Укри

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця стаття є кандидатом на видалення. Якщо Ви вважаєте це рішення помилковим, роз'ясніть свою позицію на сторінці голосування: Вікіпедія:Статті, що необхідно вилучити.

Гілка племен у північній частині теперішнього польського Помор'я - на лівобережжі ріки Одра - в епоху раннього середньовіччя відома під іменем "украни" (wkrzanie), від назви яких територія, що вони її заселяли, називалася Укра (Uckermark < праслов. Vъkra).

Відомий германський хроніст Відукінд Корвейський у своїй праці "Діяння саксів" (М., 1975) зазначає, що uchri - це частина племені ротарів (вони ж - родарії), що входило до Велетської держави, котра охоплювала межиріччя Лаби, Ельди, Пєнити та Одри (ІІІ, 42).

Назва ротарії походить від назви міста Ретра, де знаходився головний язичеський храм "Ріедігост", в якому стояв ідол Сварожича (Zuarasica) - Аркони. Епітетом Аркони було "Святовит" (слово "Світовид" є витвором українських письменників ХХ ст.). Цьому богові поклонялися усі поморські слов'яни.

Можливо Аркону Сварожича слід ототожнити з давньоарійським Арджуною ("білий", "світлий"), який вважався втіленням у образі мужа могутнього давнього бога Нари. Матір'ю Арджуни вважається Кунті Прітха (вона ж скіфо - сколотська Антея Пората), яку наділяли епітетом "Ратра" - "ніч", "темінь". Тобто цілком місто Ретра могло бути назване в честь праматері Аркони. Підтверджує нашу гіпотезу те, що жоною Арджуни була царівна з роду змій --нагів Улупі, від якої, можливо, і виводили свій родовід північно-західні слов'яни - полаби. Бо ще Галл Анонім у "Хроніці князів та правителів польських" (М., 1961) називає їх "зміїний рід" (с. 27) аж ніяк не в переносному значенні. Царівна Улупі від Арджуни народила сина Ірвата (пор. з назвою племені хорватів, що переселилися на південь, на Балкани, а сусідами поморян по Віслі були карпатські білі хорвати). Цікаво, що від Арджуни інша царівна - Чітрангада - народила сина Бабхрувахана (родоначальника бобрів, чи, вірніше, змішаного балто-германо-слов'янського племені бебриків), а сестра Крішни Субхадра - героя Абхіманью. Також цікаво співставити наступні санскритські слова tivra сильний, суворий", anta "місце", uraga "змія", rsi "мудрець, навчений, благородний" з етнонімами слов'ян "тиверці", "анти", "вороги" (епічні опоненти слов'ян?), "роси".

В 954 р. укри - ротарі підняли повстання проти германських поневолювачів і приступом визволили місто Воліслав (Валелебен) у Старій Марці, між Вербеном та Аренбургом, і перебили величезну кількість німців (Відукінд Корвейський, "Діяння саксів", І, 36).

Цей виступ став сигналом до всезагальної визвольної війни полабів на чолі з Нако і Стоїгнівом. До повсталих приєдналися знатні саксонські рицарі Віхман і Екберт. Перший був проголошений королем і під його проводом полаби вторглися у Саксонію і заволоділи замком Кокаресцемія. На допомогу слов'янам поспішили угорські війська, але біля Лехвельду (955 р.) вони були розбиті німцями. Незабаром і полаби зазнали поразки на ріці Раксі, а їх вождь Стоїгнів і 700 полонених були страчені. Але повстання вибухали і в 958, 959, 960 роках. В 963 році німцями були захоплені і союзники полабів лужицькі серби.

Стурбована такою ситуацією, київська велика княгиня Ольга посилає до германського короля Оттона І посольство із начебто проханням прислати одного з єпископів для народу ругів (руги - це ротарії, які жили на острові Руян, названий німцями Руген). Дивує, що імператор Оттон іменує Ольгу "королевою ругів" і посилає до неї спершу єпископа Лібуція, а потім Адальберта. Місія останнього ганебно провалилася і той ледве врятувався від розлютованих киян.

Цілком можливо, що після поразки повстання значна частина укрів - ротаріїв переселилася під захист руської княгині і вона виділила їм для поселення спустошені древлянські землі. В пам'ять про колись могутню і незалежну Волинську державу поморських слов'ян нові землі прибульці назвали Волинь. Саме укри принесли таку наявну тепер гідронімію басейну Прип'яті, яка походить від складних слов'янських антропонімів (Жеримишел, Лібожада, Любожижа, Радоробель), із західнослов'янськими гідронімними основами (Жерев, Зеремелька, Зеремянка).

Знання написання німцями самоназви укрів як ucker або ucher (пор. з написанням німцями назви "Київ" як Chue) приводить нас до реконструкції його власне слов'янського еквіваленту як *ucher > "ухарь" - "молодець, вдалий".