Шнітке Альфред

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Альфред Гаррійович Шнітке (нім. Alfred Schnittke, 1934—1998) — радянський і російський композитор, піаніст, теоретик музики і педагог, один з найбільш значних музичних діячів кінця XX століття.

Зміст 1 Біографія 2 Творчість 3 Творча cпадщина 4 Джерела 5 Бібліографія

[ред.] Біографія

Альфред Шнітке народився 24 листопада 1934 р. в місті Енгельс в Республіці німців Поволжья (пізніше Саратовська область СРСР). Музична освіта для нього почалася в 1946 р. у Відні, куди його батько, перекладач і журналіст, відряджався після Великої вітчизняної війни.

У 1958 році Шнітке закінчив Московську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського по классу композиції Є.К.Голубєва, в 1960-му був прийнятий в Союз композиторів, в 1961-му закінчив аспірантуру при консерваторії по класу композиції і зайнявся викладацькою діяльністю (інструментування, читання партитур, поліфонія, композиція).

З 1961 по 1972 р. Шнітке викладав в Московській консерваторії. У подальші декілька років заробляв собі на життя в основному написанням музики до фільмів.

У 1990 р. композитор разом з сім'єю переїхав до Німеччини. Почав викладати в Гамбургській консерваторії.

Останні роки життя Шнітке були ознаменовані різким погіршенням здоров'я. Композитор переніс три інсульти, але проте до кінця зберігав творчу активність. Шнітке помер в Гамбурзі 3 серпня 1998 р. Похований в Москві, на Новодєвіч'єму кладовищі.

[ред.] Творчість

Шнітке – головна фігура «радянського музичного авангарду», разом з Е.В.Денисовим і С.А.Губайдуліной (див. Авангард в російській музиці). Для його стилю починаючи з другої половини 1970-х років характерне поєднання різноманітної сучасної композиторської техніки на основі висунутої їм самим концепції «полістілістіки» (видатний музичний аналітик, Шнітке неодноразово публікував свої теоретичні нариси, зокрема присвячені Шостаковичу і Стравінському). Відповідно до цієї концепції йдеться про вираз «нової плюралістичної музичної свідомості», яка «в своїй боротьбі з умовностями консервативного і авангардного академізму переступає через найстійкішу умовність, – поняття стилю як стерильно чистого явища». Як основні форми прояву цієї тенденції виділяються принцип цитування і принцип алюзії (стилістичного натяку, гри в стиль).

(стилістичного натяку, гри в стиль). Полістілістіка вирішує і припускає інтеграцію «низького» і «високого», «банального» і «вишуканого». «Суб'єктивна пристрасність авторського вислову підкріплюється документальною об'єктивністю музичної реальності, представленої не тільки індивідуально-відображено, але і цитата».

Даний вислів композитора (що відноситься до початку 1970-х років) найкращим чином описує той стиль, в якому він працював до кінця своїх днів. Воно пояснює і причину, по якій серед всіх радянських авангардистів Шнітке користувався найбільшою популярністю як в Росії, так і на Заході: включення «чужого слова» робило музику доступнішої слухачеві, а публіцистичний пафос багатьох творів композитора додатково підсилював цю якість. Крім того, в творах композитора часто відчутне «театральне» начало, можливо, йде від його роботи в прикладних жанрах і що повідомляє музиці характер «звукового дизайну» – як би коментаря до якоїсь події.

[ред.] Творча cпадщина

Опери:

• Життя з ідіотом (1991)
• Історія доктора Фаустуса(1991-1994)

Балети:

• Лабірінти (1971)
• Пер Ґюнт (1986)

Хорові твори:

• Кантата «Пісні про війну і мир» (1960)
• Реквієм (1974—1975)
• 12 Покаянних псалмів
• Концерт для хору

Симфонічні твори:

9 симфоній:

• 1-а Симфонія (1972—1974, чотири частини)
• 2-а Симфонія (1979—1980, шість частин), «St. Florian»
• 3-а Симфонія (1981, чотири частини)
• 4-а Симфонія (1984), для Солістів, камерного хору та камерного оркестру (Text: Ave Maria),
• 5-а Симфонія (1988) = Concerto Grosso №4
• 6-а Симфонія (1992, чотири частини)
• 7-а Симфонія (1993, три частини)
• 8-а Симфонія (1994)
• 9-а Симфонія (1996-98) (незакінчена)

Шість кончерто гроссо

1. Concerto grosso № 1 (1977)
2. Concerto grosso № 2 (1981-1982)
3. Concerto grosso № 3 (1985)
4. Concerto grosso № 4 – V Symfonia (1988)
5. Concerto grosso № 5 (1991)
6. Concerto grosso № 6 (1993)

• Чотири афоризми для оркестру
• Камерна музика
• Pianissimo для оркестру (1968)
• Passacaglia для оркестру (1979-1980)
• Чотири афоризми для оркестру (1988)
• Монолог для альта і смичкового оркестру (1989)

Концерти для інструментів соло з оркестром:

• I Концерт для скрипки з оркестром (1957)
• II Концерт для скрипки з камерним оркестром (1966)
• III Концерт для скрипки з камерним оркестром (1978)
• IV Концерт для скрипки з оркестром (1984)
• I Концерт для віолончелі з оркестром (1985-1986)
• II Концерт для віолончелі з оркестром (1990)
• I Концерт для фортепіано з оркестром (1960)
• Концерт для фортепіано зі струнним оркестром (1979)
• Концерт для альта з оркестром (1985)
• Потрійний концерт скрипки, альта, віолончелі та струнного оркестру

Вокально-інструментальні твори

• Drei Gedichte von Marina Zwetajewa (1965)
• Реквієм (1975)
• Der Sonnengesang des Franz von Assisi na dwa chóry mieszane i sześć instrumentów (1976)
• Seid Nüchtern und Wachet... , кантата (1983)
• Lux aeterna для мішаного хору та оркестру (1994)

Камерні твори

• I Струнний квартет (1966)
• II Струнний квартет (1980)
• III Струнний квартет (1983)
• IV Струнний квартет (1989)
• Гімни I-IV для віолончелі з камерним ансамблем (1974-1979)
• Соната для скрипки і ф-но (1963)
• 3 сонати для ф-но (1985-1992)
• Фуга для скрипки соло(1953)
• Струнне тріо (1985)
• Фортепіанний квартет (1988)
• Імпровізація для віолончеолі (1993)

Музика до кінофільмів

1962 — Вступление 1963-1964 — Выборгская сторона 1965 — Похождения зубного врача 1966 — Дневные звёзды 1967 — Дом И Хозяин 1967 — Комиссар 1967-1987 — Ангел (к/а «Начало неведомого века», новелла первая) 1968 — Шестое июля 1969 — Ночной звонок 1970 — Белорусский вокзал 1970 — Дядя Ваня 1970 — Спорт, спорт, спорт 1970 — Чайка 1971 — Ти і я 1972 — Горячий снег 1972 — На углу Арбата и улицы Бубулинас 1972 — Право на прыжок 1973 — Города и годы 1974 — Выбор цели 1974 — Осень 1974-1981 — Агония 1975 — Рикки-Тикки-Тави 1976 — Белый пароход 1976 — Восхождение

1976 — Повесть о неизвестном актёре 1976 — Приключения Травки 1976 — Сказ про то, как царь Пётр арапа женил 1977 — Счёт человеческий 1978 — Отец Сергий 1979 — Маленькие трагедии 1979 — Фантазии Фарятьева 1979 — Экипаж 1981 — Звездопад 1981 — Крепыш 1982 — Прощание 1982 — Сказка странствий 1984 — Мёртвые души 1985 — Любимец публики 1988 — Шаг 1989 — Иной 1989 — Посетитель музея 1990 — Сфинкс 1990 — Воспоминания без даты 1992 — Присутствие 1993 — Владимир Святой 1994 — Мастер и Маргарита 1996 — Страх 1996 — Черное и белое

[ред.] Джерела

• http://www.krugosvet.ru/articles/73/1007395/1007395a1.htm
• Використано матеріали зі статті в російській вікіпедії

• Використано матеріали зі статті в польській вікіпедії

[ред.] Бібліографія

• Беседы с Альфредом Шнитке. М., 1994
• Дмитрий Шульгин, 1993, Годы неизвестности Альфреда Шнитке (Беседы с композитором), Москва, Деловая Лига, ISBN 5-86183-004-5.
• Jürgen Köchel (Hrsg.), 1994, Alfred Schnittke zum 60. Geburtstag. Eine Festschrift, Hamburg, Sikorski, ISBN 3-920880-53-6.
• Alexander Ivashkin, 1996, Alfred Schnittke, London, Phaidon Press, ISBN 0-71483-169-7.
• Alfred Schnittke, 1998, Über das Leben und die Musik. Gespräche mit Alexander Iwaschkin, München, Econ, ISBN 3-430-18033-3.
• Alfred Schnittke, Alexander Ivashkin, 2002, A Schnittke Reader, Bloomington, Indiana University Press, ISBN 0-25333-818-2.
• Александр Ивашкин, Альфред Шнитке, 2003, Беседы с Альфредом Шнитке, Москва, Классика-XXI, ISBN 5-89817-051-0.
• Maria Kostakeva, 2005, Im Strom der Zeiten und der Welten. Das Spätwerk von Alfred Schnittke, Saarbrücken, Pfau, ISBN 3-89727-279-2.