Раси України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Раси й расові формації України. Раса визначає в антропології групу людей з основною сукупністю спадкових прикмет, які відрізняють її від ін. класифікаційної і приналежної до того самого роду одиниці. Поняття раси є біологічною особливістю, і тому його не треба змішувати з народом і його мовою, релігією, культурою й історичними та економічними умовами, в яких він живе. Оточення впливає виключно на зони, вигляд індивіда й обмежується тільки його життям. Взаємні схрещування рас витворюють типи, що являють собою посередню форму між двома і більше расами та у пізніших спадкових процесах повертаються в заг. до батьківського виду або устабілізовуються. Тепер немає вже чистих рас, бо неможлива їх ізоляція, а тому раси посідають звич. тільки перевагу прикмет первісної раси. Поодинокі раси заселюють більші географічні простори, де вони творять смуги з означеною расовою формацією, до складу якої входить кілька рас тієї самої відміни, як надрядного класифікаційного поняття, і тільки їх відсотковою кількістю одна формація різниться від іншої — сусідньої. Тому при расових висновках вихідною точкою у дослідах є популяція, тобто расова спільнота на даній території при безперервному втримуванні взаємного схрещування.

До расових властивостей належать не тільки тілесні, але й ментальні різниці, які важко чітко визначити *та класифікувати, бо вони узалежнені від індивідуального хисту і родинного оточення, від освіти і ступеня культури, від характеру і переживань, від особистої і національної долі. Але кількісне взаємовідношення різних рас таки якоюсь мірою відрізняє народи один від одного, і ментальні властивості визначають також їх національну культуру, як історичної одиниці.

Найбільша проблема в визначенні рас полягає в труднощах визначення характеристик, детерміністичних для кожної раси. Як і у біологічній таксономії, поява генетичних методів порівняння значно порушила нашу уяву щодо походження і взаємовідношень біологічних видів. Різні раси мають набагато менші відмінності, а сучасні генетичні методи ще не дозволяють отримати достатній об’єм даних для повномасштабного аналізу, тому поділ людства на раси слід деякими сучасними дослідниками розглядається як застаріла класифікація, яка буде змінена у майбутності. На додаток до цього, у західних країнах дослідження цієї галузі обмежені по причині активного використання модифікованої расової теорії у фашистській ідеології.

Серед дослідників рас й расових формацій Європи визначилися Жан Денікер (1926) і Ян Чекановський (1930). Денікер виділив у Європі 6 засадничих рас і 4 мішані; Чекановський звів їх на генетичній основі до 4 засадничих (нордійська, середземноморська, арменоїдна і ляпоноїдна) і їх 6 мішаних типів (динарський, альпійський, субляпоноїдний, півн.-зах., субнордійський і літоральний). До дослідників Р. ф. У. й антропологічного складу українського народу (дати в дужках подають рік вид. їхніх основних творів) належать:

• І. Коперницький (1861), П. Чубинський (1877), В. Емме (1886),
• В. Дібольд (1886), Д. Анучин (1889), Ю. Талько-Гринцевіч (1892),
• Е. Чепурковський (1912), X. Вовк (1916) і його учні (І. Раковський, С. Руденко, 1925 та ін.),
• Я. Чекановський (1930) і його учні (Ф. Вокронь, Р. Єндик, Я. Мидлярський та ін.),
• А. Носов (1927) і його учень М. Ткач, Л. Ніколаев (1926) і його учні,
• В. Бунак (1948), В. Дяченко (1965), Г. Зіневич (1968),

С. Круц (1968, 1972).

Наслідки антропологічних досліджень в УРСР публікуються, починаючи з 1960, в серії «Матеріали з антропології України» (випуски I-VI до 1972), що їх видає Інститут мистецтвознавства, фолклору та етнографії АН УРСР за ред. І. Підоплічка.

В. Дяченко, автор праці «Антропологічний склад українського народу» (1965) розрізняє 4 антропологічні типи на Україні:

• 1) Центральноукраїнський тип — на Лівобережній і Слобідській Україні, на центральній Київщині, на Поділлі й Волині;
• 2) карпатський тип — у Карпатах,
• 3) поліський тип — на Підляшші й західному Поліссі та
• 4) дніпровський тип — обабіч Дніпра, від Кременчука вниз.

З західноєвропейських антропологів питаннями антропології України цікавилися також Ж. Денікер (1908 і 1926), Г. Пех (1925), Г. Ґюнтер (1929), Е. Айкштедт (1934), Л. Чіпріяні (1936).

Найдавніші сліди людини на території сучасної України виявлено в Криму з кістками неандертальського виду. Останні стадії цієї доби виявляють кроманьонський і негроїдний види, які в той час заселювали і зах. Європу. В енеоліті і на поч. бронзової доби маємо населення т. зв. трипільської культури з середньоморською й арменоїдною P., що заселюють Балкани, Грецію, Малу Азію й острови Егейського м., витворивши расовий субстрат, вирішальний для пізніших доіст. і протоіст. міґрацій. Населення шнурової кераміки є перев. нордійське, а значно пізніше — саки (скіфи, сармати й алани) визначаються нордійськими, субнордійськими і середземноморськими елементами (може, навіть монголоїдними). На півн. окраїнах доходить у ранню добу до мішанини з угро-фінами, з найчисленнішою серед них палеоазійською расою, що затрималася довгий час у поліських болотах. Про якісь більші расові впливи тюркських та монгольських племен на Україну трудно говорити, бо серед населення південної України тільки винятково зустрічається монгольська пляма, скісний виріз очей і рівне чорне волосся. З ранньоісторичної й історичної доби маємо численні краніологічні матеріяли, які подають такі расові склади для поодиноких місцевостей України (у %; їх правдоподібно треба уважати за характеристичні і для суміжного простору):

	нордійська	середземноморська	арменоїдна	ляпоноїдна	палеоазійська
Салтовське 6 в.	24,4	36,3	23,9	15,4	—
Дреговичі 9-13 ст.	22,9	36,1	5,3	20,9	15,5
Київ 6 в.	30,0	24,2	18,6	24,2	3,0
Крилос 7-15 ст.	33,3	20,6	28,4	17,7	—
Львів (Козаки) 17 в.	34,2	21,0	17,4	27,4	—

Формацію з Салтовського над Дінцем треба вважати за типову для тодішньої степової України з залишками сакійських племен, дреговичів за окраїну на півн.-зах. землях при поєднанні з фінськими племенами, гол. палеоазійська раса яких сягала частково аж по Київ. Вражає великий відсоток "лапоноїдної" раси серед козаків, що впали під час наступу на Львів 1648. Краніоскопійною методою вдалося виділити серед цієї Р. дві відмінні своєю різьбою форми черепів і тому певно, що у спільній могилі поховані й поляглі татари, які тим самим і підвищили відсоток ляпоноїдів.

У сучасній расовій будові укр. народу виразно визначуються расові формації. 1. Нордійсько-субнордійська : Підляшшя, Полісся, Волинь, Житомирщина у напрямі до півд. Київщини на Дніпропетровське і півн.-зах. Полтавщину; у півн.-зах. частині цієї смуги позначуються також динарські й альпійські елементи, а на півд. Київщині — альпійські. До цієї смуги треба додати расові острови півн.-сх. і зах. частини Івано-Франківської обл. та околиці над сер. течією Прута.

1. Динарська (за Раковським — ядранська): Закарпаття, Підкарпаття, зах. і центр. Галичина, Холмщина, округи над сер. течією Дністра, Поділля аж до центр. і півн. Київщини. У сх. частині Гуцульщини обабіч хребта Карпат аж до півд. Буковини позначається виразно арменоїдна P., а на зах. і півд. Закарпатті, на сх. Поділлі і на Київщині — альпійська.

3. Альпійсько-ляпоноїдна: Харківщина, центр. і піївн. Полтавщина, Сумщина і сх. Чернігівщина.

4. Субляпоноїдна: Донбас і півд.-сх. та півд. степ. обл. з альпійською домішкою. Ця смуга вимагає ще окремих дослідів через невеликий антропометричний матеріял і також через різниці з нашою класифікаційною системою. Щоправда, зустрічаємо тут умовно низький гол. показник — сер. зріст і найширші показники носа порівняно з усією популяцією, але одночасно і довгі обличчя, а це суперечить характеристиці субляпоноїдного типу.

5. Середземноморська: обл. між Прутом і Дністром аж до Заліщик з динарською домішкою.

Порівнюючи Івиділееі Р. ф. з-перед 25 pp., бачимо різниці насамперед у першій смузі, де зазначуемо тепер субнордійський тип і у виділенні окремої середземноморської.

Виділені расові смуги на укр. території є наслідком доіст. й іст. процесів, почавши від носіїв трипільської культури з середземноморською й арменоїдною расами, сакійських кочовиків з їх останньою аланською хвилею, що у Салтовському позначилася перевагою середземноморської P., а на сучасній степ. Україні — перевагою правдоподібно сублялоноїдного типу аж по слов., перев. нордійську і ляпоноїдну міґрацію, що остаточно надала їй етнічного і культ. характеру на поданих вище субстратах.

[ред.] Література:

• Вовк Ф. Студії з укр. етнографії та антропології. Прага 1926;
• Николаев Л. Национальные и социальные различия в размерах головы и в некоторых соматоскопических признаках у населения Харковского округа. X. 1926;
• Раковський І. та Руденко С. Погляди на антропологічні відносини в укр. народі. Л. 1926;
• Сzepurkowski Е. Analiza głównych typów ludu rosyjskiego, białoruskiego, ukraińskiego, litewsko-łotyskiego і polskiego za pomocą metody geograficznej. Fracy і materjały Komisji antropologicznej. Kp. 1926;
• Deniker J. Les races et les peuples de la terre. Париж 1326; Günther H. F. K. Rassenkunde Europas. Мюнхен 1929; Czeka nowski J. Wstęp do antropologji Polski. Л. 1930;
• Klimek S. Terytorja antropologiczne. Prace geogr. Л. 1932;
• Єндик Р. Вступ до расової будови України. Мюнхен 1949;
• Eickstedt E. Rassenkunde u. Rassengeschichte der Menschheit. Штутґарт 1954;
• Дяченко В. Антропологічний склад укр. народу. К. 1965;
• Зіневич Г., Круц С. Антропологічна характеристика давнього населення території України. К. 1968;
• Круц С. Население территории Украины эпохи медибронзы. К. 1972.
• Енциклопедія українознавства
• Сегеда Сергій. Антропологія : Навч. посібник. — К.: Либідь, 2001. — 336 с. ISBN 966-06-0165-4. (доступний на сайті litopys.org.ua розділ: Історична антропологія України.)