Часовий пояс
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Часовий пояс - це частина поверхні земної кулі, на якій прийнятий один стандартний час, який ще часто називають місцевим часом.
Для зручності відліку поточного часу вся територія земної кулі поділена на 24 часових пояси шириною 15°. В межах кожного такого поясу встановлюється свій єдиний поясний час.
Зміст |
[ред.] Поділ на часові пояси
Точкою відліку для часових поясів є нульовий (гринвічський) меридіан, який проходить через Королівську Гринвіцьку обсерваторію в Гринвічі, Великобританія.
Різниця між номерами часових поясів відповідає різниці в часі між цими поясами. Тобто при переході з одного часового поясу в інший значення хвилин і секунд (часу) зберігається, змінюється лише значення годин. Але існують де-які райони, в яких місцевий час відрізняється від універсального не тільки на цілу кількість годин, але й додатково на 30, 40 чи 45 хв.
На Північному і Південному полюсах меридіани сходяться в одній точці, тому там поняття часових поясів втрачає зміст. По традиції яка склалася вважається, що час на полюсах відповідає універсальному часу.
Теоретично, всі часові пояси земної кулі повинні обмежуватися прямими лініями, які проходять на 7,5° на схід і захід від середнього меридіану кожного поясу, але для збереження єдиного часу на території однієї адміністративної одиниці їх межі часто зміщені відносно загальноприйнятих.
На суші кордони часових поясів йдуть не по меридіанам, а по близьким до них державним кордонам різних країн. Для великих за розмірами країн, які потрапляють до декількох часових поясів, кордон між цими поясами проходить, зазвичай, по кордонам внутрішнього адміністративно-територіального поділу цих країн.
[ред.] Історія
Концепція стандартного часу була прийнята наприкінці 19 ст. як спроба покінчити з плутаниною, спричиненою використанням свого власного сонячного часу в кожній окремо взятій місцевості. Необхідність введення подібного стандарту стала надзвичайно актуальною з розвитком залізниці, коли графіки руху поїздів складалися за місцевим часом кожного міста, що викликало не тільки незручності й плутанину, але й часті аварії . Особливо це було актуально для великих територій, з'єднаних системою залізниць.
До винаходу залізниці подорож з одного місця до іншого займала так багато часу, що з використанням місцевого "сонячного часу" не виникало ніяких проблем. Подорожуючи, час треба було б переводити лише на 1 хвилину кожних 12 миль. Але після появи залізниці, за допомогою якої стало можливим долати сотні миль на день, розрахунок часу став серйозною проблемою.
[ред.] Британія
Британія була першою країною, яка прийняла рішення про встановлення ні всій території країни одного стандартного часу. Найбільше переймалися проблемою неузгодженості місцевого часу Британські залізниці, які й змусили уряд уніфікувати час на території всієї країни. Оригінально ідея належала доктору Вільяму Хайду Волластону (William Hyde Wollaston) (1766 – 1828) і була підхвачена Абрахамом Фолетом Ослером (Abraham Follett Osler) (1808 – 1903). Час було встановлено за Грінвічем (Greenwich Mean Time (GMT)) і довгий час його називали «лондонським часом».
Першою перейшла на використання «лондонського часу» (1840) Велика Західна Залізниця. Інші почали наслідувати її, і до 1847 року більшість британських залізниць вже використовували єдиний час. 22 вересня 1847 року Залізнична Розрахункова палата, яка визначала стандарти для всієї індустрії, рекомендувала встановити час за Гринвічем на всіх станціях з дозволу Головної Поштової Служби. Перехід відбувся 1 грудня 1847 року.
23 серпня 1852 року сигнали часу вперше були передані за допомогою телеграфу з Королівської Гринвіцької обсерваторії.
До 1855 року переважна більшість громадських годинників Британії були встановлені за Гринвічем. Де-які з них, правда (наприклад, відомий годинник на башті церкви Христа в Оксфорді), мали дві хвилинних стрілки: одну для місцевого часу і одну для часу за Гринвічем. Але стримувало процес офіційного переходу на нову систему відліку часу британське законодавство, завдяки якому місцевий час залишався офіційно прийнятим ще багато років. Це призводило, наприклад, до таких дивацтв як, наприклад, відкриття виборчих дільниць о 08:13 і їх закриття о 16:13. Офіційно перехід на новий час в Британії все ж таки відбувся після введення в дію законодавчого акту про визначення часу 2 серпня 1880 року.
[ред.] Нова Зеландія
Нова Зеландія була першою країною, яка офіційно прийняла стандартний час на території всієї країни (2 листопада 1868). Час відраховувався відносно 172° 30' довготи на схід від Гринвіча і відрізнявся на 11 годин 30 хвилин (вперед) від середнього часу за Гринвічем. Цей стандарт був відомий як середній час за Новою Зеландією.
[ред.] Північна Америка
В Америці та Канаді стандартний час та часові пояси було запроваджено 18 листопада 1883 року також залізницями. До того визначення часу було місцевою справою. Більшість міст використовували "сонячний час" і еталоном, за яким виставляли час, часто був якийсь добре відомим в кожній місцевості годинник (наприклад, годинники на церковних дзвіницях або у вітринах ювелірних крамниць).
Першою людиною в Сполучених Штатах, яка відчула зростаючу потребу в стандартизації часу був любитель-астроном Вільям Ламберт (William Lambert), який на початку 1809 року представив на розгляд конгресу рекомендацію щодо встановлення в країні часових меридіанів. Але ця рекомендація була відхилена, так само як початкова пропозиція Чарлза Доуда (Charles Dowd), подана на розгляд в 1870 році, згідно якої пропонувалося встановити чотири часових пояси, перший з яких відраховувався відносно Вашингтону, округ Колумбія. В 1872 році Доуд переглянув свою пропозицію, змінивши центр відліку на Гринвіч. Саме ця його остання пропозиція, майже без змін, була використана залізницями Сполучених Штатів Америки і Канади одинадцять років по тому.
18 листопада 1883 року Американські і Канадські залізниці перевели годинники на всіх залізничних станціях в відповідності з часовим поясом (вперед чи назад). Пояси було названо Східний, Центральний, Гірський та Тихоокеанський.
Незважаючи на перехід великих залізниць в Сполучених Штатах та Канаді на стандартний час, необхідно було ще багато років, доки останній став нормою в повсякденному житті. Але використання стандартного часу почало стрімко поширюватись по причині своїх очевидних практичних переваг для комунікацій та подорожей.
На протязі року 85% всіх міст Північної Америки, населення яких перевищувало 10,000, тобто близько 200, вже використовували стандартний час. Помітно виділялися лише Детройт та Мічиган.
Детройт жив за місцевим часом до 1900 року, доки Муніципальна Рада не видала декрет, згідно якого годинник мав бути переведений назад на двадцять вісім хвилин до Центрального Стандартного Часу. Половина міста підкорилася, а половина відмовилася. Після значних дебатів декрет було скасовано і місто повернулося до сонячного часу. В 1905 році міським голосуванням був прийнятий Центральний Час. Міською постановою 1915 року, а потім і голосуванням 1916 року Детройт перейшов на Східний стандартний час (EST).
По всих Сполучених Штатах стандартний час і часові пояси було запроваджено з прийняттям в 1918 році Акту про Стандартний Час. Конгрес США затвердив стандартні часові пояси, встановлені раніше залізницями, і передав відповідальність за будь-які подальші зміни до них в Міжштатну Торгову Комісію, єдиний та той час федеральний орган з регулювання перевезень. В 1966 році повноваження по прийняттю законодавчих актів, які стосувалися визначення часу, було передано в створений при Конгресі Депаптамент Транспорту.
Існуючі на сьогодні границі часових поясів на території США суттєво змінені в порівнянні з їх початковим варіантом і такі зміни трапляються й досі. Департамент Транспорту обробляє всі запити на зміни і проводить нормотворення. Загалом, границі часових поясів мають тенденцію зміщуватись на захід. Наприклад, на східному краю часового поясу захід сонця може бути зміщено на годину пізніше (по годиннику) переходом до сусіднього зі сходу часового поясу. Таким чином, границі часового поясу локально зміщуються на захід. Накопичення таких змін призводить до довготермінової тенденції руху границь поясів на захід. Цей процес не є нестримним, але є дуже небажаним, оскільки тягне за собою і пізній схід сонця в таких місцевостях, особливо взимку. Згідно американського законодавства, головним чинником при прийнятті рішення щодо зміни часової зони є "сприяння бізнесу". Згідно даного критерію пропоновані зміни як затверджувалися, так і відкидалися, але все ж таки, більшість з них була прийнята.
[ред.] Часові пояси по всьому світу
Ключова роль у розвитку світової системи збереження часу та встановленні часових поясів на всій поверхні земної кулі належить канадському інженеру серу Сендфорду Флемінґу (Sir Sandford Fleming), який вважав, що проблему не можна вирішити впровадженням часових поясів тільки на території Північної Америки і що вона є глобальною. Його початкову пропозицію щодо 24 часових поясів для всього світу сприйняли як утопічну. Як і більшість нових та унікальних ідей вона була відкинута як урядом, так і науковцями. Але сер Флемінґ настирливо пропагував і відстоював свою ідею на різноманітних міжнародних конференціях.
В жовтні 1884 року 41 делегати з 25 країн світу зібралися на міжнародну конференцію по проблемі меридіану в Вашингтоні (округ Колумбія) для обговорення проблем щодо визначення часу. За результатами конференції було прийнято резолюцію, яка включала наступні положення:
- Рекомендувалось використовувати єдиний світовий меридіан як точку відліку часу (на відміну від декількох).
- Рекомендувалось прийняти за такий єдиний меридіан той, що проходить через головний телескоп Гринвіцької обсерваторії.
- Довгота мала відраховуватись на 180° на схід і захід від даного меридіану.
- Всім країнам рекомендувалось перейти на універсальний день.
- Універсальний день визначався як сонячна доба, яка починалася опівночі у Гринвічі і складалася з 24 годин
- Навігаційні та астрономічні дні скрізь мали починатись опівночі.
- Необхідна підтримка мала надаватись всім технічним дослідженням по врегулюванню та розширенню використання десяткової системи мір для поділу часу та простору.
Дана резолюція була підтримана 22 країнами (Домініканська Республіка голосувала проти, Франція та Бразилія утримались). Більшість країн прийняла погодинні часові пояси вже до 1929 року, але навіть на сьогоднішній день вони ще не є повною мірою реалізовані - існує декілька часових поясів, для яких різниця між стандартним часом поясу та середнім часом за Гринвічем складає не цілу кількість годин.
[ред.] Часові пояси у відкритому морі
До 1920 року всі кораблі у відкритому морі зберігали справжній (астрономічний) місцевий час, виставляючи годинники вночі або на світанку таким чином, щоб з врахуванням швидкості корабля та напрямку руху годинник показував 12 коли сонце перетиналось з корабельним меридіаном. На протязі 1917 року на Англо-Французькій конференції зі Збереження Часу в відкритому морі, було рекомендовано, щоб всі кораблі, як військові так і цивільні, дотримувалися у відкритому морі годинного стандарту для часових поясів. Під час перебування корабля в територіальних водах будь-якої країни, він повинен дотримуватися стандартного часу країни. Капітану дозволялось переводити корабельний годинник на свій розгляд після заходу корабля в інший часовий пояс. Ці правила та часові пояси були прийняті більшістю флотилій між 1920 та 1925 роками, але лише небагатьма незалежними торговцями до Другої світової війни.
Час на корабельних годинниках та в корабельних журналах повинен був повідомлятись разом з "описом поясу", тобто кількістю годин, яка необхідно було додати до часу поясу для отримання середнього часу за Гринвічем (GMT). Звідси походить нуль для Гринвіцького часового поясу, від'ємні значення від -1 до -12 для часових поясів на схід та додатні (від +1 до +12) на захід (години, хвилини і секунди для каїн без будь-яких поправок). На відміну від від зигзагоподібних міжнародних демаркаційних ліній часових поясів, які проходили по суші, морські міжнародні демаркаційні лінії проходили вздовж 180°, за виключенням місць, де вони переривалися територіальними водами та землями, з якими останні межували, включаючи острови.
В 1950-х роках до опису часового поясу було додано літерний суфікс: Z для нульового поясу, A-M (окрім J) для східних поясів і N-Y для західних. Літера J могла використовуватись тільки для місцевого часу при застосуванні не на морі. Суфіксини мали озвучуватись за допомогою фонетичного алфавіту, наприклад Зулу (Zulu) для Z (часу за Гринвічем). Звідсіля походить термін „час Зулу”
Літерні суфікси прийняті на морі було додано на де-які карти часових поясів, наприклад карту Стандартних часових поясів Морського Альманаху Її Високості (Her Majesty's Nautical Almanac Office [1]), в якій розширено використання букв: додано зірочку (*) або кинджал (†) для територій, які не використовують морські часові пояси, і подвійний кинджал (‡) для територій, які не мають офіційного стандартного часу (наприклад, льодовий щит Гренландії)
[ред.] Джерела Інтернет
Ця стаття належить до вибраних статей за результатами голосування . |