Ремесло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ремесло - у середньовічному місті дрібне промислове виробництво, що базувалося на ручній праці. Ремесло, дрібне виробництво за допомогою примітивного знаряддя, для задоволення широких побутових потреб, госп. (давніше й військ.) виряду, різного роду будівництва та частин його устаткування. З завмиранням натурального господарства Р. відокремилося від хатнього виробництва (для власних потреб і для сусідів) і, щораз більше спеціялізоіване, зосередилося гол. у м. і м-ках у вигляді дрібних підприємств. Вироби виконувалися на замовлення, рідше на ринок. У ремісничих підприємствах майже нема поділу праці, хіба часткова допомога чл. родини чи підмайстрів (челядників) і учнів-практикантів. Ремісник є власником майстерні і засобів виробництва, він сам (чи разом з вишколеним підмайстром) є самостійним виробником того чи ін. предмета, здатним виконати його від поч. до кін. Р. є його основним зайняттям і джерелом прожитку. З поступам техніки P., крім хисту й хатнього досвіду, вимагало щораз докладнішого й спеціялізоіваного навчання. У добу найбільшого свого розквіту ремісники творили окрему, досить замкнену соц. групу міщанського стану, характеристичну своїм побутом і гром. значенням, з особливими правами й обов'язками, визначеними цеховою організацією. Цим Р. відрізняється від кустарної промисловості, яка перев. буває лише додатковим зайняттям (напр., у вільний вад с.-г. робіт час). Р. відмінне від мануфактури, в якій є більший поділ праці, госп. ініціятива і засоби виробництва не належать виробникам; крім того, наявні відповідні техн. прилади і двигуни (вода, вітер тощо). Але в індустріяльну добу у ремісничому виробництві застосовуються, крім основної ручної праці (чи ручних або ножних машин), також досконаліші (напр., електричні) прилади.

Р. було розвинене на Україні від найдавніших часів, але довгий час не було відірване від ін. родів праці. Р. стояло високо в античних м. Півн. Чорномор'я. У ранню добу, з поч. 1 тисячоліття почалося відокремлення Р. від сіль. господарства; тоді ж можна говорити про дві основні галузі P.: залізоробне і ганчарське виробництво. За княжої доби міськ. Р. відрізнялося від сіль. складнішим характером виробництва і вищою якістю виробів. У великих м. існувало вже бл. 60 ремісничих фахів: спеціялізовані галузі металюрґії, ковальство, виробництво зброї, ганчарство, теслярство, ткацтво й кравецтво, обробка хутра, шкіри, льону і вовни, кости і каменю, виріб скла, додатків до харчування (напої) та ін. Зокрема високо стояли вироби прикрас: одягу, оздоблення храмів, палаців та ін. будов; славилися іконописці й ювеліри. За соц. станом ремісники Київ. Руси поділялися на сіль. вільних ремісників, холопів (рабів) на князівських, боярських або монастирських дворах і найчисленнішу групу вільних міськ. ремісників. Вони здебільша оселялися в одному р-ні чи вулиці м., по них і досі залишилися назви (Мечники, Кожум'яки, Ганчарі тощо). Для захисту своїх інтересів міськ. ремісники об'єднувалися у товариствах, які можна вважати зародками пізніших цехів; здебільша вони мали назву дружин, на чолі яких стояв старійшина (староста). Ремісники деяких фахів (напр., ювелірства) Київ. доби вдосконалювалися гол. на грец. зразках. До м. Гал.-Волинської держави кн. Романовичі запрошували майстрів із зах.: Німеччини, Чехії, Польщі, надаючи їм особливі привілеї. Поруч з тим чимало виробів спроваджувано з ін. країн, гол. з Близького Сх. і Візантії.

Тат. навала призвела до занепаду P.: деякі галузі його цілком занепали, ін. зазнали погіршення техніки й якости виробів, послабли зв'язки міськ. ремісників з ринком. Найскоріше Р. відновилося у Гал.-Волинській державі, де у другій пол. 14 в. — першій пол. 15 постала цехова організація (див. Цехи) в системі Маґдебурзького права. Вона швидко поширилася, і з кін. 16 — поч. 17 в. ремісники були об'єднані у цехи вже майже в усіх більших м, України. Вони мали завданням реґляментувати виробничу діяльність (продукцію, якість, ціни) майстрів і захищати їх від утисків можновладців, влади, а також від конкуренції сіль. ремісників, які переселялися до міст. Цехи гуртували кравців, шевців, кушнірів, постригачів, угнарів (гарбарів), сідельників, ковалів, слюсарів, ливарів, теслів, бондарів, токарів, різників, пивоварів, пекарів, цегельників, каменярів, з новіших Р. — рукавичників, поясників, юхтинників, сап'яників, шабельників, рушничників, годинникарів, друкарів, ґраверів і т. д. Найбільшим ремісничим центром був Львів, у якому вже у другій пол. 15 в, було понад 50 ремісничих професій, а у першій пол. 17 в. — 133 ремісничі фахи; цехів наприкін. 16 в. було 27, у першій пол. 17 в. — 33, у яких працювало бл. 2 000 цехових ремісників, пересічно 4 на одну майстерню (майстер, 2 підмайстрі, 1 учень). На другому місці був Київ (у 16 в. — 20 P.); менші осередки: Луцьке, Кам'янець Подільський, Перемишль, Ярослав. За соц. структурою ремісники належали до сер. групи міщанства (майстрі і заможніші позацехові ремісники) або до бідноти (підмайстрі, учні та більша частина позацехових ремісників, т. зв. партачів). Більшість заможних майстрів були поляки, німці або вірмени. Українців серед цехових ремісників на Зах. Україні було мало, бо деякі цехи їх не приймали або не давали їм звання майстрів і забороняли учням стати підмайстрами. У Львові, напр., хоч українці працювали у бл. 50 галузях P.. вони могли належати лише до 9 цехів, проте і в тих мали чимало труднощів (див. також стор. 1 408). Часто управи м. забороняли українцям ремісникам проживати і працювати за своїм фахом поза визначеними для них дільницями (напр., на «Руській вулиці» чи на передмістях). Для захисту своїх прав укр. ремісники разом з ін. прошарками укр. міщанства гуртувалися у братствах. Взагалі права ремісників були обмежені у м., які не мали маґдебурзького права.

З другої пол. 17 в. Р. на Зах. Україні й на Правобережжі зменшилося у зв'язку з заг. занепадом міст (див. стор. 1591) і міщанства, поширенням не цехового Р. (у Львові партачі становили з сер. 17 в. бл. 40% заг. кількости ремісників), поселенням при старостинських замках, панських дворах у м. і на передмістях підданих сіль. ремісників, конкуренцією єврейського Р. та виробів P., спроваджуваних з Зах. Краще розвивалося Р. у Києві й на Лівобережжі, зокрема у м.: Полтаві, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Стародубі, Ніжені та ін. Воно поширювалося також серед козацтва та по селах.

На укр. землях у Рос. Імперії заг.-імперський закон, що стосувався цехів, поширено на Лівобережжя (1785) і Правобережжя (1840). За законом з 1852, у м. і м-ках існували ремісничі управи. Ремісник, який не мав звання майстра і не записався до цеху, не мав права керувати ремісничим закладом, тримати робітників та виставляти вивіску. Кількість ремісників у 9 укр. губ., об'єднаних у цехи, становила за даними на 1858 — 77 000, у тому ч. 32 500 майстрів, 28 400 робітників і 16 800 учнів. За ін. даними ч. всіх ремісників у м. становило бл. 100 000. За австр. переписом 1773 в усій, тобто і зах. (поль.) Галичині жило 44 000 ремісників, у тому ч. ткачів 17 900, ковалів 2 800, кушнірів 1 800, шевців 5 500, кравців 2 800, бондарів 1 400, ганчарів 1 200, колодіїв 1000; ремісників-євреїв було 16 000. 1837 в Галичині нараховували 45 000 ремісників, які платили прибутковий податок.

У першій пол. 19 в. тиск фіскальної політики відчуло Р. на Центр. і Сх. Землях і в Галичині. Ще неґативніше на Р. вплинули у другій пол. 19 в. розвиток фабричної промисловості і капіталізму, побудова залізниць, що полегшило привіз фабричного краму (перев. з позаукр. земель), втрата значення ремісничих цехів (з 1900 рос. уряд почав вживати заходів до скасування решток цехового устрою), низька освіта ремісників та лихварство. Особливо кризовими були для Р. 1870 — 90-і pp. Значна частина міськ. P., не витримуючи конкуренції фабрично-зав. продукції, відмирала; краще розвивалася кустарна промисловість. На допомогу ремісникам і зокрема кустарям прийшли деякі урядові аґентства (1888 засновано урядовий Кустарний комітет) і особливо земства. Їх заходами створювалася інструкторська допомога, постачалися деякі види сировини з держ. підприємств, відкривалися кустарно-ремісничі учбові майстерні та організовувалися мїсц. і міжнар. виставки кустарних виробів, на яких були широко представлені вибори з України (кролевецькі тканини й ін.). Гол. Управління Землевпорядження і Хліборобства посередничало у купівлі ремісничих і кустарних виробів замовцями — військ. і морськими відомствами, постачало кустарям безкоштовно і в кредит зразки верстатів, двигунів та ін. знаряддя, видавало мист. альбоми зразків кустарного виробництва тощо. Деяке значення мала спроба організації кустарних кооператив (1913 у 6 укр. губ. Рос. Імперії — 18).

У Галичині й на Буковині Р. не мало особливої допомоги з боку уряду. Ремісничі палати у Львові й Чернівцях (при крайових виділах) вели статистику P., влаштовували ремісничі виставки, опікувалися (у Львові) ремісничим Пром. Музеєм тощо. Допомогу укр. ремісникам давали міщанські братства у Львові (з 1872) і згодом в ін. м. Галичини та засноване 1881 В. Нагірним ремісниче товариство «Зоря», яке зокрема опікувалося ремісничою молоддю, що прибувала з сіл до м. Таку мету мали також будів. комбінат, заснований у Львові І. Левинським, та жін. кравецька спілка «Труд». Зростання укр. Р. у м. Зах. України (менше Центр. і Сх. Земель) утруднювало опанування Р. неукр. елементом, а також те, що діти заможніших укр. ремісників лише рідко залишалися працювати у фахах батьків.

Перед першою світовою війною у 9 укр. губ. Рос. Імперії ремісників і кустарів було 700 000, у тому ч. кустарів 358 000, самостійних ремісників (за матеріялами Мін-вa Торгівлі і Промисловості) 57 000, необлікованих кустарів і ремісників 105 000, кустарів харч.-смакової промисловості 135 000, учасників різних нетоварових промислів 45 000. Кустарі жили перев. у с., ремісники — у м. У Галичині (всій) на поч. 20 в. було 6л. 85 000 дрібних ремісничих підприємств, які давали працю бл. 130 000 осіб. Попри часткове зменшення Р. на Україні на переломі 19-20 в., Р. і кустарна промисловість до 1914 були основним джерелом задоволення потреб широких споживачів виробами легкої й харч. промисловості. У Р. і кустарній пром-сті працювало більше осіб, ніж у великій цензовій.

На поч. 1920-их pp. значення Р. на Центр. і Сх. Землях у зв'язку з занепадом фабричної промисловості на деякий час збільшилося. Ч. ремісників і кустарів в УРСР зросло до 820 000 (1928), у тому ч. 179000 в кустарно-пром. кооперації; тоді ж у цензовій пром-сті працювало 620 000 осіб; натомість вартість продукції нецензової (ремісничої і кустарної) промисловості становила лише 15% всієї промсти. Згодом суцільна націоналізація й розвиток фабричної промисловості спричинили занепад P.; його і кустарну промисловість об'єднано майже повністю у пром. кооперацію, і самостійних ремісників і кустарів нараховувалося у 1939 ледве 57 700. На Зах.-Укр. Землях до часу їх приєднання до УРСР відносини залишилися ті самі, що й до війни 1914. На укр. землях у Польщі ч. ремісників було таке саме, як до війни (понад 90 000).

Після ліквідації пром. кооперації у 1960 Р. і кустарну промисловість передано до системи держ. місц. промисловості. Попри поширення з 1966 місц, промисловості на нові асортименти продукції, кустарне і ремісниче виробництво, хоч і не реґляментовані урядово, — не зникли. Вироби цих промислів не тільки використовуються у господарствах продуцентів, але йдуть на ринок (зокрема — сіль.) і все ще широко обслуговують потреби місц. населення у житловому будівництві, кравецтві, шевсгві. тощо. Хоч в офіц. статистичних даних ч. ремісників і кустарів не подається, але воно має бути чимале.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства
• Словник термінів із всесвітньої історії
• Подолинський С. Ремесла і хвабрики на Україні. - Женева, 1880
• Грушевський М. Історія України-Руси, т. VI. - К.-Л., 1907
• Charewiczowa L. Lwowskie organizacje zawodowe za czasow Polski przedrozbiorowej. - Л., 1929
• Держплан УСРР. Нариси передвоєнного та сучасного стану кустарно-ремісничої промисловості України. - X., 1929
• Січинський В. Нариси з історії промисловості. - Л., 1938
• Крип'якевич І. Боротьба нецехових ремісників проти цехів у Львові (1590-1960 pp.) // З історії зах.-укр. земель, випуск 1, 4. - Л., 1957
• Нариси стародавньої історії Укр. РСР. - К., 1957
• Нестеренко О. Розвиток промисловості на Україні, І. - К., 1959
• Компан О. Міста України в другій пол. XVII ст. - К., 1963
• Моргун О. Нариси історії промислової кооперації України. - Мюнхен, 1966
• Голобуцький В. Економічна історія Укр. РСР. Дожовтневий період. - К., 1970