Поліграфія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Полігра́фія (від полі... і ...графія), галузь техніки, сукупність технічних засобів для множинного репродукування текстового матеріалу й графічних зображень. На відміну від інших способів множинного репродукування (наприклад, світлокопіювання), поліграфічні способи характеризуються переносом фарбового шару з деякого резервуара на сприймаючу поверхню (найчастіше папір) та вікорістанням друкарських форм, причому формування шару здійснюється відповідно до заздалегідь даного оригіналу, що підлягає репродукуванню. Під поліграфією слід розуміти також і галузь промисловості - поліграфічну промисловість, що поєднує промислові підприємства, які виготовляють друковану продукцію (книги, газети, журнали, плакати, географічні карти і т.п.). Поліграфія або поліграфічна промисловість, є матеріально-технічною базою видавничої бази.

Поліграфія пройшла тривалий і складний шлях розвитку. Її технічною основою є винайдення близько 1440 Й. Гутенбергом книгодрукування. Уже в 16 в. поліграфія придбала характер розвитої мануфактури. В 19 в. з винаходом друкарської машини в поліграфії відбувається промислова революція, що ознаменована створенням поліграфічного машинобудування. У середині 20 в. у ході науково-технічної революції поліграфія розвивається за наступними напрямками: перехід до електронних способів виготовлення друкованих форм для всіх способів друку (використання комп'ютера для кольороподілу та фотонабору), широке застосування рольового офсетного друку на високошвидкісних машинах, створення автоматичних потокових ліній в оздоблювальних цехах, комплексна механізація й автоматизація всього виробництва, використання локальних та глобальних комп’ютерних мереж для передачі даних.

Технологія поліграфії містить три основні групи виробничих процесів: додрукарські (підготовчі), друкарські (власне сам процес друку) та післядрукарські (оздоблювальні). Додрукарські процеси спрямовані на виготовлення оригіналу макету, друкарської форми. Завдання друкарських процесів - отримання тиражних відбитків, що відтворюють оригінал. Оздоблювальні процеси завершують виготовлення друкованої продукції.

Додрукарські процеси включають усі процесі до стадії виготовлення друкарських форм. За допомогою комп'ютерів виготовляють орігинал-макет видання, якій потім переносять на друкарську форму. Текстова форма може бути отримана з типографського шрифтового методу ручного набору або ж за допомогою наборних машин (застарілий метод, зараз не використовується), комплектуючі літери й виготовляючи форму або її напівфабрикат (у вигляді, наприклад, фотокопії). Широке поширення одержали різні методи автоматичного набору. Ручні способи виготовлення ілюстрованої друкарської форми в сучасній поліграфії використаються як методи станкової графіки або для створення оригіналів, згодом відтворених фотомеханічним або іншим шляхом. Серед ручних способів високого друку найбільшою популярністю користуються гравюра на дереві, або ксилографія, ліногравюра; глибокого друку - різцева гравюра на металі, офорт, акватинта; плоского друку – літографія. Ілюстраційні форми виготовляють фотомеханічними методами (автотипія, фотоцинкографія, фотолітографія, фототипія і ін.), а також за допомогою електронних гравірувальних машин. Оригінал, що підлягає фотомеханічному репродукуванню, фотографують на репродукційному фотографічному апараті (напівтонові оригінали фотографують через растр). Негативне або позитивне зображення в копіювальних рамах копіюють на металеву пластину, на яку попередньо нанесений світлочутливий шар. Потім пластину піддають відповідній обробці й травленню в машинах для травлення. При відтворенні багатоколірних оригіналів виготовляють коліроподільні друкарські форми за допомогою коліроділильного фотографування або із застосуванням електронних коліроподілювачів - колірокоректорів.

Розрізняють 3 види друкарських процесів: друкування з формуванням зображення в фарбовому резервуарі (гектографія, туркинотипія); друкування з формуванням зображення на проміжній поверхні - формі (так звані класичні способи друку); друкування з формуванням зображення на сприймаючій поверхні (способи з електростатичним й електромагнітним переносом фарбового шару). Класичні способи друку розрізняються залежно від методу поділу друкуючих і пробільних елементів. Формування фарбового шару може здійснюватися як у процесі переміщення фарби крізь форму (трафаретний друк, ротатор), так і шляхом нанесення фарби на поверхню форми. В останньому випадку застосовується просторова (високий і глибокий друк) або фізико-хімічна (плоский друк) поділ друкуючих і пробільних елементів. У друкарських процесах, що використаються в сучасній поліграфії фарбове зображення переносять із форми на сприймаючу поверхню безпосередньо або ж за допомогою однієї (офсетний друк) або двох (орловський друк) проміжних поверхонь. Друкування здійснюється на друкарських машинах, які розрізняються за способом друку, за схемою побудови друкарського пристрою, за кількістю переносів фарбового шару, за типовою подачею сприймаючих поверхонь. Перед друкуванням проводиться ряд підготовчих процесів: розміщення, або спуск смуг форми, її закріплення, приводка, приправка. Сукупність формних і друкованих процесів й устаткування, що застосовується для них, яке призначених для відтворення малотиражної документації (звичайно інформаційного або управлінсько-адміністраційного характеру) називається оперативною поліграфією.

Характер оздоблювальних процесів залежить від виду друкованої продукції. Найбільш складні брошурувальні процеси, застосовувані в процесі виготовлення книг і журналів.

Поліграфічна промисловість. Поліграфічні підприємства залежно від характеру виробництва називаються друкарнями, типолітографіями, фабриками кольорового друку, офсетна фабрика й т.д.; підприємства, що поєднують кілька типографських процесів або видів друку, називаються поліграфічними комбінатами. За видом друкарської продукції, що випускається, підприємства можуть бути універсальними або спеціалізованими (газетні, газетно-журнальні, книжкові, картографічні й т. д.).