Серапіс
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
СЕРА́ПІС (sp. Serapis, Sarapis, Osiris-Apis) — єгипетсько-елліністичне божество. Культ С. зародився в IV ст. до н. е., коли почали зливатися єгипетські й грецькі релігійні уявлення. За Плутархом, Птолемеєві наснилася величезна статуя бога, яку один бувалий грек вважав сінопським Плутоном, а єгипетський верховний жрець — єгипетським Плутоном. Ім’я С. зустрічається на різних єгипетських написах ще доперських часів у формі Осіріс — Апіс. Міфологічно й догматично С. цілком тотожний з Осірісом, святилища якого згодом стали називатись серапіонами. Біля серапіонів оселялися пустельники, які роками не виходили із скиту. Зображували С. (часто на троні) в постаті чоловіка середніх літ, із зачіскою й бородою Зевса, із скіпетром у руках та з орлом коло ніг; інколи волосся божества, як у Плутона, спадало на чоло, а біля ніг був Кербер . На голові — наповнений плодами кошик як символ достатку. С. ототожнювали із Зевсом, Плутоном та Асклепієм. Тріада із С., Ісіди й Гарпократа цілком відповідала тріаді з Осіріса, Ісіди й Гора. В образі С. з’єдналися риси божества рослинності, яка вмирає й воскресає. Культ цього божества проник в Афіни, де йому було споруджено храм біля підніжжя акрополя, потім поширився в інші грецькі міста та області. У Смірні, Галікарнасі його шанували вже в III ст. до н. е., у Південній Італії — в першій половині II ст. У самому Римі під час владарювання Сулли утворено коллегію пастофорів Осіріса. Хоч за Тіберія шанувальників культу С. переслідували, однак Нерон і імператори з роду Флавіїв були прихильні до цього культу. Свята й містерії на честь С.-Осіріса описав Апулей. З плином часу культ С. був витіснений християнством.
