Футуризм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Футуризм, аванґардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на поч. 20 в. гол. в Італії й Росії. Творцем його уважають італ. письм. Ф. Марінетті, який 1909 опублікував у франц. газ. «Ле Фіґаро» «Маніфест футуризму». Гол. завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у 19 в. мист. форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі, який у малярстві виявився фантастичними формами й кольорами, а в літературі, особливо в поезії, т. зв. «заумною мовою» — творенням нових звуків-слів, часто без жадного глузду. Характеристичною прикметою Ф. була тематика урбанізму й індустріялізації, що мала віддати ідеї й дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені усталеним естетичним смакам, часто з метою «епатувати буржуа», провокувати його всілякими вигадками й деформаціями.
До першої світової війни Ф. на індустріально відсталій Україні не мав сприятливого ґрунту. Але вже 1913 лідер укр. Ф. М. Семенко видав зб. поезій „Prèlude", a 1914 — «Дерзання» і «Кверофутуризм»; за pp. революції він видав ще 8 зб. Активний організатор, він був засновником низки укр. футуристичних угруповань і журн.: «Флямінґо» (1919 — 21), «Аспанфут» (1921 — 24) у Києві, а після переїзду до Харкова ж. «Нова Ґенерація» (1928 — 30). Під тиском панівної ком. ідеології журнал змушений був стати бойовою трибуною «пролет. мистецтва» і від деструкції перейти до пропаґанди конструктивізму й супрематизму (низку ст. надрукував у «Новій Ґенерації» К. Малевич), а потім був зовсім заборонений. До «Нової Ґенерації» належали, крім М. Семенка, поети Г. Шкурупій, О. Влизько, М. Скуба та ін., теоретик О. Полторацький. Деякий час під впливом Ф. був М. Бажан. Близько до Ф. стояв В. Поліщук, що на футуристичній основі намагався створити власний напрям «динамічного спіралізму». Футуристи не мали такої видатної позиції в укр. літературі своєї доби, як символісти чи неокласики, проте вони активізували поезію новими темами й формами, а передусім експериментаторством. «Нова Ґенерація» пропаґувала модерні зах.-евр. напрями (дадаїзм, сюрреалізм), що суперечило настановам офіц. критики, і журн. перестав існувати ще до заг. ліквідації літ. орг-цій 1932.
Крім згаданих, існували ще й менші льокальні гуртки футуристів: у Харкові «Ком-Космос» (1921), в Одесі «Юголіф» (з участю місц. рос. футуристів), у Москві «СІМ» («Село і місто», 1925), що об'єднувало укр. письм. в РСФСР. Органами Ф. у 1920-их pp. були ще «Семафор у майбутнє», «Катафалк искусства» (рос. мовою) і «Гольфштром».
У мистецтві, крім О. Архипенка, що від 1906 перебував поза Україною і був ближчий до конструктивізму, ніж до Ф., до цього останнього належали О. Екстер, О. Богомазов, почасти А. Петрицький, брат М. Семенка Василь, В. Єрмилов, К. Малевич, Є. Прибильська, Є. Сагайдачний, О. Сорохтей, графік П. Ковжун, чл. укр. футурист, гуртка в Києві і група мистців з кола «Нової Ґенерації».
Література: Лейтес А. Яшек М. Десять років укр. літератури, т. І, X. 1928; Гординський Я. Літ. критика підсоветської України. Л. — В. 1939; Luckyj G. Literary Politics in the Soviet Ukraine, 1917 — 34. Нью-Йорк 1956; Маркаде В. Укр. внесок до авангардного мистецтва поч. 20 століття. Сучасність, ч. 7 — 8. Мюнхен 1980.
 |
Це незавершена стаття з Енциклопедії українознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
