Музика
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
Му́зика(від грец. μουσική — мистецтво муз) - мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовому (ритм), звуковисотному, тембральному та інших відношеннях. Музичним звуком може бути практично будь-який звук, який має певні акустичні властивості, що відповідають естетиці відповідної епохи та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелом такого звуку може бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо.
Зміст |
[ред.] Музика та класифікація мистецтв
З точки зору класифікації мистецтв музика є:
- часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі, так само як і в театрі, літературі, танці)
- виконавським мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі)
- незображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, і архітектурні).
В той же час музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:
- зі словом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація),
- драматичною дією (театральні і кіно- твори),
- танцем і жестом (балет, пантоміма)
[ред.] Форма та зміст музики
Згідно радянського музикознавця Б.Асаф'єва, музика є мистецтвом смислу, що інтонується (рос. "искусство интонируемого смысла") (див. інтонація). Можливість передавати думки та емоції людини засобами музичного мистецтва обґрунтовувалась радянськими естетиками фізично та біологічно зумовленним зв'язком звукових проявів людини з його психічною діяльністю (особливо емоційною), а також активності звуку, як подразника та сигналу до дії. В деяких відношеннях музика вважається аналогічною мовленню людини, коли внутрішній стан людини та його відношення виражається за допомогою зміни ряду характеристик звучання його голосу при висловлюванні. Ця аналогія дає підстави говорити про інтонаційну природу музики. Зміст музики, згідно радянської естетики, складають художньо-інтонаційні образи, тобто відбиті в усвідомлених звучаннях результати відображення, перетворення та естетичної оцінки об'єктивної реальності людиною. (Музыкальная энциклопедия, 1981 р.)
Матеріальне втілення змісту музики, способом його існування є музична форма. В радянському музикознавстві музична форма вважалася другорядною по відношенню до змісту, проте пов'язаною зі змістом зворотнім зв'язком. Зміст і форма, таким чином, виступають як ідеальна та матеріальна сторона музичного твору.
В той же час на думку багатьох західноєвропейських митців, а також музикознавців пострадянського простору, музика не мусить містити нічого, окрім власне музичних звуків. В цьому випадку поняття змісту і форми музики є тотожними. Таке сприйняття музики було характерне і ряду композиторів 20-го століття, напр. І. Стравінського.
З огляду на існування протилежних поглядів на зміст музики видається логічним також припущення, що музика може як містити певний зміст, що знаходиться поза межами власне акустичного явища, так і не містити його.
[ред.] Історія розвитку
[ред.] Становлення музичного мистецтва
Відносно походження музичного мистецтва в 19-20 століттях були висунені різні гіпотези, згідно яких витоками мистецтва були інтонації збудженого мовлення (Г.Спенсер), спів птахів та тварин (Ч.Дарвін), ритми роботи первісних людей (К.Бюхер), їх звукові сигнали (К.Штумпф), магічні заклинання (Ж.Комбар'є). В сучасній науці, що спирається на археологічні та етнографічні данні вважається, що музика розвивалася і поступово виділилася із первісного синкретичного прамистецтва, що містило в собі зародки танцю, поезії та інших видів мистецтва.
Виділення музики в самостійний вид мистецтва відбувалося в період розкладу первісного строю. В цю епоху в міфах різних народів фіксують уяву про музику як могутню силу, що здатна керувати природою, приборкувати тварин та зцілювати людей.
Музична культура рабовласницьких та ранньофеодальних країн стародавнього світу характеризується широкою діяльністю професійних музикантів, що служили в храмах, при дворах знаті, брали участь в масових обрядах. Вперше окрім практичної та духовної функції в музики починає відособлюватися естетичні функції - так в Стародавній Греції проводились змагання музикантів, що виконували піснеспіви та інструментальні п'єси). Розвиваються різні пісенні пісенні і танцювальні жанри, в багатьох із них музика, поезія і танець зберігають первісну єдність. Виникають перші системи нотної фіксації (клинописна, буквенна), хоча переважаючою формою зберігання залишається усна. Виникають перші музично-естетичні вчення (напр. в Китаї - Конфуція, В Греції - Піфагора, Платона, Аристотеля, в Римі - Лукрецій Кар). Музика розглядається на практиці і в теорії як вид діяльності, близький науці, ремеслу, релігії, як засіб впливу на природу (магія) та людину (виховання моральних якостей), в зв'язку з чим встановлювалась сувора суспільна або державна регламентація використання музики різних видів (в т.ч. окремих ладів)
[ред.] Музика в епоху середньовіччя
В епоху середньовіччя в Європі складається музична культура нового типу - феодальна. Оскільки панівною в усіх сферах життя в цю епоху є церква, професійне музичне мистецтво концентрується в храмах та монастирях. В 6-7 ст. в Західній Європі формується суворо регламентована система одноголосної духовної музики (т.зв. Григоріанський спів). Перехід від невменної нотації до лінійної, що була винайдена Гвідо д'Ареццо в X столітті і дозволяла значно точніше фіксувати висоту тонів сприяла закріпленню та розповсюдженню традицій та еталонів. На початку другого тисячоліття зароджується багатоголосся Формуються нові жанри вокальної та вокально-інструментальної (хор та орган) музики - органум, мотет, пізніше - меса. В Візантії та, пізніше Київській Русі духовна музика складає систему т.зв. Знаменного співу, який фіксувався спеціальною крюковою нотацією. Як і Григоріанський спів, знаменний був заснований на діатонічних ладах.
Поряд з духовною музикою розвивається також світське музикування - початково серед придворних музикантів, пізніше - напівпрофесійне мистецтво лицарів - трубадурів і труверів во Франції, менестрелів в Німеччині, серед міських ремісників тощо. До побуту входять нові інструменти, значна їх частина приходить зі Сходу, виникають інструментальні ансамблі. В селянському середовищі розвивається фольклор, розповсюджується також мистецтво народних артистів, як правило широкого "профілю" (на Русі - скоморохів).
[ред.] Музика в епоху Відродження
В епоху Відродження в Західній та центральній Європі феодальна музична культура починає перетворюватись на буржуазну. На основі ідеології гуманізму розквітає світське мистецтво. Музика поступово вивільняється від суворих канонів, починає проявлятись індивідуальне начало. В професійній музиці досягає своєї вершини хорове багатоголосся в жанрах меси, мотета, та світських пісень, де використовуються складні поліфонічні прийоми (т.зв. поліфонія строгого стилю). Виникають композиторські школи (нідерландська, римська, венеціанська та ін.) На Русі тенденції Відродження в музичному мистецтві проявляються після звільнення від татаро-монгольського іга. Розквітає мистецтво знаменного співу, народна музика.
[ред.] Музика в епоху Просвітництва
Процес переходу в Європі від музичної культури феодального типу до буржуазної продовжується впродовж 17-18 століття. Остаточно закріплюється загальне панування світської музики. Її зміст охоплює широке коло тем і образів, в т.ч. філософських, історичних, сучасних, громадянських. Поряд з музикуванням в аристократичних салонах розвивається публічне музичне життя. Відкриваються постійно діючі музичні установи - оперні театри, філармонічні товариства. Вдосконалюються струнні та духові музичні інструменти. Розвивається нотний друк.
В композиторській творчості цей період представлено такими художніми стилями, як класицизм, бароко, рококо. Поряд з існуючими вже монументальними жанрами меси та ораторії в цей період виникає і невдовзі стає провідним принципово новий жанр - опера. В кінці цього періоду починається формування симфонії та балету. Паралельно з розквітом поліфонії вільного стилю, що приходить на зміну поліфонії строгого стилю, в побутовій танцювальній, а пізніше в професійній музиці зароджується гомофонно-гармонічний склад (див.фактура (музика)).
В країнах, де в цей час триває процес становлення націй (Італія, Франція, Англія, частково Німеччина) формуються високорозвинені національні музичні культури. Так в Італії зароджуються опера, ораторія і кантата, оновлюється інструментальна музика (творчість А.Вівальді, Кореллі). Во Франції - опера-балет (Ж.Б.Люллі), нові форми клавірних мініатюр (творчість Рамо та Куперена); в Англії - клавірна школа верджиналістів. Вершиною композиторської музики цього періоду вважають творчість видатного німецького композитора Й.С.Баха. З його ім'ям пов'язують також початок панування в європейській музиці рівномірної темперації.
В українській та російській музиці цього періоду продовжується розвиток хорових жанрів - хорових концертів (творчість М.Березовського, Д.Бортнянського та А.Веделя). В культовій музиці розквітає партесний спів. В Росії з'являються також перші опери, написані за взірцем італійських.
[ред.] Віденський класицизм
Видатним досягненням другої половини 18 ст. є формування Віденьскої класичної школи, представниками якої є Й.Гайдн, В.Моцарт та Л.ван Бетховен. Саме в цей період в основному сформувався склад сучасного симфонічного оркестру, жанри симфонії, сонати, тріо, квартету та квінтету. В сонатному allegro зароджується, а пізніше, в творчості Бетховена формується новий метод музичного мислення - симфонізм. Суттєвого реформування в творчості В.А. Моцарта та К.Ф. Глюка зазнає оперний жанр, долаючи закостенілу умовність аристократичної опери. В творчості К.Ф. Глюка та Л.ван Бетховена відособлюється в якості самостійного жанру балет.
[ред.] XIX століття
Розвиток європейської музики кінця 18 - початку XIX століття проходить під впливом Великої французької революції, яка не тільки породжує цілу хвилю масово-побутової музики (марші, героїчні пісні, в т.ч. Марсельєзу), але й знаходить відгук в усіх музичних жанрах. Цей процес проходить на тлі та під впливом активної демократизації всього суспільного та музичного життя, подолання станових меж, що дістались у спадок від феодалізму. З аристократичних салонів музика виходить на більш широкі площадки, доступні широкому колу слухачів. Виникає цілий ряд нових музичних закладів, зокрема консерваторій у Празі, Варшаві, Будапешті, Відні, пізніше - в Москві та Петербурузі). З'являються музичні газети та журнали. Музичне виконавство остаточно відділяється від творчості, як самостійної музичної діяльності. Починається процес комерціоналізації музики.
В композиторській творчості 19 століття стверджується романтизм. На відміну від класицизму, романтизму характерні: загострена увага до емоційного світу людини, індивідуалізація та драматизація лірики, протиставлення особистості дійсності, ідеалу та реальності, інтерес до національної своєрідності, звернення до історичних, легендарних та народно-побутових сюжетів, більш вільна трактовка музичних жанрів та стремління до синтезу мистецтв, з чим пов'язаний розвиток програмної музики. Спостерігається активне становлення нових національних музичних культур - польської (творчість Ф.Шопена), угорської (Ф. Ліст), норвезької (Е.Гріг), чеської (А.Л. Дворжак), російської (М.І. Глінка, пізніше - П.І. Чайковський та композитори "Могучої кучки"), пізніше - української (М.В. Лисенко).
З середини 19 століття виникає жанр оперети. В професійній творчості виділяється самостійна лінія "легкої музики". (напр. вальси І.Штрауса). Народжується естрадна музика, як самостійна галузь музичної діяльності.
[ред.] XX століття
В кінці 19 - початку 20 століття в європейській музиці починається новий період, що відповідає початку імперіалізму. Цей період характеризується інтенсивними пошуками нових засобів виразності, експерементів, великою кількістю стильових течій.
Характерним для світової історії стає тісна взаємодія культур різних країн світу, які до цього моменту розвивалися відокремлено. Європейська музика зазнає значного впливу музичних культур народів східної Азії (особливо японської в творчості Дж. Пуччіні, К. Дебюсі), Латинської Америки, Африки (джаз).
[ред.] Академічна музика першої половини століття
В першій половині 20 століття поряд з продовженням традицій пізнього романтизму (творчість Г. Малера, Р. Штрауса, С.Рахманінова, К. Шимановського) виникають нові стильові напрямки - імпресіонізм (К. Дебюссі, частково М. Равель), експресіонізм (А.Шенберг, А.Берг), неокласицизм (П. Хіндеміт, частково І. Стравінський), все більше відособлюються індивідуальні композиторські стилі. Значну увагу композитори приділяють дослідженням глибинних пластів музичного фольклору та його інтеграцію в композиторську творчість (Бела Барток, рання творчість І. Стравінського, частково Г.Свірідова, В.Лютославського, українських композиторів Б.Лятошинського та Л.Ревуцького.
Інтенсивні пошуки нових композиторських засобів приводять до значного розширення поняття та застосування тональності, а в творчості ряду композиторів - до повної відмови від тональної системи (див. атональність), та винайдення нових засобів звуковисотної організації, напр. додекафонії, а пізніше - серіалізму.
Велике значення для розвитку музики мала поява та розповсюдження звукозапису та кіно. З'являються перші електроінструменти, що відкривають новий погляд на природу й можливості звуку (див. електронна музика). В 1920-х роках футуристи здійснюють спроби залучення до музичного мистецтва шумових звуків. В 1940-х роках розвиток техніка звукозапису відкриває новий напрямок - конкретну музику.
[ред.] Популярна музика
Радикальні зміни в соціально-економічному устрої відкрили нову епоху в розвитку масової культури, що включила до себе цілу низку музичних напрямків.
 |
Цю секцію необхідно дописати чи вдосконалити. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
[ред.] Класифікація
[ред.] Основні типи
Багатоманіття видів музики можна звести до чотирьох основних типів.
- музика фольклорного типу (архаїчний фольклор; селянські пісенно-інструментальні традиції; сучасний міський фольклор; вироджений фольклор - адаптації на професійний лад народних зразкі);
- музика розважального (менестрельного) типу (розважальна музика від середньовічних скоморохів та менестрелів до сучасної естради);
- мистецтво канонічної імпровізації (літургічні співи, традиційні неєвропейські імровізаційні цикли)
- опус-музика (європейська авторська композиція XI-XX століть, одним з основних понять якої є «opus» - оригінальний твір, зафіксований у нотному тексті).
[ред.] Список напрямків
- Народна музика
- Академічна музика
- Бароко
- Класицизм
- Романтизм
- Імпрессіонізм
- Експрессіонізм
- Неокласицизм
- Авангард
- Постмодернізм
- Джаз
- Релігійна музика
- Традицiйна естрада
- Популярна музика (поп-музика)
- Рок-музика
- Важкий метал (музика), Хеві метал (Heavy Metal)
- Блек метал (Black Metal)
- Готичний метал (Goth Metal)
- Грайндкор (Grindcore)
- Дарк метал (Dark Metal)
- Дум метал (Doom Metal)
- Дез метал (Death Metal)
- Металкор (Metalcore)
- Ню-метал (Nu Metal)
- Павер метал (Power Metal)
- Прогресивний метал (Progressive Metal)
- Паган метал (Pagan Metal)
- Спід метал (Speed Metal)
- Треш метал (Thrash Metal)
- Фолк метал (Folk Metal)
- Панк рок
- Ню-вейв
- Ой
- Поп-панк
- Пост-панк
- Ска
- Гранж
- Готік-рок
- Хардкор (Hardcore)
- Мош (Mosh)
- Меткор (Mathcore)
- Емо (Emo)
- Важкий метал (музика), Хеві метал (Heavy Metal)
- Альтернативна музика
- Електронна музика
- Ембієнт
- Індастріал
- Техно(Techno)
- Електро(Electro)
- Транс(Trance)
- Ейсід джаз(Acid jazz)
- Техно-рок(Techno-Rock)
- Транс-електро(Trance-Electro)
- Даб(Dub)
- Драм енд Бейс(Drum & Bass)
- Фанк(Funk)
- Хаус(House)
- Хард Хаус(Hard House)
- Джангл(Jungle)
- Хардстайлтек(Hardstyletek)
- Ню Едж(New Age)
- Електронна музика
[ред.] Дивись також
[ред.] Українська музика
[ред.] Ресурси Інтернет
[ред.] Джерела
- Музыкальная энциклопедия, М.1981
- Т.В.Чередниченко. МУЗЫКА В ИСТОРИИ КУЛЬТУРЫ, ISBN 5-87859-002-6
