Теліга Олена Іванівна
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Теліга Олена Іванівна (дiвоче прiзвище Шовгенова або Шовгенів), (1907-42), вiдома поетеса, лiтературний критик, дiяч української культури, народилася в iнтелiгентнiй напiвбiлоруськiй — напiвукраїнськiй родинi. Мати її була дочкою православного священника. Батько — Iван Опанасович — знаним фахiвцем, гiдротехнiком-практиком, працював на головних водних артерiях: Москви-рiки, Волзi, Клязьмi, Сiверському Донцi, був одним iз авторiв проекту зрошення 500-т тис. десятин Голодного Степу поблизу Ташкента.
3 1918 року родина мешкає у Києвi. Змалечку вабила Олену природа мiста, його сади та парки. Цвiтiння дерев зачаровувало дiвчину i можливо саме природа пробудила у неї поетичну уяву. Зазначимо, що i молодший iз синiв Iвана Опанасовича став росiйським поетом. У Києвi Олена вчить у жiночiй гiмназiї Дучинської українську мову поряд з росiйською, нiмецькою, французькою. Вона вивчає й такi дисциплiни, як Закон Божий, росiйська граматика, iсторiя, арифметика, географiя, чистопис, малювання та креслення. Ми вiднайшли оцiнки юної Олени тих рокiв. Треба сказати, що вчилася вона посередньо. Незабаром влада згортає приватну освiту, всi дiти повиннi навчатися в єдиних трудових звичайних школах. Є вiдомостi, що Олена потрапляє саме до такої.
...1921 року починається голод. Iван Опанасович розумiє, що тим, хто вiдвiдував рiзнi країни, пiд час пошукiв шпигунiв та iмперiалiстичних агентiв буде несолодко… Обирає для себе Чехiю i зникає з Києва. Архiвнi матерiали свiдчать, що навеснi 1925 року мати Олени з дочкою та сином Сергiєм вирушили з мiста до Подебрада у Чехiю, де на той час ректором Української господарської академiї був її чоловiк. Саме в Чехiї Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потiм закiнчує iсторико-фiлологiчне вiддiлення Українського педiнституту в Празi. Тут вона знайомиться зi своїм вiрним другом, з яким i пiде на розстрiл — з Михайлом Телiгою. Саме тодi пiсля гучного весiлля вона i стає Оленою Телiгою. В Чехiї вiдбувається її становлення як поетки, публiциста-лiтературознавця.
Коли почалася Друга свiтова вiйна, Олена Телiга жила у Польщi, з 1929-го, коли у Варшавi померла її мати. Тодi ж настали злигоднi та нестатки. Є вiдомостi, що їй доводилося працювати з музичними номерами у нiчних кабаре i навiть манекенницею, але потiм вдалося влаштуватися вчителькою початкових класiв. Проте, якесь нездоланне тяжiння до Києва жило в її душi постiйно. «Трагiчний» Київ чекав її i вона не сподiваючись, що на неї чатує небезпека, вирушила разом iз Уласом Самчуком i кiлькома друзями до мiста своєї юностi.
[В грудні 1939 р. в Кракові Олена Теліга запізналася з Олегом Ольжичем (Кандибою) і тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де вони тісно співпрацювали в культурно-освітній референтурі. -Галина Шиманьска]
22 жовтня 1941 р. на автомашинi через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом i щемить її серце поблизу КПI i тих мiсць, якi вона колись залишила.
У Києвi Олена Телiга органiзовує Спiлку українських письменникiв, вiдкриває пункт харчування для своїх соратникiв, спiвпрацює з редакцiєю «Українського слова» Iвана Рогача, що знаходилась на Бульварно- Кудрявськiй вулицi, видає тижневик лiтератури i мистецтва — «Лiтаври».
У своєму останньому листi з нашого мiста вона напише: «…ми йшли вчора ввечерi коло заснiженого унiверситету, самi бiлi i замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного примiщення Спiлки до холодного дому… Але за цим снiгом i вiтрами вiдчувається вже яскраве сонце i зелена весна».
Зi слiв очевидцiв дiзнаємось, що жила О.Телiга в Києвi «в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсi. Вiкна з усiх кiмнат виходили на подвiр'я. Господинею була похилого вiку бабуся… На двох стiнах — суцiльнi картини, портрети й iкони. Дуже багато словникiв — українських, росiйських, чеських…»
[У київський період серед найближчих співробітників О.Ольжича та О.Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, Михайло Теліга. -Галина Шиманьска]
Пiсля арешту редакцiї «Українського слова» О.Телiга не брала до уваги постанов нiмецької влади. Iгнорувала вказiвки нiмцiв зухвало i принципово. На що сподiвалася вона? «Лiтаври» заборонили. 7 лютого 1942 р почалися арешти. Друзi її попереджали, що гестапо готує засiдку на вул. Трьохсвятительськiй, де розмiщувалася Спiлка. Але вона знала на що iде, тiкати не збиралася. У приватнiй розмовi з М.Михалевичем вперто пiдкреслила: «Ще раз iз Києва на емiграцiю не поїду ! Не можу…»
Це був її свiдомий вибiр, це був її шлях, який вона гiдно пройшла до останнього подиху. Олена пiшла на стовiдсоткову загибель, з нею пiшов i її Михайло. Пiд час арешту вiн назвався письменником, щоб бути разом з нею.
У київському гестапо О.Телiга перебувала у камерi №34. Тодi ж вiдбулася її зустрiч iз сестрою Лесi Українки, з якою обмовились кiлькома фразами.
На сiрiм гестапiвськiм мурi залишила вона свiй останнiй автограф: вгорi намальовано тризуб i напис - «Тут сидiла i звiдси йде на розстрiл Олена Телiга».
За даними iсторикiв, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патрiотку було розстрiляно у Бабиному Яру разом з чоловiком та соратниками.
Сергiй КАРАМАШ. За публiкацiями в газетi "Киiв Шевченкiвський", серпень 1997 р.
[ред.] Твори
- Поворот
- “Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…”
- Літо
- “Я руцi, що била, — не пробачу…”
- Вірність
- Без назви
- 1933 — 1939
- “Гострi очi розкритi в морок…”
- “Махнуть рукою! Розiллять вино!..”
- Напередодні
- “Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…”
- Безсмертне
- Неповторне свято
- Чоловікові
- Вечірня пісня
- Мужчинам
- “Моя душа й по темнім трунку…”
- Життя
- Лист
- Сучасникам
- Засудженим
- Танґо
- Весняне
- Відповідь
- Подорожній
- Радість
- I. Чужа весна
- II. Сонний день
- III. Пломінний день
- “Не треба слів. Хай буде тільки діло…”
- “Ніч була розбурхана та тьмяна…”
[ред.] Посилання
[ред.] Література
 |
Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
