1929. У Ватикані діють найвищі установи Кат. Церкви, у тому ч. Конґреґація для Сх. Церкви. Ватикан утримує дипломатичні зв'язки з ін. державами (тепер з 73) на підставі т. зв. конкордатів.

За найдавнішою традицією, Р. пов'язаний з Україною вже ім'ям одного з перших наступників св. Петра, св. папи Климента († 101), засланого цісарем Траяном на вигнання до Криму, де його мощі знаходилися у Херсонесі, а 861 були віднайдені св. Кирилом Солунським і 868 перенесені до Р. Щойно по охрищенні кн. Володимира В. відомі безпосередні зв'язки України з P.: папські посольства Івана XV 988 і 991 та. Сильвестра II 1000 до Володимира В. і його посольства до Р. 991 і 1001. До зв'язків Володимира В. з Р. належить також перебування у Києві Бруно з Кверфурту, який з Р. бл. 1006 поїхав у місійну подорож до печенігів і прийнятий був у кн. Володимира. В. кн. Ізяслав Ярославич 1075 вислав сина Ярополка до папи Григорія VII, який наділив Ізяслава королівською короною. Посол папи Інокентія IV до тат. орди Плано Карпіні під час подорожі до Монголії через Україну розпочав зв'язки Данила і Василька Романовичів з P., які завершилися коронацією Данила 1253 папським леґатом Опізо. У 14 в. у Р. жив і помер київський митрополит кардинал Ісидор (1454-63) і з Р. вислав в Україну 1458 свого наступника митрополита Григорія II. 1483 у Р. вийшов перший друкований твір укр. автора «Judicium prenosticon ...», Юрія Дрогобича з посвятою папі Сікстові IV. Нова доба укр. взаємин з Р. розпочалася унійним актом київ, митрополії з Апостольською Столицею 23. 12. 1595, підписаним посланцями укр.-білор. єпископату І. Потієм і К. Терлецьким (див. Берестейська унія). Про тісні зв'язки укр.-білор. Кат. Церкви з Р. свідчать серед ін. часті поїздки до Р. київ.-гал. митр. та єп.: Й. Рутського, Р. Корсаки, М. Терлецького, Я. Суші й ін. та теперішнім перебуванням у Р. верховного архиєп. кардинала Й. Сліпого і архиєп. І. Бучка. Постійну репрезентацію Укр. Кат. Церкви у Р. становили прокуратори (апокризарії) київ. митрополитів і василіянського чину від 1626, що жили при храмі св. Сергія і Вакха (1639 — 1880), з чудотворним образом Матері Божої Жировицької. Властивим студійним осередком для українців була спершу Грец. Колегія св. Атанасія, заснована Григорієм XIII 1573 для виховання гр.-католицьких богословів, де найперше побували І. Мороховський (1596 — 1603) і Й. Рутський (1599-1603) та дала 150 укр.білор. василіян до 1820-их pp. Крім них, понад 50 ін. василіянських богословів і кілька світських виховувалися у інтернаціональній Колегії Конґреґації Пропаґанди Віри, що піклувалася Укр. Кат. Церквою від ерекції 1622 аж до часу створення окремої Конґреґації Сх. Церкви 1917. Від 1845 світські богослови з гал. єпархій виховувалися у Грец. Колегії, що звалася Греко-Руською до 1897, коли Лев XIII заснував окрему Укр. Колеґію (див. стор. 1078) при дотеперішній василіянській церкві ов. Сергія і Вакха. Коли 1932 Пій XI збудував Укр. Папську Семінарію у екстеригоріяльній ватикавській зоні на Джанікольо для 50 богослоаів з усіх гр.-кат. єпархій, Гол. Василіянська Курія купила попередній будинок, розбудувавши його на студійний дім чернечого доросту. 1960 вона перенеслася до нового осідку в Авентіні, а її кол. дім набув верховний архиєп. кардинал Й. Сліпий іна приміщення для укр. кат. парафії та музею-ґалерії укр. мистецтва.

Крім цих давніших установ, до яких також належить вілла Укр. Папської Семінарії у Кастельґандольфо за Римом (літня резиденція папи) ім. її фундатора митр. А. Шептицького (1929), у Р. за повоєнний час постали нош: Гол. монастир СС Служебниць (1947) і Василіянок (1953) та укр. папська Мала семінарія, збудована 1959 й утримувана Сх. Конґреґацією для укр. молоді під проводом оо. Салезіян, монастир Студійського Уставу «Студіон» (1964) за Р. у Рокка ді Папа, храм св. Софії й комплекс Укр. Кат. Ун-ту ім. св. Климентія папи, засновані кардиналом Й. Сліпим (1964-69).

Ватіканські архіви й рукописні колекції зберігають багато документів і пам'яток з минулого України: папські листи в укр. справах, почавши від листів Григорія VII до київ. кн. Ізяслава, та в обороні його до поль. короля Болеслава II Сміливого з 17 і 20. 4. 1075 (перші збережені пам'ятки дипломатичних зв'язків України з евр. Зах.); багате листування папських посланців і нунціїв у Польщі та ін. державах, що дбали про Інформацію Апостольської Столиці про церк.-політ. події на укр. землях; архіви Конґреґації Пропаґанди і Сх. Церкви, що від 17 в. є у прямій реляції з укр.-білор. Кат. Церквою; Грец. Колегії (із зб. портретів київ. митр. 17 — 18 вв.) й чернечих чинів, що працювали на укр. землях (єзуїтів, театинів й ін.); цінний архів василіянських прокураторів 17 — 19 ст. (22 тт.) був перед першою світовою війною перевезений до Нац. Музею у Львові. У Р. також вийшли перші публікації за кордоном з укр. церк. історіографії; біографії св. Й. Кунцевича А. Джерардія (1643) і Я. Суші (1665), що також у Р. видав життя М. Смотрицького (1666), та перший іст. нарис укр. церкви І. Кульчинського (1733-34). Джерельні вид. рим. документів з укр. історії розпочали у 19 в. А. Тайнер й ін. чужинецькі, гол. поль. й рос. дослідники; згодом після скромних спроб НТШ (М. Кордуба, С. Томашівський і ін.) взявся до їх докладнішої колекції митр. А. Шептицький за допомогою К. Королевського, Г. Бенедетті та ін. Систематичне вид, рим. документів 1952 почали «Записки ЧСВВ» у окремій серії «Римські документи до історії Укр. Кат. Церкви» трудом протоархимандрита А. Великого (досі 50 з намічених 90-100 тт.). Рим. архіви та мист. зб. вивчали В. і Д. Антоновичі, М. Грушевський, О. Сушко, В. Щербаківський і багато молодших дослідників укр. церк. історії: М. Войнар, І. Прашко, Д. Блажейовський, А. Пекар, О. Баран й ін. З 1964 заходами Уир. Кат. Ун-ту видано «Іст. документи України» із згаданої колекції митр. А. Шептицького (12 тт.) й ін. джерела. З пол. 1960-их pp. в Р. має осідок Укр. Богословське Товариство, яке видає річники «Богословія» 1962 тут засновано Укр. Пресове Бюро, що видає «Вісті з Риму». Дослідницьку працю уможливлюють багаті зб. з укр. іст. тематикою у бібліотеках: Ватиканській, Папського Сх. Ін-ту й Укр. Папської Семінарії (вона отримала книжкову спадщину митр. Й. Сембратовича), Укр. Кат. Ун-ту й ін. У базиліці св. Петра (з 1963) є мощі св. Йосафата Кунцевича, у церкві св. Сергія Д Вакха опочиває митр. Р. Корсак († 1640), а :в крипті собору св. Софії (з 1973) митр. Й. Сембратович († 1900).

Р. був місцем нарад укр. кат. єпископату в 1929, 1932, 1955, під час другого Ватіканського Собору (під проводом верховного архиєп. Й. Сліпого) і згодом. Офіціозом Верховного архиєп. є «Благовісник». З 1946 в Р. дає Апостольська Візитатура для українців у Зах. Європі, під проводом архиєп. І. Бучка, з 1972 монс. М. Марусина.

До Р. з його багатством античних пам'яток та христ. святощів і мист. скарбів, високими школами (ун-т Сапієнца, Академія Мистецтв св. Луки й ін.) прибували паломники й мандрівники та студенти з усіх укр. земель, у тому ч. також правос.: М. Корнякт зі Львова, Т. Прокопович (1698-1701), Йосиф Курцевич-Коріятович (1615), Г. Скибінський у кін. 17 в. і В. Григорович-Барський з Києва (1724), що залишив цінні рим. спогади, ченці з Манявського Скиту у 1720-их pp., гетьман К. Розумовський, М. Гоголь (1837-39) й ін. Р. відомий і в укр. літературі, напр., у оп. і переробках з «Ґеста Романорум», про різних осіб — від цісаря до коваля «В том же м. Римі», чи у «Повісті про сімох мудреців» (16 в.), «О Понціані цесару римском». У Р. також студіювало чимало укр. мистців 17-20 вв., почавши від Юрія Шимоновича-Сімігінівського, придворного маляра короля Я. Собеського, що перший між учнями Рим. Академії св. Луки з України і Польщі здобув першу нагороду, згодом: О. Білянський (1766), І. Мртос (учень Канави), В. Береза, Р. Гадзевич, В. Орлов, І. Шаповаленко, А. Мокрицький, С. Васильківський і багато сучасних мистців. Під час свого навчання і виступів в Італії, гол. у Мілані, у Р. перебували деякий час визначні укр. музики і співаки: М. Березовський, Д. Бортнянський, С. Гулак-Артемовський, О. Мишуга, С. Крушельницька й ін.

У 1919-20 у Р. мали осідок дипломатичні місії УНР і ЗУНР до італ. уряду (див. Італія) та дипломатична місія УНР до Ватикану під проводом графа М. Тишкевича (його наступником був о. Ф. Бонн), що її прийняв у червні 1919 кардинал П. Ґаспарі, держ. секретар Ватикану. Між двома світовими війнами у Р. працювали укр. політ. діячі: Є. Коновалець, Є. Онацький; тут навчалися або доповнювали студії малярі: І. Курах, С. Мако, Р. Лісовський, Г. Мазепа та ін.; 1938 була влаштована виставка укр. графіки (374 твори, 41 автор). 1940 при держ. ун-ті був створений лекторат укр. мови (лектор Є. Онацький). З 1945 діяла невелика Укр. Громада (гол. до 1947 Є. Онацький, згодом В. Федорончук). Контакт з італ. політ. колами підтримувала гол. ОУН. Після 1945 у Р. опинилася чимала група втікачів. Ними і військ. полоненими І Дивізії Укр. Нац. Армії, що були приміщені у Ріміні, опікувався Укр. Допомоговий Комітет під керівництвом архиеп. І. Бучка. Укр. справу популяризувало серед італійців Товариство італ.-укр. приязні у Р. і ж. «Ucraina» (1954 — 56), частково «Інтернаціонал Свободи», «Середземноморська Академія» й ін. (див. стор. 905). Постійні укр. радіопересилання передають Ватиканська (від грудня 1939 — з перервою 1944-47 — під проводом Василіян) і італ. закордонна радіослужба (з 1951). Попри нечисленну укр. колонію у P., він є одним з найважливіших укр. осередків у діяспорі.

Література:

Шмурло Е. Россия и Италия, IV. П. 1927;
Гординський Я. Україна й Італія. Огляд взаємин до 1914 р. Зб. Заходознавства, вид. ВУАН, II. К. 1930;
Ковалів С. Вічне Місто. Жовква 1937;
Хомин П. Місто Рим. Торонто 1904;
Онацький Є. Записки 1919 — 21, 3 тт. 1964 — 67 та ін. його мемуари про італ.-укр. взаємини у наступні pp. (до 1943) й численні рим. спогади й описи В. Терлецького, К. Селецького, М. Грушевського, О. Назарука, М. Островерхи тощо.