Козацьке військо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

КОЗÁЦЬКЕ ВÍЙСЬКО – збройні сили українського козацтва в 16-18 ст. К.В. виникло в кінці 15 – на поч. 16 ст. в ході тривалої боротьби українського народу проти феодального гноблення, а також проти польсько-литовських загарбників і турецько-татарської агресії. Найпершою організаційною формою К.В. були окремі загони – ватаги. Після об’єднання ватаг навколо Запорізької Січі до кінця 16 ст. утвердилися основні принципи комплектування і мобілізації К.В., характер його організаційної структури, система керування та забезпечення, намітилися основні напрями його стратегії і тактики. Від Запорізької Січі К.В. дістало назву Запорізького війська. Згодом не лише за порогами, а й в Середньому Придніпров’ї сформувалися козацькі частини. Населення, що покозачилося, організовувалось на зразок Запорізького війська. З середини 17 ст. козаків, які жили за межами володінь Запорізької Січі, називали городовими, на відміну від запорожців – низових. Кожний козак був зобов’язаний відбувати військову службу. В 16 – 1-й пол. 17 ст. до К.В. приймали кожного охочого, незважаючи на його станову належність. В цей час у військо вступали переважно селяни-втікачі та міська біднота, щоб позбутися феодально-кріпосницького гноблення. Після 1654 р. вступ до К.В. феодально залежних селян на Лівобережній і Слобідській Україні був поступово заборонений і замінений набором козаків, записаних у козацькі компути (списки). Вільний вступ до К.В. найдовше зберігався на Запорізькій Січі.

З часів свого виникнення К.В. вело невпинну боротьбу проти польсько-шляхетських загарбників, турецько-татарської агресії, а згодом – московського зазіхання. Щоб підірвати силу опору козацтва і ослабити визвольний рух українського народу, польсько-шляхетський уряд створив із заможних козаків у 70-х рр. 16 ст. т.зв. реєстрове К.В., надавши цим козакам деяких прав та привілеїв і встановивши їм платню. Проте спроби використати реєстровців для придушення народних рухів успіху не мали. Переважна більшість не включених у державний реєстр, т.зв. нереєстрових козаків, не визнавала влади шляхетської Польщі і йшла на Запорізьку Січ. Спираючись на Січ, як на свій організаційний військовий центр, нереєстрове К.В. з кінця 16 ст. об’єднало розрізнені антифеодальні виступи селян та міської бідноти в єдиний визвольний рух, який набрав характеру народної повстанської боротьби. Селянсько-козацькі повстання кінця 16 – 1-ї пол. 17 ст. та численні спільні козацькі походи запорожців та донських козаків проти турецько-татарських агресорів сприяли дальшому розвиткові та удосконаленню організаційних форм К.В. й зростанню його ролі у визвольній боротьбі українського народу.

Основна бойова сила українського козацтва в кінці 16 – 1-й пол. 17 ст. – піхота. Кінноти, як окремого роду військ, у К.В. до середини 17 ст. не було. Козацька піхота відзначалася високими бойовими якостями. Польський мемуарист Я.Собеський, який спостерігав дії козацької піхоти під час Хотинської війни 1620-1621 рр., назвав її найсильнішою у світі. Піхота обслуговувала козацький флот, що також відзначався високими бойовими якостями. Маючи різноманітну зброю близького і далекого бою, К.В., яке сучасники називали “вогнистим” або “рушничним”, особливо добре було забезпечене вогнепальною зброєю – мушкетами, пістолями, перевершуючи в цьому західноєвропейські армії. Серед холодної зброї перше місце належало шаблі, що була символом військової доблесті козака. У рукопашному бою козаки також застосовували списи, ножі, мечі, келепи (бойові молотки). Проти ворожої кінноти розкидали “якірці” або “рогульки”. Крім того, на озброєнні К.В. довгий час зберігався стародавній лук зі стрілами. Артилерія (армата), як окремий рід військ, з’явилася у козаків з 2-ї пол. 16 ст. Вона мала важкі і середні калібри, але особливо поширеними були легкі рухливі гармати – фальконети. Кількістю і майстерністю бойового застосування артилерії козаки переважали польсько-шляхетське військо. Хоч допоміжні війська не були окремими формуваннями в К.В., однак вони були досить численні і складалися з погоничів, фахівців для ремонту гармат, ручної зброї, побудови укріплень тощо.

Організаційними і тактичними одиницями К.В. були полк, сотня, курінь. Командний склад становила козацька старшина. Полк налічував тисячу і більше чоловік. Ним командував полковник, сотнею – сотник, курінь очолював курінний отаман. Головнокомандуючим усього К.В. був гетьман. З середини 17 ст. на Запорізькій Січі обирався кошовий отаман, який у поході підлягав гетьманові. При гетьманові була генеральна старшина, при полковнику – полкова, при сотнику – сотенна. Старшина, зокрема гетьман, обиралася на козацькій раді. Пізніше полковників і сотників призначав гетьман. Старшині при обранні надавалися символи її влади: гетьманові – булава і бунчук, полковникові – пернач, який був не лише ознакою влади, а й бойовою зброєю.

Складні умови життя, героїчна боротьба проти іноземних загарбників та феодально-кріпосницького гніту, постійна небезпека військових нападів, виробили у козаків високі моральні й фізичні якості. К.В. відзначалося стійкістю в боях, винятковою здатністю переносити важкі переходи в найнесприятливіших умовах, а також твердою і суворою дисципліною. К.В. були властиві взаємодопомога і взаємовиручка, широка ініціатива окремих бійців і загонів та методи партизанської боротьби – маневрування, мобільність, динамічність, раптові напади, засідки, нічні рейди.

Найяскравіший період в історії К.В. пов’язаний із визвольною боротьбою українського народу 1648-1654 рр. Загін запорозьких січових козаків на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким та реєстрові козаки, що повстали в Кам’яному Затоні і приєдналися до запорожців, були бойовими силами, що розпочали визвольну боротьбу. Рушійною силою цієї боротьби було поневолене селянство. Повстанську армію Б.Хмельницький за допомогою козацької старшини сформував протягом 1-го року війни з козацьких і селянських загонів. До осені 1648 р. чисельність повстанської армії, що дістала назву Запорізького війська, досягла 150-200 тис. чоловік. Під час народно-визвольної війни завершилося удосконалення організаційних форм К.В. У зв’язку з масовим покозаченням селянства зріс кількісний склад полків і сотень, які стали не лише військово-тактичними, але й адміністративно-територіальними одиницями. Основним формуванням повстанської армії, головною її ударною силою залишалася піхота. Однак Б.Хмельницький, з метою протистояти польсько-шляхетському війську, почав формувати козацьку кінноту, що невдовзі склалася в окремий рід війська.

Після 1654 р. К.В. становило автономну частину російських збройних сил. Чисельність українського К.В. за Березневими статтями 1654 р. мала дорівнювати 60 тис. чол. У 2-й пол. 17 ст. українські збройні сили складалися з 10 лівобережних козацьких полків, 5 слобідських полків і війська Запорізької Січі. Пізніше було створено охотницьке (наймане) козацьке військо з піхотних (сердюки) і кіннотних полків. Головнокомандуючим українського К.В. під час війни був російський воєвода, який також очолював російські збройні сили, що брали участь у воєнних діях. Лівобережним і охотницьким К.В. командував безпосередньо гетьман, військом Запорізької Січі – кошовий отаман, слобідські полки підлягали російському командуванню. У 60-80-х рр. 18 ст. царський уряд скасував політичну автономію Лівобережної і Слобідської України, одночасно ліквідувавши збройні сили українського козацтва. На поч. 18 ст. було встановлено контроль над К.В. У 1706 р. керівництво ним доручили командирові т.зв. Української дивізії. В подальшому царський уряд зменшив кількісний склад К.В. і поступово перетворив козацькі військові частини на регулярне військо російської армії. В 1765 р. слобідські козацькі полки замінені гусарськими полками. Після зруйнування Запорізької Січі (1775 р.) було ліквідоване Запорізьке військо. У 1783 р. царський уряд перетворив лівобережні козацькі полки на регулярні частини російської армії.

ДЖЕРЕЛА:

1.Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.

2.Рад. енциклопедія історії України.- К., 1970.- т.2.