Чорноморський флот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Чорноморська фльота, назва оперативного підрозділу рос. воєнно-морської фльоти за царату і за сов. влади. Традиційно до Ч. ф. набирали українців (на 1917 вони становили 80%) і тільки з 1965 вони становлять меншість. Формування Ч. ф. почалося у 1780-их pp. (кн. Григорій Потьомкін), і в тур.-рос. війні 1787 — 91 вона відогравала велику ролю. Ч. ф. підлягали також Озівська, Дніпровська (пізніше Лиманна) та Дунайська фльотилії, в яких Озівська обслуговувалася перев. донськими, Дніпровська й Дунайська — запор. козаками, що мали тоді назву чорноморських козаків. У висліді Крим. війни й Паризького трактату 1856 Ч. ф. занепала і її розбудовано щойно з поч. 1870-их pp.

Напередодні першої світової війни Ч. ф. мала 8 лінкорів (у трьох бриґадах), 1 бриґаду крейсерів, 1 бриґаду гідрокрейсерів, 1 дивізію ескадренних міноносців, 1 дивізію підводних човнів та низку кораблів окремого призначення; у Ч. ф. було 36 667 офіцерів та моряків (1914 у висліді мобілізації — 68 286). Гол. база Ч. ф. була в Севастополі. Після березневої революції 1917 укр. військ. рух охопив і Ч. ф. і на поодиноких кораблях постали укр. військ. ради, що підтримували Укр. Центр. Раду. Після проголошення III Універсалу Центр. Ради у складі уряду УНР постав також ген. секретаріят морських справ (з січня 1918 — мін-во) на чолі з Д. Антоновичем (його помічниками були капітан 3 ранґу М. Білінський й інж. О. Коваленко). У грудні 1917 в Києві зформувалися ще Укр. Воєнно-Морська Рада і Укр. Морський Ген. Штаб на чолі з ген. штабу капітаном Ю. Покровським. Тому що за Центр. Ради Крим не був у складі УНР, гол. база Ч. ф. опинилася поза її межами. Центр. Рада не висунула також претенсій до всієї Ч. ф., а тільки до тієї частини, що заявила себе укр. (крейсер «Пам'ять Меркурія» і есмінець «Завидний»). Тоді на кораблях Ч. ф. був цілковитий хаос: відповідно до настроїв залог на кораблях піднімано прапори укр., рос.-андріївські, червоні, а навіть чорні — анархістські. Д. Антонович дав наказ залогам крейсера «Пам'ять Меркурія» й міноносця «Завидний» переміститися до Одеси й Миколаєва, тобто на укр. територіальні води. Крейсер «Пам'ять Меркурія» брав участь у січневих боях 1918 між укр. та больш. військом в Одесі.

Після наступу війська УНР на Крим з ініціятиви капітана М. Білінського вся Ч. ф. 29. 4. 1918 піднесла укр. прапор. Але німці 30. 4. зайняли Севастопіль і проголосили Ч. ф. своєю воєнною здобиччю. Тоді частина Ч. ф. відплила до Новоросійська і вивісила рос. прапор, але на домагання німців частково повернулася до Севастополя, де німці інтернували її залоги. Ін. кораблі на чолі з другим дредновтом затопили больш. залоги на наказ Леніна. Щойно 11. 11. 1918 німці передали Ч. ф. гетьманському урядові.

У сер. грудня 1918, у зв'язку зі збройною інтервенцією Антанти на Україні, Франція інтернувала Ч. ф. на своїй морській базі в Бізерті (Туніс), а згодом включила частину кораблів Ч. ф. до франц. фльоти, а решту продала на брухт.

Відбудову Ч. ф. за сов. влади закінчено 1928. 1935 морські сили Чорного й Озівського м. перейменовано на Ч. ф. СССР. Попри втрати, яких вона зазнала за перших днів кім.-сов. війни (нім. авіяція збомбардувала ряд кораблів і воєнно-військ. баз), Ч. ф. відограла активну ролю у війні (в обороні міст, допомозі в евакуації, в морсько-десантних операціях тощо).

По другій світовій війні планово розбудовано також Ч. ф., гол. завданням якої є демонструвати воєнно-морську силу СССР на Середземному м., на якому розташувалася також шоста амер. фльота. Тепер Ч. ф. нараховує 29 модерних підводних човнів, 79 бойових кораблів (крейсерів і винищувачів), 35 великих і 50 малих міноносців, 5 амфібійних кораблів для висадки морської піхоти, понад 200 некомбатантських кораблів різного призначення, 30 розвідчих, 110 бойових і 110 транспортних літаків, одну бриґаду морсько-десантної піхоти.

Література: Історія укр. війська, 2 вид. Вінніпеґ 1953; Чорноморский флот, исторический очерк. М. 1969; Захаров С. История военно-морского искусства. М. 1969; Басистый Н. Море и берег. М. 1970; David R. Jones, Ed. Soviet Armed Forces. Annual, Military-Naval Encyclopedia of Russia and the Soviet Union, 50 vols. Academic International Press.

Л. Шанковський і P. M.