Рококо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Рококо, антагоністичний стиль до бароко, що в першій пол. 18 в. дійшов (з Франції і Австрії) на Україну — до Києва, Львова, а звідси у 1760 — 1770-их pp. поширився по всій території. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilite») бароко чи рації («raison») класицизму.

Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаку, у мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними а химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів) при чому скульптура (перев. поліхромована) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»). У добу рококо широко розвинулося мист. ремесло — ювелірство, порцеляна, меблі.

Кращі зразки архітектури доби рококо на Україні: Покровська (1766) і Набережно-Миколаївська (1772 — 1774; архітект І. Григорович-Барський) церкви на Подолі, Лаврська дзвіниця (1731 — 1745; архітект Й. Шедель), Андріївський собор (1747 — 53; архітект Б. Растреллі) — у Києві, ратуша в Бучачі (1751) і катедра св. Юра у Львові (1745 — 1770; Б. Меретина-Мардерера), собор Різдва Богородиці в Козельці на Чернігівщині (1752-1763; архітект А. Квасов і І. Григорович-Барський), собор Успіння Почаївської Лаври (1771-1783; архітект Ґ. Гофман), Римо-Католицький костьол Домініканів (1745 — 1749; архітект А. Мощинський і Т. Таловський) у Тернополі й (1747-1764; архітект Я. де Вітте) костьол Домініканів у Львові, парафіяльний костьол у Холмі (1753).

Центром розвитку скульптури рококо був Львів. У добу раннього рококо тут працювали перев. майстрі нім. походження, автори численних статуй, що прикрашали Римо-Католицьке костьоли: Т. Гуттер, К. Кученратнер (костьол Бернардинів у Львові), Т. Фершер (у Белзі), Ю. Маркварт (у Жовиві і костьол Єзуїтів у Львові) та ін. З 1740-их pp. перев. у палацовій скульптурі працювали майстрі французи (Лябен) або франц. школи (палаци у Підгірцях, Рівному, Олеську, Жовкві й ін.). Визначними представниками пізнього рококо були С. Фессінґер (кам'яна статуї на фасадах костьолів У Підгірцях, Домініканів і Марії Магдалини у Львові), А. Осинський (вівтарні фігури в костьолах Бернардинів у Збаражі, Домініканів у Львові та ін.) і Й. Пінзель (скульптури для фасади катедри св. Юра і Розп'яття для костьолу св. Мартина у Львові, для ратуші й церкви у Бучачі, костьолу в Монастириськах, барельєфів у церкві й костьолі в Городовиці та ін.). До цього періоду належить серія фігур під барабаном бані костьолу Домініканів у Львові колективної роботи. В останньому етапі розвитку скульптури рококо, в нін. 1760-их pp., працювали уже перев. місц. майстрі: С. Стражевський, М. Філевич, М. Полейовський, Й. Оброцький та ін., гол. при оздобленні катедри св. Юра і переобладнанні Римо-Католицької катедри у Львові, а також у Перемишлі, Почаєві, Володаві й ін.

Стиль рококо вніс істотні зміни як у побудову, так і в декорацію іконостасів. Іконостаси рококо не мають суцільної площі і не зберігають симетрії та структурної логіки. Як декоративні елементи (або замість ікон) подекуди з'являються скульптурні зображення. Тлом для орнаментики царських врат виступає решітка або штахетка, виноградну лозу замінюють мушлі або арнамент з тонких вигнутих галузок, перестилізованих на зразок мушлів, а також орнамент у формі вогника, гусениці тощо. Кращі іконостаси доби рококо були у Києві в церквах: Успенській на Подолі, Щекавицькій, Петра і Павла, Георгіївській, Трьох Святителів, Видубецького Михайлівського монастиря, деяких церков Лаври; також у Ромні (1764), Ізюмі, Лохвиці, Гадячому, Козельці, Чемерисах Волоських (1766), Яришеві (1768), Печанівці (1771) та ін.; на Волині в Борках б. Крем'янця і Жолобках б. Шумського. В Галичині у Львові в катедрі св. Юра, у церквах Успенській, Миколаївській і св. Духа, у Миколаївській церкві в Золочеві (1765), Бродах, Романові, у Покровській церкві в Бучачі, у Білій, Галичі, Новиці, Болехові, Креховичах (з фігурним Преображенням Господнім), Пійлі, Підбірцях, Жиравці (1770), Руданцях, Нагірцях, Зборові, Пикуловичах, Гриневі (фігурний Юрій Переможець), Скваряві Новій та ін. Іконостаси виготовляли столярно-різьбарські майстерні Києва, Чернігова, Львова, Жовкви й ін. Вплив стилю позначився і на іконописі. Зокрема у церквах у Сорочинцях, Березні («Гріхопадіння»), Св.-Покровських церквах у Межиріччі («Сон Якова», «Зішествіе в пекло», «Видіння Савла», «Усікновенія») і в Смілі (евангелисти, життя мучениці Варвари), фрески у Троїцькому монастирі в Чернігові («Видіння Савла») та ін. У графіці помітний вплив Р. у І. Филиповича (орнаментика на портреті І. Сапіги) й ін.; у ґравюрі у І. Зарицького, чернігівського ґравера на міді (Богородиця в картуші) та ін.

У мист. промислі поряд ремісничих центрів і організацій, виникли гетьманські меблярські майстерні на Чернігівщині й маґнатські у Карці та ін. У меблярстві працювали майстрі-різьбарі з Глухова, Ніжина, Одеська. Меблі доби Р. легкі, малі, м'які, вигнутої форми, мальовані білим з золоченою різьбою. Основний декоративний мотив — мушля. Порцеляну є стилі Р. виробляли фабрики у Корці, Волокитині та ін. за зразками севрських виробів (див. стор. 2 270-71). Високий мисг. рівень виявляло ювелірство доби Р.

Література: Січинський В. Історія укр. мистецтва. І. Архітектура. Нью-Йорк 1956; Мистецтво другої пол. XVII — XVIII ст. у Історії укр. мистецтва в 6 тт., т. III. K. 1967; Драган М. Укр. декоративна різьба, К. 1970; Петренко М. Укр. золотарство XVI — XVIII ст. К. 1970; Tomkiewicz W О potrzebie integracji badań nad rokokiem у КН. Grarice sztuki. В. 1972.