Островський Олександр Миколайович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Олександр Миколайович Островський (12 квітня 1823 - 14 лютого 1886) російський драматург.
Олександр Островський залишив помітний слід в історії мистецтва. Дослідники його літературного спадку зазначають, що він не лише розвинув традиції Фонвізіна, Грибоєдова, Гоголя, а й збагатив різножанровістю національну драматургію. Сатирична комедія, трагедія, соціально-психологічна драма, історична хроніка - ось діапазон його творчого доробку. До кращих здобутків світової драматургії можна віднести такі його п'єси, як "Гроза", "Таланти і шанувальники", "Безприданниця", "Вовки та вівці", "Снігуронька" тощо. Перу Олександра Островського належать блискучі переклади драм Шекспіра, Гольдоні, Сервантеса, Теренція та інших європейських класиків.
Дитинство майбутнього драматурга пройшло в середовищі, яке потім довго живило його творчу уяву. Народився він 12 квітня 1823 року в Москві. Предки його і по батьковій, і по материній лінії належали до духовенства. Блискуче закінчив духовну семінарію батько, але священиком не став, а зробив успішну кар'єру чиновника, отримавши дворянський титул. Куди б не переїздила родина Островських, вона завжди опинялася в тому купецько-міщанському оточенні, яке потім з такою глибиною і сарказмом змальовував драматург.
Ставши студентом юридичного факультету Московського університету, вразливий і темпераментний юнак невдовзі втрачає будь-яку цікавість до майбутнього фаху, а серйозно захоплюється театром. Тому вже з третього курсу залишає навчання: "Я з молодих літ кинув усе і весь віддався театру". Правда, років сім все ж довелося попрацювати в судах, що неабияк збагатило його і життєвими враженнями, і досвідом, давши реальне підґрунтя для багатьох п'єс.
14 лютого 1847 року в тісному колі друзів прочитав Островський свій перший твір під скромною назвою "Картина сімейного щастя". "З цього дня я став вважати себе російським письменником і без сумнівів та вагань повірив у своє покликання", згадував Олександр Миколайович. Як правило, він писав свої п'єси за два-три місяці, а то й кілька тижнів, хоча були винятки: наприклад, над п'єсою "Свої люди - розрахуємося" драматург працював майже чотири роки.
В російську літературу Олександр Островський увійшов за образним висловом критика М.Добролюбова, як розвінчувач "темного царства" - ницого міщансько-купецького середовища, де панували "безсилля і внутрішня нікчемність самодурства". Яскравим представником цього "царства" став Тит Титович Брусков з п'єси "У чужому банкеті похмілля"(1855), що стала першим серйозним успіхом драматурга. А далі було "Доходне місце" (1857) - п'єса, яку сучасники ставили в один ряд із комедією Грибоєдова "Лихо з розуму", і про яку захоплено відгукувався Лев Толстой: "Це величезна річ за глибиною, силою, вірністю сучасного значення..." Проте "Доходне місце" не було допущене цензурою на сцену через те, що Островський безжально викривав чиновників як хабарників і казнокрадів.
Вершиною драматургії Островського є "Гроза" - п'єса, що стала хрестоматійною завдяки своїм високим художньо-образним якостям, глибиною і влучністю психологічних характеристик її персонажів. М.Добролюбов у статті "Промінь світла в темному царстві" відзначав: "Гроза" - це, без сумніву, найрішучіший твір Островського; взаємні відносини самодурства і беззахисності доведені в ній до найтрагічніших наслідків... ". І водночас, зазначає критик, в "Грозі" ... є навіть щось освіжаюче й підбадьорююче. Це щось і є, на нашу думку, тло п'єси, яке виявляє хиткість і близький кінець самодурству. Потім сам характер Катерини, що змальований на цьому тлі, теж віє на нас новим життям, яке відкривається нам у самій її загибелі..." На думку Добролюбова, Катерина - це "крок вперед не лише в драматургічній діяльності Островського, а й в усій нашій літературі"!
"Гроза" міцно ввійшла в репертуар національних театрів. Зокрема, в Україні запам'яталася постановка цієї п'єси М.Крушельницьким у Харкові. Взагалі, п'єси Островського користувалися широкою популярністю на українській сцені. Гарячим пропагандистом його творчості був М. Садовський, який зіграв близько трьох десятків ролей із п'єс Островського. Його високо цінували Івана Франко і Панас Мирний, а для класика української драматургії Іван Карпенка-Карого творчість Островського була взірцем і школою. Та й сам Олександр Миколайович виявляв пильний інтерес до українського театру. Він, зокрема, переклав на російську мову комедію Г. Квітку-Основ'яненка "Щира любов".
П'єси Островського з успіхом витримали іспит часом. Вони й нині не сходять зі сцени провідних театрів світу, багато з них екранізовано.
